Розслідування навмисних вбивств – Комаринська Ю. Б. – 1.1. Способи вчинення злочину
Право людини на життя є найвищою цінністю. Тому ще з давніх часів вбивство вважалось найтяжчим злочином, за яке передбачена була найвища кара. Одна з десяти заповідей Біблії говорить: “Не вбий”, оскільки вбивство вважалось одним зі смертних гріхів. Специфікою будь-якого вбивства є його різноманітні способи вчинення. Чим більше нових технологій та стрімкіший технічний розвиток людства, тим складнішими та неочікуваними стають ці способи, що додає лише більшої складності при їх розслідуванні.
Найбільш тяжким злочином проти особи є вбивство – навмисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 КК України).
Існують різноманітні види вбивств. В криміналістичній літературі називають очевидні та неочевидні вбивства; відкриті та таємні. Так, до відкритих відносять вбивства, що скоєні відомою особою без намагань приховати вчинений злочин. До таємних належать вбивства, що вчинені невідомою особою, яка розраховують приховати та уникнути відповідальності.
Практичне значення має розподіл вбивств в залежності від механізму його організації та вчинення.
На ряду з іншими розрізняють і такі вбивства як замасковані інсценуванням; вбивства, пов’язані із приховуванням (або розчленуванням) трупа та інші.
Важливе місце в методиці розслідування окремих видів злочинів, відведено криміналістичній характеристиці, яка являє собою систему найбільш значимих ознак, їх аналіз, а також їх взаємозв’язок, що дозволяє ефективно розслідувати скоєнні злочини.
Криміналістична характеристика – це інформаційна модель, що являє собою якісно-кількісну систему опису типових ознак конкретного виду (групи) злочинів. Це означає, що:
А) криміналістична характеристика – це сукупність інформації, яка певним чином субординована у систему, що являє собою абстраговану узагальнену інформаційну модель конкретної події;
Б) опису підлягають не всі, а тільки типові ознаки, тобто загальні для даного виду (групи) злочинів. Тому поняття криміналістичної характеристики є видовим, типізованим;
В) ознаки описують на якісному рівні, характеризуючи співвідношення їх кількісних сторін. Тому в інформаційній моделі описані ознаки повинні мати ймовірносно-статистичні показники, що відображають взаємозв’язок між елементами криміналістичної характеристики.
Враховуючи те, що до криміналістичної характеристики злочинів повинні бути віднесені лише ті елементи, котрі вирізняються чіткою пошуково-розшуковою направленістю, вважаємо, що до системи криміналістичної характеристики вбивств, вчинених на об’єктах залізничного транспорту, в обов’язковому порядку необхідно включати наступні типові дані:
А) про способи вчинення та приховування злочину;
Б) про особливості слідів, що залишаються на місці події;
Г) про зв’язок особи потерпілого з особою злочинця;
Д) про особу злочинця (включаючи мотив та мету злочину).
Ці компоненти криміналістичної характеристики не лише специфічні для даної групи вбивств, але й достатні для їх розслідування.
При вчиненні навмисних вбивств на залізничному транспорті постійно взаємодіють та впливають один на одного саме виділені компоненти криміналістичної характеристики. Знаючи спосіб вчинення злочину, сліди, що залишає злочинець, обставини скоєння злочину можна з великою вірогідністю визначити особу злочинця.
Вивчення способів вчинення злочинів має методологічне значення для науки криміналістики. Слід вважати обгрунтованим розгляд цієї проблеми серед загальнотеоретичних положень криміналістики.
В основі вчення про спосіб та його використання в розкритті та розслідуванні злочинів знаходиться його усталеність та повторюваність.
Пізнання сутності й обставин здійсненого злочину ретроспективне. Воно вимагає виявлення джерел інформації про розслідувану подію, аналізу і синтезу одержаних даних, їх розшифровки й оцінки для послідовного проникнення в суть такої події. При цьому слідчий, як правило, здійснює процес пізнання в зворотній хронологічній послідовності: від слідів та наслідків злочину – до способу злочину, від способу дій злочинця – до інших обставин злочину і особистості злочинця. Потрібно врахувати і те, що при виявленні і дослідженні слідів спосіб злочину виступає об’єктом пізнання, а встановлений спосіб стає засобом пізнання інших обставин злочину.
