Соціологія – Танчин I.3. – Норми
У перекладі з лат. – правило, взірець. У Стародавньому Римі “нормою” називали тягарець на ниточці, за допомогою якого мулярі звіряли вертикальність стіни. Фактично, подібне значення це слово зберегло і в сучасній українській мові у більшості контекстів: це ніби своєрідний вимірювальний інструмент, який використовується для оцінювання “правильності” певного явища, його відповідності наперед заданому взірцю. Однією із найважливіших ознак соціальної норми є її імперативність (наказовість), яка виявляється у тому, що поведінка, яка не відповідає нормі, обов’язково викликає негативну реакцію в інших людей.
У соціології під нормами розуміють засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.
Звичаї – традиційний тип поведінки, закріплений колективними звичками. Якщо звички є буденністю соціальної дійсності, то звичаї вказують на більш загальний її аспект.
Звичаї – це схвалені суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати. Прокидатись о 7-ій ранку – звичка, а святкувати Різдво, вітаючись – подавати руку, або одягатися відповідним чином – звичаї. Одні звичаї мають стародавню історію, інші виникли і закріпилися порівняно недавно, але у всіх випадках ми розуміємо під ними усталений, стійкий порядок дій, поведінки людей.
Звичаї часто є справою смаку і якщо хтось не дотримується звичаїв – його вважатимуть ексцентричною особою, але не злою чи небезпечною людиною (в принципі, можна, скажімо, одружуючись, не обмінюватися обручками і не організовувати весілля; можна пофарбувати волосся в ультрафіолетовий колір чи грати футбол у капелюсі). До порушників звичаїв застосовують різні неформальні санкції – несхвалення, ізоляцію, заперечення.
Моральні норми – сукупність культурних норм, які отримали ідейне обгрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості тощо. Mores – в Стародавньому Римі так називали найбільш шановані, священні звичаї.
Лев Толстой розрізняв три види моральності:
Моральність дикунства (моральним є те, що служить моєму “Я”);
Моральність варварства (моральним є те, що приносить користь моєму оточенню);
Моральність загальнолюдська (моральним є те, що є корисним для всього людства).
Усім відомо, що аморально ображати слабких, бити жінок, знущатися над інвалідами. Але в давньогрецькому місті-державі Спарті вважалося цілком моральним скинути в урвище слабку дитину. Таким чином, що є моральним, а що – ні – вибирає саме суспільство. Цей відбір триває постійно. Наприклад, сьогодні у багатьох країнах дискутують стосовно того, чи треба забороняти аборти, чи може бути дозволена евтаназія – добровільна смерть як визволення від невиліковної і болісної хвороби.
Що стосується евтаназії, то можемо сказати, що людство в цілому ще не готове до вирішення цієї моральної проблеми. Вперше евтаназію на державному рівні було легалізовано нацистами в Німеччині. У 1939р. Адольф Гітлер підписав таємний наказ, згідно якого евтаназії належало піддати всі “форми життя, які негідні життя”, а саме: божевільних, невиліковних сифілітиків, деформованих немовлят тощо. Було створено шість евтаназійних центрів, де протягом двох років нацисти знищили від 100 тис. до 275 тис. осіб. Хоча це і не була евтаназія у точному значенні цього слова, бо евтаназія передбачає добровільний відхід із життя, а нацисти практикували швидше “добровільно-примусовий”, тобто, за словами відомого персонажа, “робили пропозицію, від якої було неможливо відмовитися”. Тільки рішучий протест католицької церкви змусив нацистів припинити цю злочинну практику.
Однак, уже в наш час, у 1993 р., евтаназію дозволили в Нідерландах, у 1997р. її легалізували в американському штаті Орегон, а в 2002 р. – у Бельгії.
Закони – це нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади в установленому конституцією порядку. Вони
(1 votes, average: 5,00 out of 5)