Соціологія – Сірий Є. В. – 2. Програма та її елементи

Програма – це, свого роду, концептуальна модель постановки дослідження і розуміння досліджуваного явища. Це теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення певного явища або процесу. Ретельно продумана та розроблена в усіх своїх складових, програма виступатиме гарантією успіху всього дослідження. Програма дослідження є типовою універсальною моделлю будь-якого наукового пошуку. Всілякого роду соціальні маркетингові дослідження (котрі зараз набули масового застосування) повністю використовують моделі, методики соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження складається з таких основних елементів:

Методологічний розділ

■ Формування проблеми, визначення об’єкта і предмета дослідження;

■ Визначення цілей і постановка завдань;

■ Уточнення й інтерпретація основних понять;

■ Попередній системний аналіз об’єкта дослідження;

■ Розгортання робочих гіпотез;

■ Стратегічний план дослідження.

Процедурний розділ

■ Обгрунтування системи вибірки, одиниць спостереження;

■ Начерки основних процедур збору та аналізу даних;

■ Робочий план (де упорядковуються етапи, строки, ресурси роботи).

Потреба в соціологічній інформації у процесі соціологічного дослідження, як правило, виникає у зв’язку із необхідністю повніше знати її стан, умови виникнення протиріч, виявити шляхи та засоби їх розв’язання. Висунуту самим життям суперечливу ситуацію прийнято називати соціальною проблемою. За визначенням В. Ядова, – це, свого роду, “знання про незнання” певних сторін кількісних та якісних змін, тенденцій розвитку причин та інших характеристик будь-якого соціального явища чи процесу.

Мета дослідження орієнтує на його кінцевий результат (теоретико-пізнавальний; практично-прикладний). Залежно від мети визначається логіка побудови програми. При теоретичному дослідженні – увага приділяється вивченню наукової літератури, побудові концепції і т. ін. При практично-прикладному дослідженні відбувається з’ясування завдань, і тільки тоді вивчається література в пошуках відповіді: чи є типове рішення з назрілих конкретних завдань. Соціологічне дослідження насамперед має практичну мету, бо необхідно надати інформацію для вироблення практичних рекомендацій щодо з’ясування та для уникнення соціальних проблем.

Соціальна проблема не існує сама по собі і завжди визначає свого носія – ту чи іншу спільність людей, їх діяльність, з котрими вона нерозривно пов’язана. Тому об’єктом соціологічного аналізу виступає носій тієї чи іншої соціальної проблеми.

Об’єкт дослідження – це те, на що спрямований процес пізнання, це те, що містить протиріччя і породжує проблемну ситуацію. Предметом дослідження виступають найбільш значимі властивості, сторони, особливості, що підлягають вивченню. Це ті сторони, які найбільш чітко, випукло виражають дане протиріччя, дану проблему.

Завдання дослідження – сукупність конкретних установок (заходів), спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання містять основні вимоги до аналізу проблеми і поділяються на основні та неосновні. Основні завдання відповідають цільовій установці дослідження і передбачають пошук відповіді на центральне питання дослідження: які шляхи та засоби вирішення досліджуваної проблеми. Але часто складається ситуація, коли виникає необхідність з’ясувати ще кілька допоміжних питань. Відповідно до цього висуваються допоміжні завдання: неосновні, побічні, часткові. Іноді їх ставлять для “прострілки” проблеми, підготовки дослідження та перевірки побічних гіпотез. За характером, їх поділяють на практичні і теоретичні. Мета дослідження логічно диктує структуру завдань (тобто послідовність робіт).

Як правило, будь-який науковий пошук базується на попередніх явно або неявно виражених припущеннях про характер та причини виникнення досліджуваної проблеми. Гіпотеза – головний методологічний інструмент, який організує весь процес дослідження і підпорядкований його внутрішній логіці. У соціологічному дослідженні гіпотеза означає обгрунтовані припущення про структуру об’єктів, характер зв’язків і можливі підходи вирішення проблем. По суті – це грань між спостереженням реальних дій і система пояснення цих подій.

Важливо, щоб гіпотези були логічно пов’язані у систему доказів висунутого пояснення. Але для підвищення і підтвердження гіпотетичного судження слід керуватися правилами:

■ прагнути якомога більше висувати різних гіпотез;

■ прагнути вказати для кожної гіпотези якомога більше її індикаторів.

