Соціальна педагогіка – Пальчевський С. С. – 2.4. Робота соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах
Кожна миттєвість тієї роботи, яка називається вихованням, – це творіння майбутнього і погляд у майбутнє.
В. О. Сухомлинський
Поняття моделі соціально-педагогічної діяльності школи. Стратегія розробки концепції шкільної соціально-педагогічної
Діяльності. Стратегія зовнішньої соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу. Стратегічні основи управління соціально-педагогічною діяльністю школи. Планування діяльності соціального педагога в школі. Технологія соціальної паспортизації класу. Співпраця соціального педагога з опорним пунктом громадськості та міліції. Профілактика суїцидальної поведінки серед школярів. Соціальний інтелект і сценарне програмування особистості школяра. Підвищення ролі класно-урочної діяльності у соціалізації особистості школяра.
Організації соціально-педагогічної діяльності школи сприяють Закон України “Про освіту” (1996 р.), в якому визначений статус провідного фахівця із соціального виховання – соціального педагога – в школі (ст. 22), Концепція виховання у національній системі освіти, методичні рекомендації, викладені у збірнику “Орієнтований зміст виховання в національній школі” (К., 1996. – 136 с.), кваліфікаційні характеристики соціального педагога, опубліковані в газеті “Освіта” за 12 січня 1994 року. Однак Модель соціально-педагогічної діяльності школи Перебуває ще у стадії формування. Вона складається із двох взаємообумовлених частин: внутрішньої і зовнішньої. До основних напрямів першої відносять діагностування, здійснення соціального виховання, загальне керівництво соціально-виховною діяльністю, захист та охорона прав дитини. Зовнішня соціально-педагогічна діяльність створює можливості для застосування набутих у школі знань, умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу та творчої діяльності у реальному житті в активній просоціальній діяльності. Крім цього, спрямовується на педагогізацію соціального середовища, яке оточує школярів, що покликане гармонізувати вплив різноманітних чинників соціалізації на процес цілісного становлення особистості дитини.
Провідним завданням у соціально-педагогічній діяльності школи визнається формування громадянськості як інтегруючої ціннісної орієнтації, яка визначає ставлення особистості до рідного народу, регіону проживання, з яким єднає спільна історія, до всієї планети – спільної колиски людства. Таким чином, виникає проблема одночасного процесу виховання не тільки громадянина країни проживання, а й певної регіональної спільності (наприклад, громадянина Європи) та громадянина світу. Така інтегрованість пояснюється необхідністю, з одного боку, засвоєння духовних та інтелектуальних цінностей не тільки сусідніх народів, а й усього світу, а з іншого, необхідністю творення власних національних цінностей у рамках рідної культури, оскільки орієнтація лише на запозичення чужого призводить до втрати власного творчого потенціалу.
Незважаючи на своєрідність змісту та самого процесу формування громадянина кожної європейської держави, експерти Ради Європи дійшли висновку що у змісті і формах цих процесів дуже багато спільного. Це створює умови для формування європейської громадянськості. Насамперед, така спільність стосується знань, цінностей та практичних навичок. До знань, необхідних для життя в єдиній Європі, віднесені відомості про: функціонування демократії та її інститутів; політичні, юридичні, фінансові аспекти життя держави, регіону; громадянські права, свободи та обов’язки у визначенні державних і міжнародних документів; розуміння поняття “демократичне громадянство” у суспільстві, в якому живуть громадяни; європейський (міжнародний) контекст демократичного громадянства. Найважливішими спільними цінностями громадянського виховання, що визначені філософією прав людини, стали: рівноцінність кожного людського життя, повага до себе та інших, свобода, солідарність, етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність, взаєморозуміння, громадянська мужність. Кожному громадянину Європи необхідно формувати навички для того щоб розв’язувати конфлікти в неагресивній манері, аргументувати та захищати власну точку зору, інтерпретувати аргументи іншого, розуміти та сприймати відмінні погляди, робити вибір і піддавати моральному аналізу альтернативні позиції, нести спільну відповідальність, розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми, вміти критично осмислювати і порівнювати позиції та істини.
