Соціальна педагогіка – Пальчевський С. С. – Стратегічні основи діяльності соціального працівника в системі ВІЛ-сервісних організацій

Сприяти вирішенню проблем хворих людей соціальний працівник і соціальний педагог покликані через створення ВІЛ-сервісних організацій, які виконують просвітницькі функції-освіта молоді, людей групи ризику, суспільства в цілому. Наступний етап їх роботи складає організація надання інформаційно-консультативної допомоги лікарями, психологами, юристами. Важливою функцією фахівців є також моральна підтримка постраждалих в умовах доброзичливості та повної анонімності.

ВІЛ-сервісні служби виконують також значну профілактичну роботу. В їхніх рамках діють консультативні служби, які працюють за такими напрямами: надання консультацій усім категоріям населення, передтестове консультування, післятестове консультування. Передтестове є обов’язковим для усіх, хто проходить консультування. Упродовжнього визначають необхідність тестування, оцінюється стан здоров’я, обговорюються шляхи зниження шкоди, пояснюють зміст і мету тесту, здійснюють психологічну підготовку до сприйняття клієнтом результатів тестування. У ході його підопічного інформують про так званий період “вікна” в перебігу хвороби, про засоби захисту від ВІЛ-інфекції. За результатами тестування виділяють три групи людей, які потребують післятестового консультування: 1) інфіковані ВІЛ, які потребують підтримки; 2) ВІЛ-негативні особи категорії високого ризику; 3) ВІЛ-негативні особи категорії низького ризику.

Тактика після тестового консультування за негативного результату. Консультант повторює всю інформацію, яку надавав до тестування. Після цього вимагає від клієнта, щоб він переказував своїми словами всі правила життя та поведінки, спрямовані на уникнення небезпеки зараження ВІЛ. Домовляється про подальші зустрічі з підопічним для надання підтримки у дотримуванні безпечної поведінки. Обговорюється значення отриманого результату. Повторно нагадується про наявність “вікна” в перебігу хвороби. Рекомендується повторити дослідження через 3-6 місяців. Знову наголошується на необхідності уникнення інфекції ВІЛ завдяки дотриманню відповідних правил поведінки.

Тактика після тестового консультування за позитивного результату. Зважаючи на те, що таке консультування є кризовим, консультанту необхідно психологічно підготуватися до входження у стан емоційної кризи клієнта, яка супроводжується сильним відчуттям небезпеки, вразливістю всім, що відбувається, втратою контролю над собою, емоційним паралічем, зумовленим відсутністю виходу з кризи. Перед повідомленням клієнту про результати дослідження консультант повинен зважити на дотестову оцінку особистісних характеристик підопічного. Після повідомлення йому про позитивний результат, необхідно дати певний час на усвідомлення та сприйняття страшної звістки. У цей час згідно з відповідними рекомендацій соціальний працівник не повинен панікувати, давати неправдиві обіцянки, ображатися на поведінку хворого. Натомість необхідно чітко пояснити значення позитивного результату, детально визначити різницю між ВІЛ-інфекцією і СНІДом, пояснити, де і як можна отримати психосоціальну підтримку і допомогу під час наступних критичних ситуацій, підтримувати позитивні тенденції інфікованого. У ході консультації слід передбачати появу сущидальних спроб. У таких випадках інколи достатньо включити в консультацію елементи психотерапії або використати прийом апеляції до антисуїцидальних чинників (збудження уяви про гріховність, нагадування про любов до рідних, про батьківські обов’язки або незакінчені справи). Якщо це не допомагає, необхідно забезпечити надання спеціалізованої психіатричної допомоги.

Таке консультування у спеціалізованій літературі називають каунселінгом – практикою індивідуального консультування, яка поєднує в собі елементи кризової психологічної підтримки, що супроводжується наданням відповідної медичної і практичної інформації.

У роботі соціального педагога в закладах освіти основною ділянкою є профілактика ВІЛ/СНІДу. Її Методичні основи Складають: 1) об’єктивні наукові дані про хворобу, масштаби її поширення, характер небезпеки тощо (з цією метою доцільно використати численні тематично відповідні буклети, статті з наукових журналів, організацію зустрічі з лікарем або представником ВІЛ-сервісних організацій); 2) принцип зв’язку отриманої інформації з реальним життям, унаочнення її (можна використати тематично відповідні відеоролики, на яких записані інтерв’ю з хворими); 3) зосередження уваги на потенційних носіях ВІЛ-інфекції та на формуванні у слухачів готовності до уникнення джерел інфекції, до організації здорового і чистого способу життя.

