Риторика – Олійник О. Б. – 7.7. Духовно-етичне слово
Мова формувалася під змістовним, етичним, стилістичним впливом головної книги – Біблії і особливо Євангелія, псалмів, молитов, літургійних текстів.
Більшість хрестоматій містила розділи (понад 50 сторінок), надруковані церковнослав’янскою мовою.
У XX ст. залишилося мало людей, які знають церковнослав’янську мову, окрім духівництва, мова якого навіть у сьогодні відрізняється своєрідністю манери, вимовою, частково лексикою та фразеологією.
У духовно-етичній мові славянізми поєднувалися з народно-поетичною мовою, прислів’ями, старовинними піснями, думами, частково – літературою VIII – початку IX ст.
Особливості духовно-етичної мови:
1) мова некваплива, без підвищених тонів, розмірена, ритмічна, позбавлена емоційних вибухів, розсудлива, рідше – повчальна;
2) відмінно відпрацьована лексика з ненаголошеною, проте помірною артикуляцією звуків, .ледве помітною схильністю до окання;
3) порівняно часте цитування відомих у народі біблеїзмів, крилатих слів з Євангелія та інших християнських книг, причому ці цитати, як правило, органічно вплітаються в авторський текст того, хто говорить;
4) синтаксис мови чіткий, речення не дуже великі, зазвичай інтонаційно завершені.
У духовно-етичній мові дотримуються вимоги культури мови, норми. Вона зорієнтована на світські критерії, але в окремих випадках використовуються специфічні форми.
У духовних, богословських навчальних закладах увага приділяється постановці голосу, співу, інтонаціям, тембру, заучуванню на пам’ять величезної кількості текстів і їх виразному читанню, а також готовності пам’яті в певний момент “згадати” потрібні крилаті слова.
Особливе місце в духовному житті віруючих належить сповіді, тобто таїнству, до якого навряд чи можна застосовувати слово “красномовство”. Сповідь – це саморозкриття, розкаяння, каяття, самоочищення через правдиве визнання в поганих вчинках, думках, намірах. Це – школа правдивості, щирості, морального очищення і особи, і всього суспільства.
7.8. Ділове мовлення
Ділове мовлення переважає в діяльності людей, які працюють в державних міністерствах, муніципалітетах і департаментах.
Ці категорії людей тяжіють до інформаційних аспектів мови, теорії та практики мовленнєвої комунікації. На першому плані для них:
1) інтереси справи, логіка, юридична логіка коректність;
2) партнеру ділових відносинах – це об’єкт мови (усної, письмової), від якого залежить успіх справи, і він повинен відчувати задоволення;
3) ініціатор спілкування має “управляти”розмовою;
4) той, хто говорить, має знати позиції кожного із присутніх і свою мову спрямовувати не лише конкретно всім, а й кожному окремо;
5) той, хто говорить, не повинен забувати, що лише конкретно він перебуває в невигідному становищі, адже він само розкривається перед тим, хто його слухає. Той, хто говорить, ризикує, а той, хто слухає, має можливість зважити свою подальшу поведінку;
6) аналізуючи мову того, хто говорить, той, хто слухає повинен вирішити такі завдання: чому можна вірити – чому не можна; чи прихований в мові того хто говорить, інший сенс, якщо так, то в чому він полягає; які із запропонованих умов йому вигідні, як ініціатор перемовин, тобто той, хто говорить, до нього ставиться.
Обидва учасники перемовин повинні встигнути чітко виділити інформацію в мові один одного, оцінити її з погляду новизни, достовірності, перспектив використання, вірогідної ефективності цього використання. Причому всі перелічені завдання мають бути вирішені в умовах дефіциту часу і в супроводі ввічливих усмішок.
Усе це потребує знань із психології людини, менеджменту, маркетингу, реклами, теорії управління, аналітичних умінь і прогнозування. Зазвичай у дідовому спілкуванні виділяються такі етапи: попередній, прогностичний, юридичний, етап підсумкового зважування і, нарешті, ухвалення рішення, підписання акта (контракту, договору).
Мова службової документації повинна відповідати традиціям офіційно-ділового стилю літературної мови. Важливі особливості офіційно-ділового стилю – це точність і мовний стандарт. Ці ознаки помітні в оформленні ділових паперів: характері композиції, розташу-
Вання частин тексту, поділ на абзаци, рубрикація, шрифт тощо. Характеристики ділового тексту:
1) чітка цільова установка;
2) чітке визначення предмета обговорення;
3) зазначення учасниками ділового контакту дати, часу та місця;
4) дотримання юридичних норм;
5) однозначність термінів і формулювань;
6) відмова від алегорій, метафор, образотворчих засобів, які можуть завадити до точному розумінню текстів, суворе дотримання норм літературної мови, офіційно-ділового стилю.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)