На основі спільних цінностей радою культурного співробітництва Ради Європи розроблений Кодекс виховних цінностей, Схвалений як рекомендації в умовах мультикультурного суспільства. Кодекс визначає основні ціннісні аспекти громадянського виховання, які стосуються: ставлення до себе, взаємин з іншими людьми, ставлення до суспільства, до навколишнього середовища. У ставленні до себе кодекс визнає цінність кожної особистості як унікальну сутність, яка є важливою для людства сама по собі й має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку. На основі цієї цінності визначаються такі принципи дії особистості: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самоцінності; прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватися як його прожити; прагнути жити згідно з загальноприйнятими моральними нормами; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості через життя; нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей.
У взаєминах з іншими людьми цінністю визнається ставлення до них, як таких, які вони є, а не як таких, які можуть щось зробити для нас. Такі стосунки мають важливе значення як для особистісного розвитку, так і для блага всього суспільства. Керуючись цими цінностями у наших взаєминах, ми повинні: поважати гідність усіх людей; давати зрозуміти іншим, що їх цінують; заслуговувати лояльність, довіру, щирість; співпрацювати з іншими; підтримувати інших; поважати довіру, життя, приватність, власність інших; намагатися розв’язати проблеми мирним шляхом.
У ставленні до суспільства цінується: правда, права людини, закон, справедливість і колективні зусилля для спільного блага, сім’я як джерело любові й підтримки для всіх її членів, як основа суспільства, в якому люди турбуються одне про одного. Зважаючи на ці цінності особистості, необхідно розуміти свої громадянські обов’язки, бути готовими протистояти цінностям чи діям, що можуть зашкодити для окремих осіб чи всього суспільства; підтримувати сім’ю у вихованні дітей; допомагати людям у розумінні закону та його дії; підкорятися закону і сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей нарелігійнуй культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести гідний спосіб життя; сприяти демократії; робити правду та єдність пріоритетами громадського життя.
У ставленні до навколишнього середовища основні цінності: світ природи як вмістилище дива і джерело натхнення; визнання за обов’язок збереження навколишнього середовища у належному стані для прийдешніх поколінь. Згідно з цими цінностями визначено такі принципи дії: зберігати скрізь, де можливо, збалансованість і різноманіття в природі; виправдовувати розвиток лише за умови збереження навколишнього середовища; відновлювати природне середовище, зруйноване людиною; зберігати, де можливо, красу природи; усвідомлювати місце людини у світі.
Україні, яка мріє увійти повноправним членом у сім’ю європейських народів, соціалізуючий вплив освітніх закладів уже зараз доцільно спрямовувати в русло вимог розробленого радою культурного співробітництва Ради Європи Кодексу виховних цінностей.
Зрозуміло, що кожний загальноосвітній навчальний заклад має своєрідні умови для організації власної соціально-педагогічної діяльності. Однак, незважаючи на це, гадаємо, що доцільними в реалізації соціально-виховної функції школи буде низка пропонованих соціально-педагогічних стратегій, технологій та методик.
Окремі з них можна сформувати на вихідних основах цікавого та змістовного дослідження А. Малько (Див. Малько А. Соціальна педагогіка в школі: культурологічний аспект // Рідна школа. – 2001. – № 3. – С. 36-40).
Стратегія розробки концепції шкільної соціально-педагогічної діяльності:
1. Створення творчої групи для розробки індивідуальної соціально-педагогічної концепції загальноосвітнього навчального закладу, до складу якої можуть увійти члени дирекції школи, соціальний педагог, педагог-органі-затор, шкільний психолог, класовод, звільнений класний керівник, активні вчителі, співробітники, батьки, представники громадськості, науковий консультант. Зважаючи на міждисциплінарну специфіку процесу соціалізації у складі творчої групи об’єднати, насамперед, фахівців, які змогли б обгрунтувати концепцію з позицій культурології, соціології, психології, соціальної педагогіки та соціальної роботи.
2.Орієнтація на те, що сутністю соціально-педагогічної діяльності школи є створення шкільного і позашкільного культурно-виховного простору через організацію суспільної життєдіяльності школярів, який сприяв би позитивному розвитку їх внутрішньоінтенційної спрямованості в руслі вимог європейського Кодексу виховних цінностей.