Дослідження засвідчили, що до групи хворих на ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляють наркомани, гомосексуалісти, люди, які страждають на гемофілію і яким було зроблено переливання крові, діти, які народилися від хворих матерів, а також гетеросексуальні партнери цих матерів. Тому в протидії цим захворюванням важливим є вирішення психологічних та соціальних проблем наркоманії і токсикоманії, зокрема дитячої і підліткової.

Боротьбі з цими причинами “смерті по своїй волі” заважає низка міфів, які поширюють серед підлітків. Детально їх дослідив психолог однієї з московських шкіл Є. П’ятаков. Ось тільки деякі з цих міфів, які “торговці білою смертю” спеціально поширюють серед підлітків. Один із них стверджує, що наркотики самі по собі не шкідливі. Просто їх потрібно правильно використовувати, як це успішно роблять представники деяких східних культур. Справді, в деяких східних культурах, якщо не схвалювалося, то, принаймні, не заборонялося вживання опіуму та гашишу, які використовувалися для зміни свідомості й налаштування організму та психіки на пасивно-споглядальний ритм життя. Однак спекулянти довірливістю підлітка замовчують те, що люди, які належать до цих культур у результаті бататовікового фізіологічного пристосування володіють певними особливостями організму, яких немає у представників інших народів і культур. Організм перших виробляє особливі противоотрутні речовини, завдяки яким окремі наркотики не виявляють на них такого сильного і руйнуючого впливу, як на організм інших.

Відомо, що на сучасному “чорному” ринку більша частина “старих” наркотиків (гашиш, маріхуана, опіум) належать до категорії “легких” і активно витісняються “новими”, так званими “важкими” (героїн, екстезі, ЛСД-25 та ін.). Вони відрізняються не тільки сильнішим одурманювальним ефектом, а й більшою токсичністю. Викликають сильніший психологічний потяг і значно раніше – фізичну залежність. Така залежність, наприклад, у молодих людей може виникнути після першої ж проби героїну. Тому якщо для легких наркотиків ще можливо створити відносно “безпечну” методику вживання, то для нових “важких” це неможливо. Відтак, стосовно них міф про нешкідливість наркотиків – обман. До того ж так звані наркодилери, які займаються збутом наркотиків, далеко не пасивні продавці, а підступні підлі ділки. Збуваючи обманутим різні види “товару”, кому – “легкі”, а кому – “важкі” наркотики, вони активно намагаються непомітно перетворювати “легких” наркоманів у “важких”. Одна із методик виглядає приблизно так: постійному клієнту, який купує, наприклад, маріхуану (“легкий” наркотик), продавець смерті починає підмішувати “важкий”, наприклад, героїн. Обманутий дуже швидко, думаючи, що він всього-навсього “грається травичкою”, стає героїновим наркоманом. Коли торговець розумів, що це сталося, він знову починає продавати звичайну “травичку”, ефект від якої, у порівнянні з героїном, дуже слабий. У відповідь на претензії обдуреного він говорить, що такому “серйозному хлопцеві” пора припинити курити різну “дурничку” і спробувати дещо міцніше, наприклад, той само героїн, перша доза якого інколи пропонується безплатно. Адалі, як кажуть, “справа техніки”.

Наступний міф пропагує ідею легалізації наркотиків. Мовляв, у цьому випадку цікавість до них пропаде і припиниться їх масове вживання. Справді, однією з причин потягу до наркотиків є їх заборона. Однак у випадку легалізації наркоманія не піде на спад, а розцвітатиме ще пишніше, як про це засвідчує досвід Китаю, Голландії, Швеції та інших країн, хоча у них заборона на наркотики не знімалася повністю, навіть на “легкі”. У Голландії, наприклад, за чотири роки, які пройшли після легалізації гашишу, кількість його споживачів у віці після 15 років подвоїлася, а у віці 12-13 років потроїлася, погіршився криміногенний стан, виросло споживання “важких” наркотиків. Подібна картина спостерігалася і в інших країнах.