Гіпотези бувають основні та неосновні.

Щоб більш реально підійти до розуміння проблеми чи елементу, що вивчається, фактора, необхідно логічно проаналізувати предмет дослідження, знайти точки дотику понятійного апарату дослідження із реальним буттям, зміни якого вони відображають. Подальший аналіз повинен ніби “проявити” образ предмета, зробити його, більш чітким, визначеним (тобто, необхідний ретельний, всебічний підхід до явищ). Спочатку об’єкт розчленовується на складові елементи, котрі вивчаються кожний окремо, і на основі синтезу отриманих даних складається цілісна картина про даний об’єкт чи предмет. Об’єкт розглядається як частина цілого і як ціле із частин.

Попередній системний аналіз предмета дослідження – це по суті “моделювання” досліджуваної проблеми, тобто таке концептуальне розчленування та деталізація, які найкраще дозволять сформулювати загальні і часткові гіпотези.

Логічний аналіз припускає точне, всебічне пояснення їх змісту та структури і як наслідок – дозволяє скласти чітке уявлення про предмет дослідження. При такому аналізі застосовують такого типу логічні процедури, як інтерпретація та операціоналізація понять. Пошук емпіричних визначень понять називають інтерпретацією, уточненням понять. Перш за все виділяються ключові поняття певного явища з точки зору розуміння проблеми. (Зауважимо: в різних ситуаціях, поняття можуть відображати (вміщувати) різні значення, розуміння). Суть цих процедур полягає у логічному структуруванні, тлумаченні (поданні) та уточненні змісту основних понять, котрі є головними компонентами у визначенні предмета дослідження. Це дозволяє дати опис і основних сторін предмета дослідження.

Особливе значення надається і операціоналізації понять, котрі певною мірою, ніби задають хід дослідженню, диктують логіку вивчення проблеми. Процедура інтерпретації основних понять здійснюється у формі пошуку тих окремих “підпонять”, котрі і характеризують складові розуміння цього терміна. Надалі, на цьому етапі логічного аналізу інтерпретація поступається місцем уточненню (деталізація інтерпретації) основних понять. Ця процедура продовжує і деталізує інтерпретацію у вигляді розчленування раніше виділених складових основного поняття на їх елементи – ведучі характеристики предмета дослідження.

Більш простою формою операціоналізації є структурна. Однак для поглибленого аналізу предмета дослідження передбачають не тільки його структурування, а і вияв допустимих причин та факторів, які визначають характер стану, зміст та зміни даного явища. Тому схема операціоналізації основного поняття включає і факторну операціоналізацію. Такого типу комплексне “розчленування” основного поняття показано на прикладі (див. рис. 1, с. 132) “стану організації навчального процесу”).

Рис. 1

Таким чином, хід інтерпретації та операціоналізації вияву елементів основного поняття здійснюється за чітко заданими параметрами аналізу, а також за операціональними поняттями, котрі відображають якісні сторони явища. Слід зауважити, що кожне питання (чи то блок питань) у будь-якій анкеті є проекцією (відображенням) системи завдань дослідження, гіпотез та елементів логічного аналізу предмета дослідження.

А) Стратегії дослідження

Конкретна форма або, інакше кажучи, конкретний характер соціологічного дослідження обумовлені поставленою метою, висунутими завданнями, гіпотезами. Саме відповідно до них, а також і залежно від глибини аналізу предмета дослідження, масштабності та складності завдань розрізняють чотири типи соціологічного дослідження: розвідувальний, описовий, аналітико-експериментальний, повторно-порівняльний Основною передумовою для вибору плану (стратегії) є стан наших знань до моменту збору інформації і можливість розробки гіпотез.

Розвідувальний тип – найбільш простий тип конкретно-соціологічного аналізу, базується на спрощеній програмі. Розвідувальне дослідження застосовують в якості попереднього етапу глибоких та масштабних досліджень. Потреба в ньому виникає особливо в тих випадках, коли предмет дослідження відносять до числа мало або взагалі не вивчених проблем. Мета такого типу дослідження – отримання додаткової інформації, виявлення проблем, висунення гіпотез з подальшим уточненням, коректування завдань, інструментарію, та ін. Як правило, у розвідувальному дослідженні використовується будь-який один з найбільш доступних методів збору інформації, що дозволяє здійснити його в короткі строки (наприклад, анкетне опитування).

