Соціологія – Сірий Є. В. – 2. Соціальні знання епохи Середньовіччя (теорії А. Блаженного, Ф. Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли)
Антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з’явилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.
Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри.
Це – унікальний процес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.
Можна стверджувати, що відбувалася:
■ зміна в світоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);
■ переорієнтація світогляду з держави – як організму, могутності – на особистість як творчу силу.
Розпочалася епоха торжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя у власних орієнтаціях “відривається від землі” і переноситься “на небо”. Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.
З V ст. настає епоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте (XI-XV ст.), пізнє (XV-XVІІ ст.).
Період Середньовіччя дуже бідний на факти, пов’язані із вивченням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, панує християнське богослов’я. Один з представників даного напряму – Августин Блаженний (IV-V ст.) – богослов, “батько” церкви. У своїй основній праці “Про град Божий” він робить спробу в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійні уявлення.
Це – релігійне вчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів: 1) “Індивідуальне” (вчення про загробне життя людської душі), 2) “Всесвітнє” (сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія.
Представником напряму, богослов’я був і Фома (Тома) Аквінський – італійський філософ-богослов (ХІІ ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку – від Бога. Церковна влада – вища за державну, тому всі правителі християнського народу мають підкорятися Папі – як Ісусу Христу. (І сьогодні – це провідний напрям філософії католицизму).
Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський “освятив” і обгрунтував феодальні відносини, кріпосництво, закликаючи народ “силою” церкви “до послушанія”.
Синтезом спадщини двох джерел – Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура – філософія епохи Відродження.
Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, яка визначає особливу цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліг’єрі Дайте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістів негативно ставилася до релігійних рухів.
Культура Відродження, хоч і стала надбанням відносно нечисленної соціальної спільності освічених людей різних країн Європи, проте зробила вагомий внесок, дала новий поштовх у розвитку світогляду. Особливий інтерес становили ідеї та концепції утопічного соціалізму, комунітарних принципів організації суспільства, які справили великий вплив на суспільну думку, хід історії.
Принципово новим у розвитку теорії соціального знання була поява і спроба обгрунтування ідей комунітарних принципів організації суспільства. Це було, свого роду, реакцією на соціальну несправедливість, приватну власність, індивідуалізм. На противагу цьому соціальні утопії висували принципи суспільної власності та колективістські засади у соціальному житті. Основоположниками даного напряму були Томас Мор та Томмазо Кампанелла, які хоч жили і творили у різні часи, проте їхні ідеї були близькими.
Томас Mop (1478-1535) – відомий англійський письменник, гуманіст та політичний діяч, автор праці “Утопія”. За свої погляди та “протестантську” діяльність він був страчений.
Інший представник – Томмазо Кампанелла (1567- 1639) – італійський філософ, утопічний комуніст, за свою повстанську діяльність був ув’язнений на двадцять сім років, протягом яких піддавався жахливим тортурам.
Саме тоді і була написана ним відома праця “Місто сонця”, в якій викладено ідеї утопічного соціалізму.
Можливо, спільна біографічна доля сприяла генерації спільних комунітарних ідей. Обидва вони були мрійниками, противниками приватної власності, гуманістами, прихильниками усуспільненого виробництва і поборниками створення щасливого людського життя.
І Томас Мор, і Томазо Кампанелла висували (хоча і по-різному) ідеї справедливого розподілу, “праці як потреби”, розумного достатку і не надмірних потреб. Однак в їхніх працях містяться глибокі суперечності.
Так, корінне питання – про свободу особистості – практично не порушувалося, автори зводили це питання до обговорення прав та обов’язків всіх членів “держави”, жителі котрої, проте, повинні були перебувати під постійним контролем правителів і вести суворо регламентоване життя.
Всупереч своїм демократичним переконанням, ці мислителі, підсвідомо, заклали ідеологічні підвалини культу особистості та тотального контролю, відлуння яких можна спостерігати у сучасній світовій системі і досі. А головна ідея соціальної справедливості, на жаль, у спотвореній формі, – “розворушила” історію XX ст.
Можна сказати, що ці праці, швидше, належать до соціальної фантастики, аніж мають соціально-філософську основу, однак закладені в них ідеї дали поштовх розвиткові прокомуністичного світогляду в багатьох соціальних теоріях та течіях.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)