Серед підлітків та юнаків побутує міф, за яким кохання, мовляв, сильніше від наркотичної залежності. Зважаючи на це, можна врятувати кохану людину, поставивши її перед вибором “я чи наркотики”. У більшості випадків, як стверджує Є. П’ятаков, це результат художнього вимислу, який відображує не стільки факти реального життя, скільки вічну мрію людини про всеперемагаюче почуття кохання. У реальному житті все інколи буває навпаки. Користуючись відданістю подруг, які найчастіше перебільшують можливості свого впливу на обраних, їхньою довірливістю, незнанням, наркомани роблять усе, що завгодно, щоб перетворити їх самих у наркоманок. Способів для цього існує велика кількість: від банального підсипання наркотика в їжу і напої до розігрування справжніх спектаклів з участю дружків-наркоманів з метою спокусити дівчину на першу пробу наркотиків. І ніколи не слід піддаватися ілюзіям стосовно благородства раба звички. Навіть наркоман-початківець швидко набуває всіх негативних рис досвідченого “колеги”: лицемірства, підлості, брехливості, готовності до злочину заради задоволення своїх наркотичних потреб.

Початківців нерідко тішать міфом, відповідно до якого сьогодні, мовляв, існує чимало центрів для лікування і реабілітації наркоманів. Тому можна отримати свою дозу “кайфу”, а потім звернутися в одну з таких клінік і, начебто, швидко вилікуватися. Насправді все далеко не так. Навіть якщо й знайти такий гідний довір’я центр, то потрапити в нього важко або через нестачу місць, або через надзвичайно високу плату за лікувальний курс. А в “дешевих” центрах досвідчені наркомани нерідко не тільки продовжують використовувати наркотики майже відкрито, а й привчають новачків до сильнішого “зілля”. Статистика засвідчує, що лише 2-3 відсотки наркоманів, які пройшли повний курс лікування, остаточно перемагають страшну хворобу.

Чи не найживучішим у середовищі початківців-наркоманів є міф, який можна було б висловити приблизно так: “Наркотики-шкідливо, палити – шкідливо, пити – також шкідливо. Виходить, що жити – також шкідливо. Навіщо тоді турбуватися про довге, але сіре життя? Краще прожити яскраве і веселе життя”.

Як правило, гаряче дотримуються цього міфу люди легковажні і примітивні, хоч зовнішньо вони інколи виглядають доволі респектабельно і навіть можуть викликати заздрість у своїх ровесників.

Є. П’ятаков наводить три основні причини, які розвінчують цей міф. По-перше, стверджує він, переживання “кайфу” піддає нервову систему людини сильним навантаженням, після яких необхідний відпочинок. І тому, коли такі навантаження стають частими, то організм, захищаючись, швидко знижує чуттєвість. Після того як попередні стимули перестають доставляти сильний “кайф”, наступає нудота і відраза. Людина шукає нові стимулятори ейфорії. У результаті цього самообманутий нервово виснажується. Коло його інтересів замикається на пошуку нових засобів стимуляції по-ліпшеення самопочуття.

По-друге, коротке, але яскраве життя, про яке говорять прихильники цього міфу, залишається лише красивою казкою. “Кайф” зумовлюють новизна і несподіваність. Коли ж ці чинники зникають, послаблюється і “кайф”. Наркотики лише на короткий час здатні допомогти людині потрапити в ілюзорний рай. Як правило, згодом вони штовхають шукача “раю” в “пекло” – страшний, майже безпросвітний тунель, у кінці якого людину очікує смерть.

По-третє, ті, хто гребує довгим здоровим життям, не знають його істинної ціни, оскільки не стикалися з небезпекою його реальної втрати. Ті ж, кому довелося стикнутися з такою небезпекою, стають прихильниками абсолютно протилежної думки. Таких людей можна умовно розділити на чотири категорії. До першої слід віднести тих, хто захотів і зумів покінчити з собою. Як засвідчують експертизи, багато із самогубців, уже здійснивши смертоносну дію, в останню мить, очевидно, усвідомлюючи незрівнянно вищу ціну життя від ціни тих проблем, які призвели до втрати його, робили відчайдушні спроби порятуватися. До другої категорії можна віднести “невдалих” самовбивць. Більшість цих людей із жахом згадують свою спробу самогубства і після цього цінують життя ще більше. До тих же людей, хто неодноразово намагався покінчити з собою, як правило, відносять психічно хворих. Третю категорію складють люди, невиліковно хворі, які знають, що їм залишилося жити небагато. Одні з них впадають у відчай і паніку, інші кидаються в розгул, дехто переоцінюють життєвий шлях і намагаються пройти його залишок так, щоб принести найбільшу користь собі й навколишнім. Однак, як би там не було, кожний із них цінує не тільки кожний день, а й кожну годину та хвилину. Адже радість існування – неоціненна радість, яку можна відчути лише перед утратою її. “Яка радість існувати! – говорив у свій час російський письменник І. О. Бунін. – Тільки бачити, хоч би бачити лише один цей дим і це світло. Якби у мене не було рук і ніг і я б тільки міг сидіти на лавочці й дивитися на захід сонця, то я б був би щасливий цим. Одне потрібно тільки – бачити і дихати”.