Описовий тип дослідження – більш складний тип конкретно-соціологічного аналізу. За своїми метою та завданнями він обумовлює отримання емпіричних даних, котрі дають відносно цілісне уявлення про дане явище та його структурні компоненти і застосовують тоді, коли знання об’єкта достатні для висунення “гуртових” гіпотез. Мета такого типу дослідження – суворий опис якісно-кількісних особливостей, процесу, явища.

Аналітико-експериментальний – найбільш значний і поглиблений варіант соціологічного аналізу, який застосовують за умови досить високих знань, що дозволяє висувати пояснювальні припущення. Його мета – не тільки опис структурних елементів досліджуваного явища, а й з’ясування причин, котрі лежать в його основі, та дослідження функціональних взаємозв’язків. Підготовка такого типу дослідження потребує значного часу, ретельно розробленої програми та інструментарію. Тому нерідко за допомогою розвідувального та описового дослідження збираються дані, які дають попереднє уявлення про окремі сторони даного досліджуваного об’єкта.

Повторно-порівняльний тип дослідження впроваджується для виявлення тенденцій, закономірностей досліджуваного явища і застосовується для зіставлення даних у певному часовому інтервалі. Одним із найпоширеніших різновидів даного типу досліджень є панельні дослідження.

Б) Вибірковий метод в соціологічному дослідженні

Визначення об’єкта дослідження ще не вирішує питання про кількісні та якісні характеристики тієї сукупності одиниць спостереження, котрі повинні бути охоплені цим дослідженням. Це вже – процедура вибору параметрів та структури досліджуваного об’єкта. Більшість соціологічних досліджень має вибірковий характер. Це означає, що згідно з досить строгими правилами відбирається та певна кількість людей, що відображає структуру досліджуваного об’єкта з основних соціально-демографічних та інших ознак. Мовою соціологів ця процедура називається вибірка. У більшості іноземних мов вибірка визначається словом “проба”. Вона служить одним з найбільш економних засобів для перевірки припущень про властивості предметів чи явищ. Так, наприклад, щоб зробити висновок про смак винограду з будь-якого куща, достатньо попробувати кілька ягід. Ця достатність визначена нашою впевненістю, що якісні (смак, колір, форма) характеристики ягід, зібраних з одного куща, будуть тотожними. Тому відбір елементів, які необхідно дослідити, здійснюється завдяки тісно пов’язаним з об’єктом ознакам.

Вибірка (вибіркова сукупність) – це та сукупність осіб, котрих потрібно опитати, і яких можна характеризувати як типових, тотожних з якісним складом населення. Для проведення соціологічного дослідження необхідно з’ясувати кількісні та якісні характеристики вибіркової сукупності. Існують вимоги репрезентативності вибірки, тобто відповідальності, правильності, адекватності. Це означає, що за певними параметрами склад досліджувальних одиниць має бути якомога наближеним до відповідальних пропорцій у генеральній сукупності (загальній сукупності людей, що на них зосереджена увага). При цьому статистика виробила сукупність правил для визначення розміру вибірки. Від правильності її здійснення суттєво залежить якість та достовірність соціологічної інформації.

У соціологічній практиці застосовують чимало видів та методів вибірки. Одні можна віднести до імовірних (випадкових), інші – до цілеспрямованих вибірок.

В основу простої випадкової (імовірної) вибірки покладена одноманітна процедура випадкового відбору одиниць аналізу до потрібної кількості із дотриманням їх пропорційності в генеральній сукупності. Соціолог буде перебирати (випадково відбирати) одиниці спостереження доти, доки не буде отримана задана кількість респондентів, пропорційна до генеральної сукупності (якщо це вимагається).

Метод крокової (механічної) вибірки полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводяться до єдиного списку і через рівні інтервали відбирається відповідне число респондентів (кожний 5-й, або 10-й, або 100-й).

Досить зручним та точним є метод серійної вибірки, при якому число респондентів, котрі відбираються з кожної однорідної серії людей (щодо заданого параметра) генеральної сукупності, пропорційно загальній чисельності у ній. (Так, наприклад, із певної аудиторії слухачів із 1000 чол., серед яких 500 – школярів, 300 – учнів технікумів та училищ, 200 – студентів, потрібно опитати 100 чол. Тому із кожної категорії (серії) людей пропорційно відберемо відповідно задану кількість: 50/30/20 = 100.

