Соціальна педагогіка – Богданова І. М. – 1.5. Забування та його профілактика
Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість того, що запам’ятовується, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнавання. З іншого боку, забування – процес, необхідний для ефективної роботи пам’яті. За його допомогою людина позбувається безлічі конкретних фактів, що полегшує можливість узагальнення інформації.
Забування – функція часу. Тимчасові нервові зв’язки у корі головного мозку, не підкріплюючись протягом тривалого часу, поступово згасають. Якщо здобута інформація тривалий час не використовується і не повторюється, вона поступово забувається. Причиною забування може бути недостатня міцність запам’ятовування, бо чим гірше закріплена інформація, тим швидше вона забувається. Отже, з метою запобігання забуванню необхідно добре заучувати матеріал.
На забування також впливають вік людини, характер інформації та ступінь її використання: швидше забувається та інформація, яка має другорядне значення для людини, а матеріал, що несе смислове навантаження, зберігається тривалий час. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після забування матеріалу (крива забування Г. Еббінгауза). На забування також має вплив інтерференція – погіршення зберігання матеріалу, що запам’ятовується, внаслідок накладання іншого матеріалу, близького за змістом.
Крім того, забування можливе внаслідок сильного імпульсу, спрямованого на пригадування, який водночас його гальмує або навіть блокує. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається пригадати відповіді на питання у білеті, але через хвилювання не може цього зробити. Ще одна причина забування – придушення (за 3. Фрейдом – гальмування слідів пам’яті на рівні свідомості та їх витиснення до сфери несвідомості), особливо це стосується інформації, пов’язаної з неприємними ситуаціями, спогадами, стресами.
Забування – процес поступовий. Тому з метою тривалого утримання в пам’яті інформації важливо з самого початку забезпечити її міцне запам’ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після її одержання.
Проте слід зазначити, що багаторазове повторення ще не забезпечує грунтовного запам’ятовування, якщо воно не супроводжується відповідним мотивом.
Профілактикою забування є також активне застосування здобутої інформації на практиці. З метою збереження інформації в процесі запам’ятовування доцільно спиратися на всі види пам’яті: зорову, слухову, рухову, тобто матеріал слід записувати, конспектувати, читати, повторювати вголос і про себе. При запам’ятовуванні складного матеріалу краще відтворювати його вголос. Висловити думку у розгорнутому повному реченні складніше, ніж сформувати її подумки, оскільки у першому випадку потрібен розгорнутий план засвоєння інформації. Ці прийоми базуються на законі Е. Р. Хілгарда: стійкість запам’ятовування вивченого матеріалу залежить від способу відтворення цього матеріалу.
Запобігає забуванню також організація процесу заучування. Ця закономірність проявляється у продуманій послідовності заучування і поділу матеріалу, що засвоюється, за часом.
Слід також враховувати закон Поста, який полягає в тому, що для досягнення критеріїв засвоєння під час заучування матеріалу методом розподіленого учіння потрібно менше зусиль, ніж під час заучування методом концентрованого учіння, а ефективність розподіленого заучування матеріалу вища від ефективності концентрованого (І. Канн, Р. Уїллі).
Це пов’язано з тим, що при концентрованому заучуванні знання переходять лише в оперативну, короткочасну пам’ять. Для переведення їх в довготривалу пам’ять необхідно здійснити подальше повторення інформації (протягом певного часу), оскільки лише за таких умов у пам’яті залишиться “слід”, який зберігатиметься тривалий час.
Профілактикою забування є і такі дії, як:
– повторення засвоєної інформації за розділами та структурними смисловими частинами;
– запам’ятовування нової інформації у поєднанні з минулою (у новому її трактуванні);
– використання студентами під час повторення матеріалу прийомів активізації розумової діяльності;
– використання різноманітних видів самостійної роботи для повторення і поглиблення необхідної інформації, її творчого застосування;
– використання засвоєної інформації в професійній чи квазіпрофесійній діяльності;
– постійне поповнення багажу знань, удосконалення практичних навичок і вмінь тощо;
– активізація пам’яті, мислення, уяви під час повторення, використання при цьому різноманітних розумових операцій (зіставлення, аналогії, порівняння, аналізу, синтезу,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)