У четверту категорію об’єднують людей, які пережили клінічну смерть. Для них, незважаючи на зникнення минулого страху смерті, цінність життя зростає в кілька разів.

Отже, досвід тих, хто так чи інакше зустрічався з небезпекою втрати життя, засвідчує, що воно, незважаючи на всі негаразди і кризи, залишається величезною цінністю для людини.

…Нехай життя “до ручки” доведе,

І волоцюга-пес когось згордує.

Повірте, щире сонце золоте

Каліку навіть в губи поцілує.

(С. Пальчевський)

Важливим у роботі соціального педагога з підлітками та молоддю є вміння помічати початкові ознаки використання наркотиків молодою людиною. Тривалий час цією проблемою займався директор Науково-дослідного центру традиційної фітотерапії, дійсний член Нью-Йоркської Академії наук, доктор традиційної східної медицини Ю. О. Захаров. На основі його рекомендацій пропонуємо методику виявлення ознак вживання наркотиків підлітком. Вживання наркотиків підлітком засвідчують основні три ознаки: 1) сильний потяг до наркотичних речовин, 2) стан наркотичного оп’яніння, 3) абстинентний синдром (“ломка”). Однак, як правило, підліток їх приховує. Тому соціальний педагог повинен уміти сам і навчити батьків за характерними ознаками визначати прилучення його до наркоманії. Насамперед, має звернути на себе увагу та обставина, що підліток іде з дому в той час, у який раніше залишався вдома. Саме по собі це ще нічого не означає. Однак у поєднанні з іншими ознаками може бути свідченням страшного припущення. Подальшу насторогу в поєднанні з першою може викликати те, що син чи дочка надзвичайно пізно лягають спати і подовгу залежуються в постелі вранці. У випадку наркозалежності, як правило, після цих симптомів в учня падає цікавість до навчання та до звичних захоплень, знижується успішність, з’являються часті прогули шкільних занять. Згодом підліток починає випрошувати в батька та матері гроші. Невдовзі гроші почнуть, на перший погляд, безпричинно зникати з батьківського гаманця. Ще пізніше настане черга такого зникнення з домівки цінних речей.

У сина чи дочки з’являються нові друзі з незвичним зовнішнім виглядом і поведінкою. Якщо це будуть наркомани з великим стажем, то їх можна розпізнати за такими ознаками: довгі рукави одягу завжди, незалежно від погоди і обставин (адже необхідно приховувати синяки від уколів); неприродно вузькі чи широкі зіниці очей незалежно від освітлення; часто – опущений вигляд, сухе волосся, набряклі кисті рук, темні, поруйновані, “обламані” зуби у вигляді “пеньків”, незрозуміла “розтягнута” вимова та незграбні рухи за умови відсутності запаху алкоголю з рота. Такі люди, як правило, намагаються уникати зустрічі зі старшими членами сім’ї підлітка. У випадку ж, коли така зустріч відбувається, різкі й непоштиві у відповідях на запитання. Після їх появи в будинку можуть пропадати гроші та речі.

Первинною ознакою вживання наркотиків учнем є безпричинна зміна його настрою, який часто не відповідає ситуації: добродушність і в’ялість у час скандалу чи, навпаки, дратівливість у цілком спокійній ситуації.

Надійним свідченням уживання наркотиків є сліди від ін’єкцій (уколів) по ходу вен на руках. А тим паче, коли до цього додалися знайдені в сина чи дочки шприц, якась сушена трава, маковиння, незрозумілий порошок, різнокольорові таблетки з видавленими на їхній поверхні картинками, марки, які не подібні на поштові, батькам необхідно негайно вести дитину до нарколога, щоб не втратити дорогоцінний час.

Вживання різних наркотичних речовин має свої характерні ознаки. Наприклад, серед підлітків Найчастіше поширене вживання препаратів коноплі, Яка є сировинною основою для “маріхуани”, “анаші”, “гашишу”, “плану”, “хешу”. Їх продають у вигляді цигарок, таблеток, пігулок, пресованих плиток, паличок, паст. Кольори – зеленувато-бурі, світло-зелені, темно-коричневі до майже чорного. Наявність наркоти у випадку загрози біди необхідно перевіряти в кишенях, портфелі, різноманітного типу “загашниках” сина чи дочки. Для перевірки своїх підозрінь батькам слід дозволити своїм дітям запросити нових друзів, наприклад, на день народження, аби мати можливість побачити, з ким вони спілкуються.