Метод гніздової вибірки зумовлює відбір як одиниці дослідження не окремих людей, а групи чи колективи з наступним суцільним їх опитуванням. Як відібрані для дослідження можуть виступати групи студентів, виробничі колективи, інші угруповання, які з точки зору соціологічного вивчення, представляють собою цілісний об’єкт.

Поряд із цим методом, соціологічних дослідженнях застосовують також і цілеспрямовані вибірки, для яких не характерні правила теорії ймовірності (стихійна вибірка, вибірка основного масиву, квотна вибірка). Так, метод стихійної вибірки застосовують при поштовому опитуванні читачів журналу та газет, коли не можна заздалегідь передбачити структуру масиву (сукупності) респондентів. Ось чому висновки дослідження, як правило, поширюються лише на опитувану сукупність. Метод основного масиву найбільш зручно застосовувати у розвідувальних дослідженнях для зондування певного питання яке цікавить (опитування певної цільової аудиторії).

Найбільш точним та широко застосовуваним, зокрема при вивченні громадської думки, є метод квотної вибірки. Його застосовують тоді, коли до початку дослідження є в наявності статистичні дані про контрольні (основні) ознаки елементів генеральної сукупності. При квотній вибірці респонденти відбираються інтерв’юерами цілеспрямовано, з дотриманням параметрів квот. Всі дані про ту чи іншу ознаку виступають в якості квоти, а їх окреме числове значення – як параметри квоти.

Найважливіші питання вибірки – визначення обсягу вибіркової сукупності і забезпечення її репрезентативності (відповідності). З одного боку, величина вибіркової сукупності повинна бути “статистично значимою”, тобто достатньо великою, щоб отримати достовірну інформацію. З іншого боку, вона повинна бути “економною”, раціональною. Тому злиття цих двох параметрів окреслює оптимальність в кількості опитуваних. Математичні та статистичні методики вивели чисельність формул та критеріїв, котрі окреслюють та визначають потрібну кількість вибіркової сукупності. Чисельність або обсяг вибірки залежить, насамперед, від:

■ рівня однорідності або різнорідності досліджуваних об’єктів (наскільки різнорідна або однорідна досліджувана спільність);

■ ступеня дрібності групування аналізу (наскільки інтенсивним та детальним буде аналіз);

■ цілеспрямованого рівня надійності висновків (чим конкретнішими є висновки, тим ретельніший аналіз, і тим більше елементів треба дослідити).

Крім того, згідно зі статистичними закономірностями, критеріями (незначними) оптимальності обсягу вибірки виступають і дисперсія (коефіцієнт розсіювання контрольних ознак), і різного типу похибки.

Складання програми – необхідна умова успіху всієї роботи. Програма виконує безліч функцій і має ряд загальних вимог до її оптимальності та ідеальності. Перша вимога – необхідність програми. Безпрограмне дослідження нагадує пошук методів шляхом проб та помилок. Друга вимога – експліцитність програми. Всі її положення повинні бути чіткими, всі елементи продумані відповідно до логіки дослідження, і досить чітко сформульовані. Логічна послідовність всіх елементів програми – третя вимога. Четверта вимога – гнучкість програми, що підкреслює зв’язаність всіх її елементів в динаміці розвитку процесів дослідження.

В) Робочий план та основні процедури соціологічного дослідження

Соціологічні дослідження будуються на детальному поділі праці. Чітке виділення окремих видів робіт і станів важливе для організації праці. За своїм призначенням робочий план повинен упорядкувати основні етапи дослідження згідно з програмою і відображає основні процедурні заходи. Він дозволяє заздалегідь передбачити і найбільш точно визначити обсяг наукових, організаційних та фінансових затрат, допомагає уникнути марних витрат, дезорганізованості, надає ритмічності дослідженню на всіх його етапах. Розробка такого етапу передбачає суворий перелік певних принципів та правил. Основні елементи в робочому плані подаються залежно від основних блоків дій та процедур соціологічного дослідження, а саме:

■ пілотажне (пробне) дослідження, апробація (проба) методики збору знань, внесення корективів до програми та інструментарію збору первинної інформації;

■ польове дослідження (безпосереднє проведення організаційних та методологічних робіт по збору первинної соціологічної інформації; тут передбачається вибір місця та часу для опитування, централізований процес заповнення та збору анкет, бланків – інтерв’ю чи іншого інструментарію);

■ підготовка даних для обробки (сукупність операцій з підготовки первинної інформації для її обробки);

■ обробка даних;

■ аналіз та інтерпретація даних (всі види робіт, пов’язані із аналізом результатів обробки отриманих даних);

■ виведення результатів та рекомендацій, обговорення попередніх та остаточних звітів, подання рекомендацій).

