Соціально-правові основи інформаційної безпеки – Петрик В. М. – 8.3. Європейський союз: особливості концептуального підходу
Широке обговорення, зокрема у відкритих виданнях, проблеми розробки інформаційної зброї в США може створити враження, що інші економічно розвинені країни стоять осторонь від цієї проблеми. Водночас, наприклад, у Японії до 2015 р. планується сформувати національну інформаційну інфраструктуру більш високого, ніж американська, технологічного рівня. В її рамках передбачається, зокрема, провести волоконнооптичні лінії зв’язку не тільки в основні центри управління інформацією, а й практично в кожен японський будинок. Ця інфраструктура буде інтегрована у світову інформаційну структуру і зможе скласти технологічну базу застосування Японією інформаційної зброї.
Викладене вище свідчить про прагнення ряду держав одержати переваги у створенні систем і засобів ведення ІВ, що представляло б серйозну загрозу інтересам національної безпеки недружніх до США держав на Євразійському просторі. Ясно також, що створення цілісного комплексу засобів і методів ведення інформаційної війни у США та інших державах здійснюватиметься поступово, з розвитком у світі базових інформаційних технологій, які дадуть змогу здійснювати моніторинг цього процесу як по закритих, так і по відкритих джерелах інформації.
Водночас в умовах формування нової системи європейської та світової безпеки, регіонального і світового правопорядку спостерігається помітна втрата монополії на здійснення зовнішньої політики головними учасниками міжнародних відносин – державами. Адже все більшого значення Й ваги набувають інші учасники, які під час холодної війни в умовах жорсткого контр-розвідувального режиму, запровадженого державами на підвладній території, не мали достатньої можливості претендувати на власну зовнішню політику. Наддержавними міжнародними організаціями е НАТО й Європейський Союз, що реформуються та інтенсивно розвиваються, стаючи впливовими транснаціональними наддержавними утвореннями, укомплектованими так званими міжнародними чиновниками, об’єднаними корпоративними інтересами, які нині часто не збігаються з інтересами держав, що їх туди відрядили.
Загальновідомо, що зазначені “міжнародні чиновники”, як правило, є впливовими членами транснаціональних закритих елітарних співтовариств, які в міжнародних відносинах виступають як учасники з неформальним наддержавним статусом. Підвищену увагу дослідників привертає той факт, що подібні міжнародні наддержавні структури в реалізації поставлених перед ними державами-учасницями завдань не лише використовують можливості публічної політики, заснованої на міжнародному праві, а й поступово вдаються до технологій так званої таємної дипломатії, тобто до залучення розвідувальних можливостей спецслужб держав – учасниць цих організацій. Водночас за ініціативою їх керівництва в структурах цих організацій створюються “координаційні органи з питань безпеки, розвідки, контррозвідки, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю” тощо (ради, комітети, дорадчі групи тощо).
Візьмемо для прикладу близький нам Європейський Союз (за визначенням регіональне політико-економічне об’єднання з тенденцією до створення власних збройних сил). Так, у керівному органі ЄС – Раді – з 2000 р. функціонує багаторівнева структура власної служби зовнішньої розвідки:
Сучасна тенденція до інтернаціоналізації силових антитерористичних заходів і забезпечення миротворчих операцій у “гарячих точках” планети поступово перетворюють Раду Безпеки 00Н на замовника та споживача розвідувальної інформації, що сприяє перетворенню її також на суб’єкта розвідувальної діяльності у військово-політичній сфері.
Європейські фахівці у сфері інформаційних систем, безпеки і стратегічного планування активно обговорюють проблеми, що виникають перед державами Європейського Союзу в умовах можливості застосування інформаційної зброї, тобто засобів спрямованого впливу на інформаційні ресурси ймовірного супротивника у воєнний і мирний час.
Експерти особливо виділяють таку особливість використання інформаційної зброї, як таємність. її застосування в мирний час за відсутності силового протистояння вважається однією з головних загроз, оскільки дає змогу непомітно для супротивника не тільки взяти під контроль його Інформаційні ресурси, а й довільно маніпулювати пов’язаними з ними сферами держави, особливо політичною та економічною. З огляду на зростаючу залежність управлінських рішень на найвищому рівні від їх інформаційного потоку, що забезпечується, можливість повної дезорганізації економіки та фінансів, на думку деяких західних учених, робить інформаційну зброю однією з найбільш ефективних.
