Соціологія – Танчин I.3. – 1.1.4. Структура соціології

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти – їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки:

Прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

Теоретична соціологія – виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ.

У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії.

Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з’являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства,

У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів:

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот.

Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу.

Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей.

Теорія поведінки спільнот з’ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди.

Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін.

1.1.5. Методи соціології

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. – “шлях до чого-небудь”, у ширшому розумінні – шлях, спосіб дослідження) – це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об’єкта.

Методи – це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності – немає правил, а немає правил – немає методу; немає методу –

Немає логіки.

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).

1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обгрунтування знання, правила виведення висновків тощо.

До теоретичних методів належать:

Абстрагування – сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

Абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об’єкта без зв’язку з іншими й об’єктом в цілому);

Абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об’єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);

Абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об’єктів).

Системно-структурний метод – розглядає об’єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

Порівняльний (компаративний) метод – це встановлення подібності та відмінності, що грунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об’єктів.

Типологічний метод – групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв’ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).

Охарактеризуємо емпіричні методи трохи детальніше.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Соціологія – Танчин I.3. – 1.1.4. Структура соціології