У ході проектування соціологічного дослідження, окрім розробки програми та плану, готуються також і допоміжні документи (інструкції, картки вибірки і т. ін.).

Г) Вимірювання в соціології (шкалювання)

Вивчення соціальних явищ чи процесів обумовлює вияв не тільки їх якісних, а й кількісних характеристик. Процес їх отримання базується на так званій процедурі виміру. Соціологічна практика виробила цілий ряд підходів для виміру установок, думки, мотивів, оцінки знань, умінь, інформативності. Всі ці фактори, які використовуються для соціологічного виміру, прийнято називати індикаторами. Всім індикаторам притаманні різні характеристики, що виступають в якості варіантів відповідей на питання. Вимір – це процедура, за допомогою якої об’єкт вимірюється з певним еталоном-еквівалентом і отримує числовий вираз у певному масштабі. Для цього існує прийом шкалювання – якісно-кількісна процедура виміру соціальних показників, отримання моделі властивостей соціального об’єкта, або квантифікація поняття. На цьому етапі широко застосовуються різні математично-статистичні методики.

Головний принцип пошуку еталона виміру полягає у ранжируванні всіх основних ознак, характеристик природи та механізму суспільного життя згідно з їх поляризацією – більше – менше. Сам пошук еталона виміру здійснюється в кілька етапів. На першому етапі закладається (формується) система відповідності тієї чи іншої властивості, котра характеризуватиме одиниці спостереження, наприклад, належність індивіда до соціального класу, згідно з основними стратифікаційними ознаками (рівень багатства, влади, престижності, авторитету і т. ін.). Друга стадія дозволяє соціологові встановити протяжність властивостей, які були виділені в якісному аналізі. Для цього застосовують або оцінки, визначені експертами, або будується шкала виміру. Надалі встановлюються емпіричні індикатори або зовнішні ознаки тих властивостей, котрі піддаються розподілу в усій протяжності властивостей. Завдяки їм виявляють наявність або відсутність їх у досліджуваній групі. Надалі індикаторні показники комбінують у шкали – найрозповсюдженіший інструмент у соціології.

У соціологічних дослідженнях застосовують кілька основних типів шкал: номінальні, рангові та інтервальні (метричні). За допомогою номінальних шкал визначаються переважно об’єктивні ознаки, властивості респондентів (опитуваних): стать, рід занять, освіту, національність тощо. Завдяки номінальним шкалам, як правило не “вимірюють” ту чи іншу ознаку чисельно (ступінь, насиченість), а “визначають” її як альтернативу, варіант. Приклад номінальної шкали, яка визначає національність:

■ українець;

■ росіянин;

■ білорус;

■ єврей;

■ інша (вказати).

Рангові (порядкові) шкали застосовують саме для “вимірювання” більшості властивостей і ознак соціальних явищ, як правило, через ставлення респондентів (до чого-небудь, до когось).

Приклад:

З даним викладачем у Вас:

■ постійно існує повне взаєморозуміння;

■ не повною мірою існує взаєморозуміння;

■ взаєморозуміння повністю відсутнє.

Інтервальні (метричні) шкали застосовуються для виміру тих ознак та властивостей, значення яких можна виразити чисельно (вік, дохід, стаж тощо).

Приклад:

Ваш стаж роботи на даному підприємстві:

1. До 1 року; 1. Менше 1 року;

2. До 5 років; або 2. Від 1 до 2 років;

3. До 10 років; 3. Від 2 до 5 років;

4. Понад 5 років.

Переважно всі типи шкал використовуються у комбінованій формі. Існує цілий ряд правил та вимог до побудови шкал виміру у соціології. Одними з таких основних вимог щодо конструювання шкал є: валідність шкали, її повнота та чутливість.

Валідність шкали виражається в тому, що застосована шкала повинна вимірювати саме ті властивості чи якості досліджуваного об’єкта, які дослідник намагається виміряти.

Повнота шкали виміру зумовлює (вимагає) включення всіх наявних варіантів значень того чи іншого індикатору.