Ознаки наркотичного оп’яніння похідними від коноплі у невеликих і середніх дозах: розширені зіниці, почервоніння губ, очей і лиця; рухливість тіла, динамічна поведінка; легке і бездумне прийняття рішень; розмова прискорена, багатослівна, швидка. В людей, які тривалий час використовують наркотики з коноплі, шкіра стає жовтуватою, обвислою, подібною на шкіру пристарілих людей.

Особливий вплив на психіку людини справляє гашиш: безпричинний сміх, порушення відчуття простору і часу (предмети видаються збільшеними чи зменшеними, кілька секунд тягнуться як десятки хвилин); відчуття, що відбувається зміна розмірів рук, ніг, голови, всього тіла; посилення барвистості предметів; різке посилення звуків (незначний шерхіт сприймається як грім); зниження здатності до формулювання суджень, вирішення логічних задач і виконання логічних дій.

Для виявлення цього виду оп’яніння рекомендується такий прийом. Людину, яку підозрюють у використанні гашишу, просять заплющити очі і розплющити їх після того, коли, на її думку, пройде хвилина. У випадку наркотичного оп’яніння виявляється надзвичайно сильне спотворення у сприйнятті часу клієнтом.

Ознаки Ефедронової (ефедрон, первитин) наркоманії: відсутність потреби у сні (клієнт не спить по 5-6 діб, відчуває, що волосся на голові росте, ворушиться, стає “дибки”); сухість у роті, через що наркоман постійно облизує губи; бліда шкіра; бажання всім зробити приємність; нав’язування оточуючим розмови, щирості, намагань поділитися незвичними відчуттями; тяга до творчої діяльності (віршування, малювання).

Особливості групового вживання наркотиків коноплі. Коноплю та її вихідні як “груповий наркотик” переважно курять у групі, найчастіше користуючись однією і тією ж цигаркою чи самокруткою. Увага в цей час зосереджена тільки на тих, хто вживає наркотик. На новоприбулих наркомани не реагують під час курива емоції одного заражають усю компанію. Груповий сміх може переходити в загальний плач, кривляння, або ж змінюватися дратівливістю чи агресією. А нерідко, коли комусь із групи примариться небезпека, усіх миттєво охоплює паніка.

Характерною ознакою інтоксикації препаратами коноплі є підвищений, безпричинно зрослий апетит. Коли на виході з оп’яніння син чи дочка за один раз з’їдає булку хліба і пів кастрюлі борщу, батькам не варто поспішати радіти тому, що “дитина нарешті почала нормально їсти”.

Абстинентний синдром (на жаргоні наркоманів “отходняк”) нагадує після алкогольне похмілля. Супроводжується сонливістю, апатією, в’ялістю, нездужанням. Жертва наркоманії стає дратівливою, капризною, плаксивою, запальною. Цей важкий стан організму може тривати до двох тижнів, супроводжуючись напругою, безсонням, ломотою в костях, лихоманкою і холодним потом. Упродовж цього періоду болі бувають настільки інтенсивними, що навіть у сильних і терпеливих людей можуть провокувати спроби самогубства. Це буває тоді, коли організм людини уже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. За таких умов в окремих випадках без наркотика наступає смерть.

Загальним для всіх форм наркоманії виявом абстинентного синдрому є збудження. Спостерігаються також важкість і біль у голові, нудота, рвота, понос, підвищена пітливість, неспокійний сон, прискорений чи сповільнений пульс, тремтіння пальців рук, розширені чи звужені зіниці, в’ялість. Ефедронова наркоманія викликає світлобоязнь, посмикування язика, щоки.

Соціальна небезпека такого стану полягає в тому, що поведінка наркоманів у період абстинентного синдрому спрямовується на пошук наркотиків, і вони в цей час готові до порушення будь-яких норм моралі й закону.

Досить поширеним серед підлітків є вживання наркотичних засобів, вихідною основою яких є мак. Це, насамперед, “макова соломка”, “солома” або “сіно” – дрібно розмолоті листки, стебла і макові коробочки. Є ще “ханка” – застигнутий темно-коричневий сік макових коробочок, сформований у пампушечки по 1-1,5 см у поперечнику: “бинти” чи “марля” – просякнута опієм-сирцем бавовняна тканина. В обробленому вигляді наркотики можуть мати вигляд розчинів. До препаратів із маку належать також морфін, героїн, кодеїн, метадон. Однак більшість із них через свою дороговизну недоступні для підлітків.