Нині на практиці реалізуються плани організаційного та технічного гарантування національної Інформаційної безпеки, створюються підрозділи, призначені для відбиття “інформаційної агресії”. Уряди беруть на себе роль координаторів міжвідомчих зусиль у цій сфері.
Розробка методів і засобів забезпечення інформаційної безпеки ведеться в Західній Європі по чотирьох основних напрямках: виявлення загрози нападу, нейтралізація нападу, захист і відновлення власних систем.
Крім вивчення технічних аспектів Інформаційної безпеки, у Західній Європі активізується діяльність з оцінки впливу інформації на особистість І суспільство. При цьому робиться акцентна визначення методів та засобів надання “інформаційної протидії”, каналів впливу на людину, впливу тієї чи іншої інформації на боєздатність збройних сил, а також дослідження взаємин ЗМІ та громадської думки.
Експерти провідних західних країн дійшли висновку, що у зв’язку Із зростанням значимості інформаційного чинника для прийняття рішень на урядовому, військовому і промисловому рівнях необхідна диверсифікованість джерел одержання даних, а також механізмів їх обробки та способів доведення до споживачів. Підкреслюється важливість наявності національних інформаційних агентств із незалежною мережею кореспондентів, що дасть змогу виявляти дезінформацію, здатну впливати на прийняття державних рішень. Висуваються ідеї створення баз даних з різних джерел інформації (наукових установ, ЗМІ, приватних осіб) для одержання достовірних оперативних (із конфіденційних джерел) відомостей у кризових ситуаціях.
Нині у державах Західної Європи організуються закриті міжвідомчі інформаційні інфраструктури, покликані забезпечити захищений зв’язок. Такі системи будуються на виділених каналах зв’язку, вони не мають виходу на глобальні мережі, оскільки, як стверджується, саме від цивільних комунікацій надходить основна загроза небезпеки.
За політичною інтеграцією пішло фактичне об’єднання у сфері інформаційних ресурсів, що сприяє формуванню єдиного інформаційного простору, що привело до залежності окремих держав від інформаційних потоків, які охоплюють суспільство. Таким чином, вплив на ці потоки з метою псування, перекручування інформації, що знаходиться в них, а також виводу з ладу інформаційних інфраструктур переростає в Європі з національної проблеми на міжнародну.
Можна навести ряд реалізованих проектів збору та аналізу різноманітної інформації в масштабах об’єднаної Європи, в яких закордонні аналітики відзначають, що прагнення ліквідувати кордони в усіх сферах призводить до зниження уваги до питань захисту інформаційних ресурсів від навмисного впливу зацікавленими особами з метою маніпулювання Інформацією чи порушення працездатності. Також відзначаються труднощі, що виникають при спробах ідентифікації джерела такого впливу, що може бути як випадковим, так і спрямованим утручанням різних терористичних організацій і спецслужб іноземних держав. Американські експерти загострюють увагу на тому, що в реальній комерційній практиці вигідніше не приховувати, а активно поширювати та впроваджувати свої технології.
Деякі аналітики, вказуючи на значні витрати США щодо забезпечення власної інформаційної безпеки, відзначають їх стійке прагнення створити враження відкритості інформаційних мереж загального користування та відсутності контролю над ними. Лідерство у сфері передових розробок дає змогу Сполученим Штатам Америки встановлювати стандарти у сфері систем зв’язку та обробки даних і в такий спосіб формувати залежність іноземних держав від своїх програмних та апаратних засобів. Тим самим придушуються стимули до організації іншими державами аналогічних конкурентоспроможних розробок. Тому спроби США перетворити свої національні стандарти захисту інформації на міжнародні викликають неоднозначну реакцію. На думку західноєвропейських фахівців, це створює американським фірмам – виробникам засобів захисту інформації сприятливі умови для захоплення європейського ринку, потенційно розширює можливості контролю за інформацією, яка захищається, І дав переваги американським розвідувальним службам.