Чутливість шкали – це її здатність виявляти характеристику індикатора зі ступенем диференціації. Наприклад:

Наскільки Ви задоволені навчанням у даному вузі:

1. Вкрай не задоволений;

2. В цілому не задоволений;

3. Не можу сказати однозначно;

4. В цілому задоволений;

5. Повністю задоволений.

Як правило, позиції шкал, які використовуються для оцінок, розміщують симетрично – число позицій з позитивними та негативними значеннями однакове, а між ними розміщується позиція із нейтральним значенням.

Г) Заключний етап дослідження. Аналіз інформації

Щоб отримана первинна соціологічна інформація почала активно служити, виконувати своє призначення, її необхідно шляхом обробки перевтілити в належну форму, а надалі – узагальнити, проаналізувати і науково проінтерпретувати. Основне завдання заключного етапу соціологічного дослідження – отримання даних, досягнення логічної схеми обробки первинної інформації (обробка, аналіз та інтерпретація основних даних), формулювання на цій основі основних висновків та розробка практичних рекомендацій. При цьому виділяють такі підетапи:

Редагування даних (тобто попередня підготовка інформації до кодування та обробки з виправленням помилок та неточностей при заповненні первинних даних (анкети, наприклад);

Кодування – перетворення даних на числову форму для засвоєння в комп’ютерній техніці.

Побудова перемінних (індексів), тобто залежностей, де зібрана інформація, як правило, прямо відповідає на ті питання, які необхідно вирішити при дослідженні.

Аналіз, або статистичний аналіз, при якому проявляються деякі статистичні закономірності та залежності, котрі допомагають зробити певні узагальнення та висновки і на їх основі розробити певні практичні рекомендації.

Тільки після виконання даних процедур з’являється реальна можливість сформулювати висновки та практичні рекомендації, котрі і відкриють соціологічній інформації вихід на практику.

Етап підготовки первинних матеріалів (анкет, наприклад) до обробки складається із кількох підетапів. Перший підетап – перевірка анкет, бланків інтерв’ю на повноту заповнення, обумовлює також вибракування деяких із них. Перевірка анкет на якісне заповнення полягає в уважному перегляді їх на предмет ясності, чіткості та зрозумілості відповідей.

Наступний підетап підготовки – кодування інформації, яка є в анкетах. Процедура кодування – це присвоєння кожному варіанту відповіді певного умовного числа, який іменується кодом. Відповідно до цього, вся інформація в анкеті умовно перевтілюється на впорядковану систему чисел. Бо саме через мову чисел машина (комп’ютер) “розуміє” хід і логіку виконання завдань з обробки інформації.

Після завершення процесу кодування первинної соціологічної інформації переходять до її вводу та обробки. Суть цього процесу – узагальнення первинної інформації. Отримані результати узагальнення прийнято називати соціологічними даними. Соціологічні дані, отримані в результаті обробки первинної інформації, представляють собою, образно кажучи, фарби різних кольорів та відтінків, за допомогою яких потрібно змалювати реалістичну картину знань про досліджуване явище.

Найпоширенішими програмами обробки соціологічної інформації є програмні пакети ОСА (обробка соціологічних анкет) та SPSS. SPSS – досить громіздка та комплексна статистична програма.

Більш зручним та простішим є вітчизняний програмний пакет ОСА.

Рис. 2

Соціологічний аналіз виражається в описанні та поясненні. Для початку – це фіксація, групування результатів дослідження і вираження його в поняттях науки. Групування дозволяє зв’язати соціальні факти в єдину систему, побудову типологій певних соціальних процесів та явищ. Окремим видом математичної операції узагальнення, групування та розподілу первинної соціологічної інформації є складання таблиць – як форма відображення рядів розподілу угрупованих соціологічних даних (рис. 2). Для наочності можна умовно ототожнити табличні дані як відображення сумарності відповідей на те чи інше запитання в анкеті, виражену в числовій формі.

Поряд із табличними способами, з метою наочності широко застосовується графічний спосіб відображення соціологічних даних у вигляді полігону або гістограми, які будуються у прямокутній системі координат. На прикладі покажемо структуру успішності студентів у вигляді: таблиці, графіка, гістограми (рис. 3).

Таблиця

Рис. 3

Отримана після проведення дослідження соціологічна інформація потребує інтерпретації, тобто пояснення, оскільки вона подана в цифровій формі узагальнених величин, які і повинні набути смислового виразу. Крім того, кожен емпіричний показник може бути інтерпретований по-різному, залежно від обраної теорії, принципів, позиції, тому для нього характерна багатозначність.