Найдостовірнішими ознаками оп’яніння препаратами з маку є: звуження зіниць до розмірів сірникової головки; свербіж шкіри обличчя (особливо кінчика носа) і всієї верхньої половини тулуба, що супроводжується почісуванням; сухість шкіри на противагу пітливості в попередніх випадках; незвичайна сонливість у непідходящий час. Залишений у спокої наркоман зразу ж починає “клювати носом”, періодично прокидаючись. Однак, якщо до нього обізватися, він зразу ж включається в розмову. Але в цей час його мова сповільнена, до того ж розповідь починається про те, що давно вже обговорили і про що забули. Після проходження сонливості наркоман може оживитися, стати легким у спілкуванні, добродушним, або залишатися розсіяним і задумливим. Наприклад, він може випустити цигарку, яка горить у його руці або обпекти нею руку, не помічаючи цього.

Такий підліток намагається усамітнитися в окремій кімнаті й заснути там, включивши телевізор чи відео.

Абстиненцію початківці наркомани здатні переносити на ногах. У цих випадках вони видають себе перед батьками за хворих. Усе починається з різкого розширення зіниць, в’ялості, нездужання, лихоманки, пітливості й пригніченого настрою. Лихоманка примушує кутатися в теплий одяг та речі, включати обігрівачі. Турбує нежить, чхання, нудота, рвота, болі у животі, понос, безсоння. Такий стан триває 4-5 діб. Якщо ж удається дістати наркотики, “хвороба” швидко “проходить”.

У наркозалежних людей чітко спрацьовує своєрідна система психологічного захисту. Такі люди у переважній більшості випадків твердо впевнені, що якісь негаразди відбуваються не з ними, а з навколишнім їх світом, тому вони правдами і неправдами знаходять вагомі підстави для необхідності продовжити вживання психоактивних речовин, не хочуть бачити негативні наслідки зловживань. Готові змінювати кого-завгодно, тільки не себе. За умови такого ставлення до власного захворювання вилікувати наркозалежного практично неможливо, про що свідчить невтішний досвід лікування наркозалежних, нагромаджений упродовж останнього десятиріччя так званою офіційною медициною. Та й з числа тих, хто погоджується лікуватися, більшість обмежується звичайною дезинтоксикацією, від якої до справжнього одужання величезний шлях, зважаючи на те, що “наркотик уміє чекати”.

У соціально-педагогічній роботі з наркозалежними клієнтами слід виходити з Біопсихосоціодуховного підходу, Оскільки проблеми, пов’язані з вживанням наркотиків, є результатом складної взаємодії не лише біологічних, психологічних та соціальних чинників, а й духовних. Без орієнтації на останні, як засвідчує практика, успішність реабілітаційної програми стає сумнівною.

Зважаючи на те, що у ході аналізу комплексу соціальних проблем зустрічаються ті, які виникають у доклінічному, клінічному та післяклінічному рівнях, серед технологій соціальної роботи з наркозалежними виділяють програми профілактичні, лікувально-соціальної допомоги та спеціалізовані.

Профілактичні Спрямовуються як на окремих дітей та підлітків, так і на групи ризику. Розрізняють п’ять моделей профілактики: 1) моральних принципів, 2) залякування, 3) фактичних знань, 4) афективного навчання, 5) поліпшення здоров’я.

Модель моральних принципів Реалізується у формах кампаній публічного вмовляння, яке проводять групи віруючих, представники політичних та громадських рухів. Відповідно до неї використання психоактивних речовин оголошується аморальним і неетичним.

Модель залякування Орієнтує на організацію інформаційних кампаній, спрямованих на виявлення всієї глибини небезпеки наркотичного блуду, оскільки і у вітчизняній, і у зарубіжній практиці боротьби з цим злом починають більше боятися “небезпеки навішування ярликів”, ніж самої наркоманії. Більше того, у відомих у нас і за кордоном програмах “Зниження шкоди” та “Лікарі без кордонів” у моделі “Зниження шкоди” зазначається, що “…до споживача наркотиків ставляться з повагою, як і до будь-якого повноправного члена суспільства”. Мало того, виявляється, що модель “… не дає ніяких оцінок і осуджень, які б стосувалися вживання наркотиків, яке вона розглядає як один із зразків (!) соціальної поведінки…” ця модель не розглядає вживання наркотиків як щось “погане саме по собі”. А в програмі “Я хочу провести тренінг” автори “дохідливо” пояснюють що ж означає зниження шкоди: “Доволі важко зразу прийти до найбезпечнішої поведінки… Починати можна із невеликих змін. Нижче наводиться ієрархія зниження ризику:

1. Не починай вживати наркотики, якщо ж почав – припини.

