Соціологія – Гіденс Ентоні – Розвиток особистості
Проблема формування “я” викликає чимало суперечок і розглядається досить по-різному під кутами різних теоретичних перспектив. До певної міри це пояснюється тим, що найвідоміші теорії розвитку дитини наголошують на різних аспектах соціалізації. Великий психолог та засновник психоаналізу Зігмунд Фройд у своїх працях зосереджує увагу передусім на способах, якими дитина контролює переживання, та на емоційних аспектах розвитку дитини. Американський філософ і соціолог Джордж Герберт Мід приділяє увагу головним чином тому, як діти навчаються користуватися поняттями “я” і “мене”. Швейцарський дослідник дитячої поведінки Жан Піаже займався багатьма аспектами дитячого розвитку, але найвідоміші його праці стосуються когнітивності – в який спосіб діти навчаються думати про себе та про своє оточення.
Фройд і психоаналіз
Зігмунд Фройд, віденський лікар (1856-1939 рр.), не тільки справив потужний вплив на формування новітньої психологи, а й був однією з найвизначніших інтелектуальних постатей двадцятого сторіччя. Його ідеї знайшли застосування в мистецтві, літературі та філософії, а також у гуманітарних науках про суспільство. Фройд був не просто академічним дослідником людської поведінки, він ще й лікував хворих на невроз пацієнтів. Психоаналіз – техніка терапії, яку він винайшов,- полягає в тому, що пацієнта залучають до невимушеної розмови, в якій він розповідає про своє життя й насамперед про те, що збереглося в його пам’яті зі свого дуже раннього життєвого досвіду. Фройд дійшов висновку, що багато з того, що управляє нашою поведінкою, ховається у НЕСВІДОМОМУ і включає в себе перенесені в дорослий вік почуття, які людина розвинула в собі ще в ранньому дитинстві, коли їй доводилося долати чимало переживань. Більша частина з того дитячого досвіду втрачена для нашої свідомої пам’яті, хоча цей досвід і становить ту основу, на якій грунтується наша САМОСВІДОМІСТЬ.
Розвиток особистості
Згідно з Фройдом, дитина – це вимогливе створіння, наділене енергією, яку воно неспроможне контролювати з огляду на свою істотну безпорадність. Малюка треба навчити, що його потреби або бажання не можуть бути задоволені негайно, а це дуже нелегкий і болісний процес. На думку Фройда, малі діти потребують не тільки їжі й питва, а й еротичного задоволення. Фройд не мав на увазі, що немовлята переживають сексуальне бажання так само, як старші діти або дорослі. Тут термін “еротичне” вказує на загальну потребу близького й приємного тілесного контакту з іншими.
Як описує Фройд, психологічний розвиток людини – це процес великої напруги. Дитина поступово навчається контролювати свої спонуки, але вони залишаються у несвідомому як могутні мотиви. Фройд розрізняє кілька різних типових стадій у розвитку здібностей немовляти та малої дитини. Він приділяє особливу увагу тій фазі – прибизно у віці від чотирьох до п’яти років,- коли більшість дітей стають спроможні покинути постійне товариство своїх батьків і вийти в ширший суспільний світ. Фройд називає цю фазу Едіповим етапом. Рання прив’язаність, яку немовлята й малі діти відчувають до своїх батьків, має чітко означений у згаданому вище розумінні еротичний елемент. Якби ця прив’язаність тривала й розвивалася далі, мірою того як дитина визрівала б фізично, він чи вона увійшли б у статеві стосунки з кимось із батьків протилежної статі. Але цього не відбувається, тому що діти навчаються стримувати статевий потяг до своїх батьків.
Малі хлопчики починають розуміти, що їм не слід далі “триматися за материну спідницю”. Згідно з Фройдом, малий хлопчик переживає сильне почуття антагонізму до свого батька через те, що батько має статеві зносини з його матір’ю. Це становить основу Едіпового комплексу. Едіпів комплекс долається тоді, коли дитина придушує в собі свій еротичний потяг до матері й водночас почуття антагонізму до свого батька (більшість цього відбувається на несвідомому рівні). Це позначає важливий етап у розвитку самостійного “я”, бо ж дитина позбувається своєї ранньої залежності від батьків, передусім – від матері.
Теорія Фройда щодо жіночого розвитку опрацьована значно менше. Він вважає, що з дівчатками відбувається процес, зворотний тому, який ми спостерігаємо в хлопчиків. Мала дівчинка придушує свій еротичний потяг до батька і долає свою несвідому неприязнь до матері, намагаючись у всьому її наслідувати, тобто стати “жіночною”. На думку Фройда, те, наскільки успішно дитині вдається подолати Едіпів комплекс, дуже впливає на подальші взаємини вже дорослого індивіда з людьми, а надто на його сексуальні взаємини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)