3. Розглядати соціальну роботу в школі як один із аспектів соціально-педагогічної діяльності, пам’ятаючи, що орієнтація лише на неї здатна створювати ефект “сизифової праці”, коли доводиться усувати наслідки, не зачіпаючи їх причин.
4.У визначенні об’єкта соціально-педагогічної діяльності орієнтуватися не лише на дітей-жертв несприятливих умов соціалізації, а на кожного школяра як особистість, котра заслуговує власного автентичного самовизначення, цілеспрямування на шляху самореалізації, створення найсприятливіших умов для скорочення в майбутньому стартового періоду акме.
5. Об’єктом соціально-педагогічного впливувважати також батьків учнів, оскільки діти, у випадку необхідності, стають ефективним інструментом цього процесу.
6. Суб’єктом соціально-педагогічної діяльності вважати всіх членів педагогічного колективу, батьків, представників громадськості, наукових консультантів, зважаючи на те, що виняткову відповідальність за організацію та результати цієї діяльності несуть члени адміністрації школи, особливо, заступник директора з виховної роботи, соціальний педагог, педагог-організатор, шкільний психолог, класоводи, звільнені класні керівники.
7. Базовою основою для змісту соціально-педагогічної діяльності загальноосвітнього навчального закладу може бути Конвенція ООН про права дитини (1989), Концепція національного виховання (1994), постанова “Про вдосконалення керівництва виховною роботою в закладах Міносвіти України” (1994), “Концепція виховання у національній системі освіти” (1996), “Національна програма “Діти України” (1996), Національна доктрина розвитку освіти в Україні, сучасний вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-педагогічної діяльності.
8.Визначення методів та форм соціально-педагогічної діяльності в узгодженні з метою її, назрілими завданнями, потребами та наявними засобами і можливостями.
А. Малько пропонує також структурно доцільну модель соціально-педагогічної діяльності освітнього закладу. У випадку незначних змін чи доповнень, викликаних специфікою діяльності певного загальноосвітнього навчального закладу, її можна використати як вихідну основу для створення власної. Вона складається з внутрішньої та зовнішньої частин соціально-виховної діяльності закладу, які взаємодоповнюють одна одну. Внутрішкільна соціально-педагогічна діяльність полягає в діагностуванні об’єктів соціального виховання, управлінні соціально-виховною діяльністю. На основі діагностування (соціологічного, психологічного, педагогічного, соціально-педагогічного) рівня сформованості соціального досвіду, соціальної вихованості, потреб та інтересів дітей, плануються заходи соціального працівника з охорони та захисту прав дитини. Поряд із цим проектується здійснення соціального виховання за трьома напрямами: організація життєдіяльності з метою формування людяності; соціально-педагогічна корекція позицій та поведінки дитини, відхиленої від допустимих норм; соціально-педагогічна реабілітація. Реалізація цих частин соціального виховання відбувається у процесі створення та функціонування культурно-виховного простору школи. Він складається з таких взаємопов’язаних виховних сфер: традицій школи (історія, свята, гімн, герб, прапор, норми одягу, вітання тощо), виробництва (навчальний процес, догляд за приміщенням школи, присадибними ділянками, третій трудовий семестр), інформаційної системи (бібліотечно-інформаційний центр, газета, телебачення, радіо, комп’ютерна мережа, архів), мистецтва та дозвілля (гуртки, секції, клуби, театри, музеї, художня і музична школи), економіки (грошова одиниця, стипендії, гранти) тощо.
“Культурно-виховний простір школи,-небезпідставно вважає А. Малько, – в умовах демократизації суспільства має будуватися на принципі самоуправління, тому провідна роль в оновленні соціального виховання належить таким виховним сферам: самоуправління (парламент, рада, шкільний кооператив, загальні збори), право і політика (писані закони школи, суд, боротьба за досягнення бажаних змін шкільної життєдіяльності законними і моральними засобами), громадська думка (моральні закони, соціальні цінності школи), соціальна робота (самозахист та самодопомога дітей)” (Малько А. Соціальна педагогіка в школі: культурологічний аспект // Рідна школа. – 2001. – № 3. – С. 39).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)