2.Якщо вживаєш наркотики, не роби цього ін’єкційним шляхом.

3. Якщо все ж таки вводиш наркотик внутрішньовенно, роби це тільки новим (стерильним) шприцом.

4.Якщо ж немає можливості кожний раз користуватися стерильним шприцом, ніколи не користуйся чужим.

5 .Якщо ж користуєшся чужим шприцом – не забудь продезинфікувати його…”.

Ось така “гуманна” драбинка в прірву, з якої повертаються практично одиниці та й то у багатьох випадках на певний період. Чи ж варто говорити, що навіть термін “модель залякування” звучить як натяк на перебільшення небезпеки. Чи можливо подібна “гра термінів” та конструювання уже відомих “драбинок” комусь вкрай необхідні?

Модель фактичних знань, Або когнітивна, пропонує зосереджувати зусилля для поліпшення способів передачі та отримання інформації про наркотики. Помічено, що програми фактичних знань ефективніші для наркоманів зі стажем.

Модель афективного навчання Орієнтує на використання методик, які спрямовуються на корекцію певних особистісних дефіцитів; згідно з визначальним принципом тенденція вживання наркотиків може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані.

Модель поліпшення здоров’я Використовують як непрямий підход до освіти в галузі наркотиків. Заохочується розвиток альтернативних звичок. Цей підхід корисний для тих, хто здатний турбуватися про своє здоров’я.

Програми лікувально-соціальної допомоги Передбачають надання, насамперед, медичної допомоги клієнтам. Однак лише медикаментозне лікування у відриві від реабілітаційних можливостей соціальних працівників та психологів має низьку ефективність. Значно ефективніші програми, які реалізуються професіоналами мультидисциплінарної команди, у складі лікаря, медичної сестри, психолога і соціального педагога. Разом із ними співпрацюють парапрофесіонали: співзалежні, екс-наркомани, екс-алко-голіки. Це дозволяє розв’язати проблему комплексно, із залученням до роботи членів родин залежних осіб.

До групи Спеціалізованих програм Відносять такі, що, не використовуючи медикаментозні засоби, мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. Зусилля зосереджуються на тому, щоб навчити наркозалежного жити зі своєю хворобою. У вітчизняній практиці цей напрям реабілітації представлений в основному релігійними програмами, які використовують біопсихосоціодуховну орієнтацію і розраховані на одужання через віру в Бога. Поряд з цим є також і нерелігійні, де професіонали представлені досить широко поряд із соціальними працівниками із колишніх залежних (наприклад, терапевтична спільнота “Мар’їна школа” у м. Києві).

Реабілітаційні програми лікування від наркозалежності базуються на тому, що одужання людини відбувається не лише за умови утримання від психоактивних речовин, а й можливості застосування власного потенціалу як особистості.

Біопсихосоціодуховна модель психокорекційних впливів у роботі з наркозалежними клієнтами. Така модель стала предметом дослідження вітчизняної дослідниці Т. Ю. Родіонової, яка доводить, що біологічна, психологічна та соціальна сфери людини, як правило, піддаються терапевтичним впливам. З допомогою медикаментозних засобів відновлюється нормальне функціонування органів та їхніх систем. Клієнтів інформують про можливі перепади в настрої та пропонують різноманітні медикаментозні засоби для регулювання їх. Традиційним стало також залучення до терапії членів сім’ї, оскільки вони до кінця залишаються відданими наркозалежному члену родини. Однак на фоні цього помічається, що недоторканою лишається духовна сфера клієнта, яка здебільшого й визначає успішність одужання.