У криміналістиці під способом вчинення злочину розуміється образ дій злочинця, який проявляється в певній взаємопов’язаній системі дій та прийомів підготовки, вчинення і приховування злочину. Зазвичай досягнення злочинних цілей стає можливим на основі застосування комбінацій способів, що реалізують при підготовці, вчиненні, приховуванні злочину та в інших акціях.
Не дивлячись на важливість окремого дослідження способів підготовки, вчинення та приховування злочинів, не можна забувати про взаємопов’язаність цих способів. Спосіб вчинення злочину залежить від способу підготовки та обраного злочинцем способу приховування злочину, а останній від способу підготовки та вчинення злочину.
Спосіб приховування може:
– по-перше, бути невід’ємною складовою частиною способу вчинення злочину. Такий спосіб є повноструктурним, а його теоретичне обгрунтування орієнтує практику на комплексне вивчення інформації для розшуку злочинця та його викриття. Повноструктурний спосіб властивий лише умисним злочинам;
– по-друге, не включатися в спосіб вчинення злочину, володіти визначеною самостійністю. В такому випадку спосіб вчинення виявляється неповноструктурним, він не включає в себе дій з приховування. Такий спосіб притаманний всім необережним, а також імпульсивним злочинам, наприклад, вбивствам, що вчиненні в стані афекту або необхідної оборони, злочинам, що вчиненні в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, деяким злочинам неповнолітніх.
Спосіб вчинення злочину це системи дій, що об’єднані одною злочинною метою. Зазначення злочинних намірів, що є психологічною категорією, інтерпретуючий намір як систему дій, що іменуються задумом, значно збагатило досі безликі визначення. В способі вчинення злочину, як і в способі приховування, досі повно відображені гама почуттів, настроїв, темпераменту та характеру злочинця, що дає підстави для включення цих ознак у визначення способу.
Спосіб вчинення злочинів має психологічне, кримінологічне, кримінально-правове, кримінально-процесуальне і криміналістичне значення. Водночас, необхідно спиратися на спільне для всіх розуміння способу вчинення злочину, яке не виключає, а передбачає пізнання особливостей даного явища. Спосіб вчинення злочину є детермінованою суб’єктивними і об’єктивними чинниками системою (комплексом, сукупністю) взаємопов’язаних актів поведінки людини, містить в собі якісну характеристику злочинної дії (бездіяльності), в ньому відбиваються певні якості особистості злочинця, форма вини, мотив і мета злочину.
Криміналістичне вчення про спосіб вчинення злочину складається з двох основних частин: а) загальнотеоретичних основ, що містять в собі опис закономірностей формування способів вчинення злочинів, умов та форм їх повторюваності, пізнання яких відкриває шлях до встановлення закономірностей виникнення доказів; б) практичних аспектів використання даних про способи вчинення злочинів, що розробляються на основі загальнотеоретичних положень. До їх числа можна віднести використання даних про способи вчинення злочинів:
– для розшуку осіб, які вчинили злочини, оскільки характерні ознаки вчинення злочинів дозволяють обгрунтовувати припущення про належність невідомого злочинця до визначеної групи осіб, а за відомих умов і про конкретну особу, яка вчинила злочин, що розслідується, а можливо, і інші злочини;
– для забезпечення повноти, всебічності та швидкості розслідування, оскільки з’ясування одного з взаємопов’язаного ознак способу вчинення злочинів дає можливість зробити висновок про весь спосіб в цілому, а знання способу вчинення злочинів полегшує пошук всіх слідів його застосування, дозволяє впевнено вирішувати питання відносності та взаємозв’язку доказів;
– для попередження скоєння злочинів визначеним, відомим або тим, що може виникнути способом шляхом виявлення та усунення об’єктивних та суб’єктивних факторів, на основі або з урахуванням використання яких той або інший спосіб виник, існує або може виникнути.