Сполученим Штатам Америки, що проголосили в якості однієї зі стратегічних ініціатив утворення “інформаційної супермагістралі”, доводиться закликати своїх західноєвропейських “партнерів” зробити їхні ринки телекомунікацій відкритими для конкуренції ззовні. Політика, яку проводять провідні промислово розвинуті європейські держави, до останнього часу всіляко перешкоджала проникненню іноземних компаній зв’язку на їх ринок. При цьому політики усвідомлюють “чутливість” цього сектору економіки до проблеми забезпечення національної безпеки. Однак при підготовці до підписання глобального телекомунікаційного пакту (лютий 1997 р.) у рамках Всесвітньої торгової організації (ВТО) Франція, Бельгія, Іспанія і Португалія погодилися скасувати внутрішні обмеження на допуск іноземного капіталу у сферу національних телекомунікацій в обмін на зустрічні поступки США в питанні про прокладку кабелів зв’язку під водою.
З урахуванням вищевикладеного набуває популярності ідея створення системи колективного контролю та гарантії інформаційної безпеки. До труднощів у її реалізації експерти відносять:
O неоднорідність розвитку інфраструктур у різних країнах;
O розбіжність у підходах і законодавстві;
O труднощі в технічній реалізації;
O відсутність єдиних стандартів.
Європейський Союз прийняв рішення про якнайшвидше створення єдиної транс’європейської мережі інформаційного зв’язку, внаслідок чого затверджено програму INFO-2000. Реалізується ряд проектів щодо впровадження нових інформаційних технологій в адміністративний сектор (IDA, EPHOS, APPUCAZIONI ТЕІ_ЕМАТІСНЕтощо).
На розгляд Комісії Європейських співтовариств представлено програму подолання мовних відмінностей в єдиних інформаційних системах. Найближчим часом плануються заходи щодо вирішення питань безпечного обміну інформацією в мережах і впровадження єдиного стандарту для об’єднання локальних мереж різних країн і регіонів.
Зміни, що відбуваються в європейській інформаційній інфраструктурі, вимагають серйозних виправлень законодавчих і регулюючих актів. У цьому зв’язку 11 березня 1996 р. Європейський Союз прийняв спільну директиву про юридичний захист баз даних (БД). Зростання інформаційного ринку означає можливість звертання до національних баз даних користувачів Інших країн, що вимагає приведення у відповідність внутрішньодержавних актів І прийняття загального законодавства про захист авторських прав.
Нова директива забезпечувала узгодження національних та загальноєвропейських правил із захисту авторських прав для баз даних, представлених в електронній і неелектронній формах, без збитку для авторських робіт, що входять до зазначених баз даних.
У березні 1996 p. у Брюсселі пройшла нарада на рівні міністрів, відповідальних за розвиток телекомунікацій у європейських країнах, на якій було досягнуто політичної згоди щодо нової директиви про взаємодію у цій сфері. Директива торкнулася проблеми організації універсальних послуг і взаємозв’язку на основі застосування принципів відкритої мережі (Орел network provision – ONP). Рада також прийняла рішення щодо основних напрямків розвитку транс’європейських телекомунікаційних мереж, установила процедуру добору проектів.
У Брюсселі обговорювалися виправлення до юридичних актів ONP Frame Work І Leased Lines Directives, розглядалися пропозиції Комісії Європейських співтовариств із координації підходів країн до введення однакових вимог до персонального супутникового зв’язку (SPCS) із метою запобігання проблем несумісності та відсутності законодавчих актів, особливо у тих випадках, коли послуги супутникового зв’язку надаватимуться всім країнам на території Європи.
Більшість країн, що не володіють, як США, могутніми інформаційними ресурсами, схиляються до створення міжнародної договірно-правової бази гарантії безпеки у глобальному масштабі та налагодження взаємодії у зазначеній сфері. Європейці вже розпочали вивчення питання про прийняття нормативних документів з інформаційної безпеки в рамках ЮНЕСКО. На їхню думку, це дасть змогу додати контролю за глобальними мережами багатополюсний характер, зменшивши тим самим вплив США.
Деякі європейські держави розраховують на більш тісну взаємодію у рамках НАТО і Євросоюзу при виявленні ризиків упровадження нових технологій, розробці критеріїв, методів та випробних засобів для оцінки захищеності національних комунікаційних систем, видачі дозволів на впровадження інформаційних систем у важливі об’єкти та здійснення спеціальних заходів безпеки в урядових і військових структурах.
Грунтуючись на оцінках фахівців у сферіті стратегічних досліджень, здається, варто звернути увагу на особливу загрозу використання інформаційної зброї з метою взяття під контроль інформаційної інфраструктури держави, вивчити питання про доцільність виходу України з ініціативою про розробку міжнародних угод з інформаційної безпеки та кодексу поведінки в міжнародному інформаційному просторі.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)