Нерідко хворобу наркоманії називають “хворобою душі”, оскільки психоактивні речовини стають життєформуючим центром наркомана, зумовлюючи духовний вакуум у той час, коли у фізично і духовно здорової людини таким центром залишаються внутрішні цінності та ідеали, спрямованість до них. На думку Т. Ю. Родіонової, важко сказати, чи є порушення в духовній сфері передумовою для розвитку наркотичної залежності чи його наслідком. Але зрозумілим стає одне, що з початком зловживання, якими б незначними не були первинні порушення, вони дедалі збільшуються. Так, досліджуючи динаміку хімічної залежності, L. Metzger (1988) особливу увагу приділив духовному аспекту. До змін духовної сфери він відніс: пригнічення свідомості (наркозалежний починає мислити і діяти залежно від своєї потреби в наркотиках, яка неухильно посилюється); втрату об ‘єктивності щодо себе та свого життя (навіть якщо якась частина залежної особи розуміє негативні наслідки вживання наркотиків і бажає змін у своєму житті, вона постійно пригнічується значно сильнішою частиною, яка прагне продовження зловживань); Відчуження від людей та втрату інтересів (за значущістю вони поступаються головній потребі в психоактивних речовинах); втрату автономії та власної волі (головним чином це стосується втрати можливості контролювати себе і своє життя); зосередження всього життя навколо психоактивних речовин (життя залежної особи можна охарактеризувати як відображення активності речовини, яку вона вживає; будь-які зовнішні стресори сприймаються як сигнал до вживання); втрату цінностей та цілей (відчувається екзистенційний вакуум, втрачається сенс як окремих прагнень, так і життя взагалі); духовне виснаження (втрата надії та віри в те, що майбутнє може виглядати якось інакше; поглиблення депресивних відчуттів та ізоляції).

Духовноорієнтовані методи допомоги наркологічним хворим широко представлені у відомій програмі “12 кроків” Анонімних Алкоголіків (АА) та Анонімних Наркоманів (АН). З часу свого зародження у 1935 році в США вона допомогла мільйонам людей якісно змінити свій спосіб життя. Завдяки “12 крокам” одужували навіть визнані офіційною медициною “безнадійні” хворі. Нині ж ця програма використовується в багатьох лікувальних закладах усього світу. Про її дієвість у лікуванні наркозалежним людей в інтерв’ю журналу “Соціальна політика і соціальна робота” розповів батько колишнього наркозалежного Анатолій П. Роки поневірянь із сином-наркоманом по різних лікувальних центрах позитивного результату не дали. Згодом батькові вдалося вийти на польську систему реабілітаційних центрів Монар (лікувальний центр з подібною назвою останнім часом працює у м. Хмельницьку). Тут хворий має можливість тривалий час перебувати у певному колективі, брати участь у заняттях з індивідуальної та групової психотерапії, витримувати фізичні й інтелектуальні навантаження. У кожного члена колективу є соціальні ролі: директор, начальник кухні, керівник служби безпеки тощо. Певні важливі питання вирішуються на спільних зборах. Підліток має можливість продовжити навчання в школі на основі домовленості з адміністрацією місцевого освітнього закладу. Нового школяра сприймають не як наркомана, а як хвору людину, котра незабаром одужає, а зараз потребує допомоги. Влітку в такі центри приїздять звичайні хлопці й дівчата. Тривалий час живуть поряд у наметових містечках, проводячи заходи, заняття, художні виставки тощо. У Монарі привчають шанувати себе, слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, культурою тіла, займатися спортом. Формують позитивні сугестивні комплекси, в основі яких лежать бажання бути красивим, здоровим і багатим. Рік такого життя дає відчутний результат.

Однак основу одужання складають наступні “12 кроків”, які колишні наркозалежні називають духовними принципами.

Крок 1. “Ми визнали, що ми безсилі перед наркоманією, що наше життя стало неконтрольованим”.

Крок 2. “Повірили, що Сила, вища за нас, може повернути нам психічне здоров’я”.

Крок 3. “Вирішили передати свою волю й життя під опіку Бога, як ми його розуміємо”.

Крок 4. “Глибоко та безстрашно провели дослідження й дали собі відверту моральну оцінку”.

Крок 5. “Визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок”.

Крок 6. “Були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру”.

Крок 7. “Покірно попросили Його усунути наші недоліки”.

Крок 8. “Склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшкодувати всім їм завдані збитки”.

Крок 9. “По можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, окрім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим”.

Крок 10. “Продовжували особисту оцінку і, коли були неправі, швидко визнавали це”.

Крок 11. “Через молитву і медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про те, щоб дізнатися про Його волю щодо нас і бути здатним виконати її”.

Крок 12. “Духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у своїх справах”.

Найчастіше у ході психокорекційної роботи з клієнтами у межах реабілітаційної програми увага приділяється перш

(2 votes, average: 3,50 out of 5)