Спосіб вчинення злочину – це завжди більш чи менш складний акт свідомої, направлений волею, поведінкою людини. Спосіб є необхідним елементом кожної злочинної дії, оскільки будь-яка з них вчинюється засобами визначеної поведінки суб’єкта, наміри якого не можуть бути реалізовані іншим способом. Тому криміналістичне дослідження способів вчинення злочинів та використання отриманих даних в науково організаційній діяльності по боротьбі зі злочинністю необхідно засновувати на пізнанні закономірностей, що визначають склад та форми поведінки людей.
Спосіб являє собою систему, елементами якої є дії, операції, рухи, прийоми. Оскільки злочин не лише дія, але і бездіяльність, згідно зі статтею 11 Кримінального кодексу України, які є цілеспрямованою поведінкою, що також призводить до слідоутворення в навколишньому середовищі, за допомогою якого злочин може бути виявлено чи доведено.
Природу індивідуальності способу вчинення можливо правильно з’ясувати, відштовхуючись від наукового розуміння особистості. Спосіб дій з підготовки, вчинення та приховування складається з множини різноманітних актів поведінки, що обумовлені властивостями особистості та зовнішнього середовища. Визначаючий вплив на індивідуальність способу вчинення злочину мають навички людини, оскільки їм притаманні такі властивості як динамічність, автоматизованість, індивідуальність, відносна стійкість, варіантність, здатність до матеріальної фіксації.
Дані про злочин є фактичною базою для висування та перевірки слідчих і оперативно-розшукових версій та впливають на вирішення інших завдань розкриття та розслідування таких злочинів. Спосіб вчинення злочину підлягає встановленню при розслідуванні будь-якого злочину, оскільки це стосується об’єктивної сторони складу злочину і входить до предмету доказування.
Спосіб вчинення відіграє визначаючу роль при формуванні інформації про вчинене та про особу, яка його вчинила. І тому пізнання способу вчинення злочину можна розглядати як метод практичної діяльності, як один з шляхів встановлення істини по конкретній справі, розслідування якого може йти від встановлення способу вчинення злочину до його розкриття. Особливе значення знання способу вчинення набуває при розслідуванні вбивств, що вчинюються на залізничному транспорті, так як, злочини даного виду вчинюються в умовах неочевидності. Кожен спосіб вчинення злочину являє собою лише йому притаманні сліди, що свідчать про його застосування. Досліджуючи ці ознаки, суб’єкт пошуково-пізнавальної діяльності на стадії виявлення та розслідування злочину може побудувати уявну модель того, що сталося, висунути версію про спосіб, який було застосовано, а в окремих випадках ще й версію про особу злочинця.
На відміну від кримінального права в криміналістиці має значення спосіб дій злочинця не тільки в момент вчинення злочину, але й під час його підготовки і приховування.
Не може бути двох абсолютно однакових по способу вчинення злочинів. Обстановка кожного з них в чомусь відрізняється, також і поведінка потерпілих та злочинців, суб’єктивні фактори, час події та інше.
Будь-яка людина має індивідуальні особливості, свою систему дій. Тому для кожного злочину існує свій системний “набір”, комплекс дій і операцій, що призводять до змін навколишнього середовища, які є джерелом інформації про злочинця. Індивідуальність поведінки і дій окремої людини можна порівняти з капілярними візерунками пальців, лише з тією відмінністю, що вони завжди залишаються на місці події.
Так само і властивості особи, її звички, навички, спосіб життя, професія впливають на визначення способу вчинення злочину. В залежності від вмінь, якими володіє особа, здобутих знань та навичок – злочинець обирає спосіб вчинення злочину, враховуючи шлях найменшого опору. Спосіб вчинення злочину багато в чому визначається психологічними властивостями злочинця (здібностями, навичками, вміннями, характером, темпераментом і т. п.); може вказувати на його окремі соціальні властивості (професію, приналежність до нації і т. д.).
