Home ⇒ 👍Соціологія - Герасимчук А. А ⇒ Соціологія – Герасимчук А. А. – Структура освіти

Соціологія – Герасимчук А. А. – Структура освіти

6.1. Соціологія освіти

Освіта – це складний соціальний феномен, який вивчає цілу низку наук. Соціальна філософія розглядає освіту як соціальне явище і соціальну систему. Педагогіка безпосередньо вивчає методичні і дидактичні основи освітнього і виховного процесу. Психологія розглядає освіту як джерело формування особистості.

Предмет соціології освіти

Предметом соціологічного вивчення системи освіти є освіта як соціальний інститут.

Основи соціології освіти були закладені ще в XVIII-XIX ст. у теоріях французьких і англійських соціалістів-утопістів, особливо в працях Роберта Оуена і Шарля Фур’є, які обгрунтували необхідність суспільного виховання підростаючих поколінь і зв’язок навчання з виробничою працею. їх погляди стали основою розробки проблеми освіти, зокрема, виховання в різних суспільно-історичних умовах. В кінці XIX ст. американські філософи Лестер Уорд і Джон Дьюі розробили концепцію соціологи освіти – галузі знання, що вивчає систему освіти як соціальний інститут та її взаємодію з суспільством. Виникла концепція соціологи освіти у зв’язку з теоріями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти і виховання як суспільного процесу.

Далі проблеми соціології освіти знайшли розробку в працях Еміля Дюркгейма, Раимона Будона, Талкотта Парсонса, Алена Турена, Пьєра Бурдьє та ін. Радянські вчені не виділяли соціологію освіти із загально-соціологічної теорії до 60-х років. Переважна більшість соціологічних проблем освіти розроблялася в межах педагогіки (К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський). І тільки в 60-70-ті роки соціологія освіти склалася як самостійна галузь знання.

Хоча історія розвитку освіти в Україні має досить глибоке коріння (перший український вуз – Києво-Могилянська академія (заснована в 1632 р.), Львівський університет (1795), Харківський університет (1805), Київський університет (1834), Одеський університет (1868), фундаментальні дослідження у вітчизняній соціології стосувалися виключно державного сектора цієї системи. Значну роль у вивченні даної проблеми відіграли роботи В. І. Астахової, І. В. Бестужева-Лади, В. В. Миронова, В. Я. Нечаєва, М. Н. Руткевича, М. К. Тітми, Ф. Р. Філіпова та інших науковців.

Виникнення на початку 90-х років приватних навчальних закладів (сьогодні в Україні діє 161 навчальний заклад недержавної форми власності) зумовило необхідність наукового аналізу і дослідження цього нового явища в системі освіти.

В науковій літературі вже зроблені перші спроби дослідження приватної освіти, але кількість таких спроб досить обмежена.

Проблему виникнення недержавних навчальних структур досліджує в своїх роботах В. І. Астахова, яка до основних факторів, що зумовили появу приватних навчальних закладів у першій половині 90-х років минулого століття в Україні, відносить:

1) надання особистості права на варіантність вибору в отриманні освіти і кваліфікації відповідно до власних нахилів і інтересів;

2) неможливість для держави забезпечувати зростаючі потреби населення в отриманні освіти з причини обмеженості бюджетних джерел фінансування;

3) необхідність удосконалення існуючої мережі навчальних закладів у різних регіонах;

4) зміну ринкового попиту на окремі спеціальності, напрями освіти і види освітніх послуг;

5) входження закладів освіти в систему ринкових відносин, коли освітні послуги стають товаром на ринку послуг;

6) необхідність надання матеріальної підтримки науково-педагогічному персоналу закладів освіти з метою запобігання відтоку кадрів за межі освітньої системи.

Феномен освіти можна аналізувати в різних аспектах: культурологічному, діяльнісному, технологічному, інституціональному та ін.

Освіту можна розглядати як визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду. Дуже важливим при цьому є аналіз освіти як одного з факторів прогресу культури.

Освіта – це особлива діяльність в навчанні та вихованні. Діяльнісний аспект передбачає вивчення мети, змісту, мотиваційної структури, організації діяльності. Самостійне значення має технологічний аспект, котрий передбачає аналіз методів, способів, процедур цієї діяльності.

Освіта-це цілісна самостійна система, що має інституціональний характер. Це не просто діяльність у сфері навчання та виховання, а й особливий спосіб організована, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи, врегульована спеціальними нормами.

У зв’язку з ускладненням системи освіти та її взаємозв’язків з іншими соціальними інститутами все більшого значення набуває соціологічний аналіз проблем керування освітою. Можна говорити також і про інформаційний аспект аналізу, вивчаючи місце освіти як каналу інформації в інформаційних системах.

Інституціоналізація освіти-тривалий та складний процес. Його ознаками є оформлення соціальної групи, для якої діяльність у сфері навчання та виховання стає професійною і втрачає характер аматорського та внутрісімейного заняття. Ознакою інсти-туціоналізації є зміна якості самої діяльності. Вона стає ролевою, цільовою, ієрархічною. Про інституціоналізацію свідчить поява спеціальних закладів – шкіл, виникнення норм, регулюючих процес навчання, виховання.

Структура освіти

Як і будь-яка цілісна соціальна діяльність, освіта включає в себе такі основні структурні елементи: суб’єкт діяльності, її засоби, об’єкт і результат.

Із всієї сукупності вказаних елементів головними є засоби і умови освіти: навчальні плани, програми, методи і організаційні форми навчання, підручники, посібники, технічні засоби і т. ін. Названі компоненти, взяті в органічній єдності, є не тільки одним з критеріїв ефективності розвитку освіти, а й показником тих суспільних умов, у яких здійснюється навчання і виховання.

Суб’єктом освітньої діяльності є педагоги, учні, освітньо-виховні заклади.

Об’єктом освітньої діяльності виступають як окремі учні, так і їх колективи, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування.

Функції освіти

Як і будь-яке соціальне явище освіта має ряд функцій в суспільстві. Продуктивна функція: створення нових ідей, технологій, форм поведінки і т. д. Репродуктивна функція полягає в безпосередній участі освіти в процесі відтворення існуючих суспільних відносин, соціальної структури. Стратифікаційна функція полягає в тому, що освіта є засобом соціального переміщення і просування вгору. Звичайно, у сучасному світі ще зберігається нерівний доступ до вищої освіти. Навіть у США матеріальний та соціальний стан батьків відбивається на складі молоді, що навчається. Із сімей, які мають доход менше 10 тис. доларів, до вузів вступає 15,4% дітей, понад 50 тис. доларів – 53%. Та в цілому соціальне переміщення як результат освіти найбільше пов’язане з навчанням та розвитком здібностей і якостей особистості. Функція селекції (відбору) полягає в тому, що освіта як і всі соціальні інститути певним чином відбирає і розташовує претендентів на певних соціальних позиціях. Цій меті служить система тестування. Так, у США у всіх школах в 11 років відбувається тестування на інтелектуальний розвиток і класи діляться на потоки; тестовий відбір здійснюється і при вступі до вузів, елітарних шкіл і т. д. Освіта також виконує функцію передачі накопичених людством знань, спадковості соціального досвіду.

Отже, освіта є специфічною галуззю суспільного життя і найважливішою передумовою вирішення основних задач суспільства.