Отримані із комп’ютерної обробки дані, подані в таблицях або відображені за допомогою графіків і малюнків, результати соціологічних досліджень представляють собою числові величини, придатні для висновків про характер та ознаки досліджуваного явища. Однак тільки дослідником висновки такого роду можуть бути пророблені, бо інтерпретацію результатів дослідження не можна здійснити безпосереднім “розумом” комп’ютерних машин, оскільки видані нею дані ще нічого не пояснюють і не служать відповіддю на поставлені питання. Тому саме інтерпретація (пояснення, тлумачення) соціологічних даних є першою необхідною умовою їх використання. При цьому слід зауважити: характер оцінки пояснення та подання соціологічних даних насамперед, більшою мірою, обумовлений попереднім системним аналізом проблемних елементів дослідження. Немаловажливим є і глибина знань дослідника про предмет та об’єкт дослідження, з якими він має справу. Переважно саме безпосередньо глибокі знання дослідника з даної проблеми, а то й інтуїція, відіграють вирішальну роль у характері аналізу даної проблеми.

Результати аналізу та інтерпретації соціологічних даних набувають форму документів, котрі, як правило, мають і практичне, і теоретичне значення: звіт та аналітичні довідки. Вони містять інформацію, висновки та рекомендації для з’ясування або для уникнення наявних соціальних проблем. У науково-дослідному сенсі – це банк соціологічних даних, які використовуватимуться в майбутньому як попередня інформація при дослідженні аналогічних проблем.

Висновки соціологічного дослідження оформляються у вигляді звітів. Це свого роду пояснювальна записка про рішення поставлених завдань та пропозиції. Структура соціологічного звіту повинна відповідати загальній логіці аналізу, з висвітленням мети, завдань дослідження, повинна містити гіпотези та характеристики вибіркової сукупності. Основна частина звіту складається із проблемних розділів, які визначаються кількістю висунутих припущень. Загальна кількість розділів у звіті, як правило, відповідає кількості гіпотез, які вимагають відповіді.

Як правило, дотримуються такої структури:

■ коротке обгрунтування цілі досліджуваної проблеми, характеристика дослідження (вибірка, репрезентативність даних, методи збору інформації);

■ характеристика об’єкта дослідження;

■ пошук відповідей на сформульовані в дослідженні проблеми.

У кінці наводяться основні висновки щодо всього дослідження та пропонуються практичні рекомендації щодо вирішення існуючих проблем. Практична користь проведеного дослідження вимірюється тим, наскільки його результати допомагають вирішити наявні проблеми.

Таким чином, проведення соціологічного дослідження – складний процес, насичений різними видами робіт, науковими процедурами та операціями. Тому дослідникові необхідно належним чином потурбуватися про надійну теоретичну основу дослідження, продумати його загальну логіку, розробити методичні матеріали для збору інформації, сформувати дослідницьку групу компетентних людей. Необхідно також передбачати організаційне та матеріально-технічне забезпечення. Всі соціологічні дослідження мають виконуватися з дотриманням наукових вимог.

Контрольні запитання:

1. Роль програми в соціологічному дослідженні. Функції, структура та основні елементи програми.

2. Методологічний етап програмування (соціальна проблема, об’єкт та предмет дослідження; визначення мети та завдань дослідження; уточнення понять; системний аналіз об’єкта. Формулювання гіпотез).

3. Процедурний розділ програми. Стратегічний план та опис процедур.

4. Робочий план дослідження. Загальні вимоги до програми.

5. Типи та види досліджень. Структура та процедура соціологічного дослідження.

6. Вибірка в соціологічному дослідженні.

7. Вимірювання в соціології.

8. Організація обробки та аналізу інформації. Оформлення результатів дослідження.

Додаткова література (до теми 1):

Демидова А. Научный отчет о результатах исследования // Социол. исслед. – 1986, №1.

Максименко В. С., Паниотто В. И. Зачем социологу математика. – К., 1988.

Осипов Г., Андреев Е. Методы измерения в социологии. – М., 1977.

Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в социологических исследованиях. – К., 1982.

Паниотто В. И. Качество социологической информации. – К., 1986.

Толстова Ю. Н. Измерения в социологии. Курс лекций. – М., 1998.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)