Пізнанню способів діяльності з підготовки, здійснення і приховування злочинів сприяє той факт, що в умисних злочинах вони не є наслідком збігу випадкових обставин чи довільних дій злочинця. У злочинній діяльності, як і в будь-якій іншій, свідомій діяльності людини треба відзначити елементи навичок, звичок, фактори, що зумовлюють необхідність діяти, чинити що-небудь відповідним способом, а також і можливості вільного індивідуального вибору, який детермінується психологічними, фізичними, фізіологічними і соціальними властивостями особистості. Іншими словами, вибір способу злочинних дій, обумовлюється об’єктивними і суб’єктивними факторами, що дозволяє при встановленні способу злочину чи окремих його елементів робити висновки щодо обстановки, об’єкта і предмета посягання, а також особистості злочинця.
Знання способів вчинення та приховування злочинів в багатьох випадках є ключем до швидкого та повного розкриття злочинів, встановленню та викриття злочинця та попередження злочинів.
Дія факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на поведінку людини, передбачає, що злочинець усвідомлює наявність та значимість детермінуючих факторів і визначає у відповідності з ними зміст своїх дій.
Тому можливо зробити висновок, що злочинець при плануванні злочину також попередньо визначає спосіб приховування вчиненого злочину, з метою ухилення від відповідальності.
Такі складові даного виду вбивств, як неприродний хід події, навмисне перекручення картини злочину, а іноді і намагання злочинця переконати правоохоронців у нещасному випадку, ускладнюють розкриття злочину і встановлення винних осіб, спотворюється сам зміст події. Ця обставина ускладнює пізнавальну діяльність слідчого, значно розширюючи її діапазон наявністю тупикових ситуацій, невизначеністю висунутих версій, порушенням причинно-наслідкових зв’язків між подією та його наслідками.
При розслідуванні навмисних вбивств, замаскованих під нещасний випадок або самогубство на залізничному транспорті необхідно враховувати навмисний характер злочину. При дослідженні даного питання необхідно пам’ятати, що структура способу вчинення злочину утворює дії з підготовки, вчинення та приховування злочину, що являє собою взаємопов’язаний комплекс.
Специфіку способів вчинення злочинів на об’єктах залізничного транспорту визначають особливості залізничного транспорту, таких як розгалуженість залізничних шляхів, безперервність їх функціонування, постійне переміщення в часі та просторі великої кількості людей та матеріальних цінностей, наявність джерел підвищеної небезпеки.
Особливості має виробнича діяльність транспорту. Вона характеризується цілодобовою роботою, концентрацією на об’єктах транспорту досить значних людських потоків і найбільших матеріальних цінностей, причому концентрація ця не є рівномірною, вона залежить від пори року, днів тижня, часу доби тощо.
Найбільш розповсюдженими видами вбивства на залізничному транспорті є: вбивства з ревнощів, сварки та інші побутові причини (вбивство осіб, що супроводжують грузи, провідників вагонів і т. д.), вбивства з хуліганських спонукань (такі злочини пов’язані з появою осіб, в стані алкогольного сп’яніння, на об’єктах залізничного транспорту).
Зі всіх способів вчинення вбивств на залізничному транспорті найбільш специфічні вбивства, вчиненні шляхом скидання (або виштовхування) жертви з потягу, а також шляхом зштовхування або підкладання жертви на залізничне полотно під потяг, що проходить повз. В таких випадках, якщо злочинцями вчинене зштовхування з потягу або підкладання ще живої людини, смерть наступала в результаті так званої залізничної травми.
В практиці розслідування категорії вбивств, що розглядається, зустрічаються такі, підготовка яких пов’язана зі вчиненням інших злочинів: придбання наркотичних та психотропних речовин; незаконне виготовлення, придбання або крадіжка зброї, боєприпасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв; виведення зі працездатного стану транспортних засобів або шляхів сполучення.
Саме такі особливості під час розслідування та попередження злочинів замаскованих під нещасний випадок або самогубство на залізничному транспорті слід враховувати слідчі та працівники оперативних підрозділів внутрішніх справ.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)