Риторика – Мацько Л. І. – Апелювальні висновки

У таких висновках синтезуються результати всієї роботи (і викладу й аргументації), підбиваються підсумки й остаточно формулюються закони чи правила. Синтез матеріалу надає можливість у висновках побачити цілісний образ предмета розмови і представити його слухачам. Тому ці висновки можна назвати синтезними.

Слід пам’ятати, що у висновку це може бути вже третій повтор теми викладу й основних доказів, отже, або це вже – істина, або, де її немає,-треба зробити уточнення, яка інформація про предмет розмови пропонується слухачам і чому.

Підсумок можна робити двома шляхами: або збирати всі знання про предмет розмови, висловлені вище, або ці знання впорядковувати за етапами, послідовно, як розгорталася лінійна структура повідомлення (за моделлю “аЬ оуо”).

При обох підходах можна окремо виділити авторське бачення і підсилити акценти повторами, тоді виразніше постане сам предмет розмови, його сутні сні ознаки, функції і призначення.

Якщо підсумок грунтується на предметі розмови, то врахуйте деякі застереження:

– розмежовуйте об’єктивне в предметі і суб’єктивне у вашому баченні цього об’єктивного;

– розрізняйте явище, факт, подію й оцінку;

– на цьому етапі вже не вводьте нових точок зору;

– розрізняйте суттєве і випадкове; наголошуйте на суттєвому;

– вже не додавайте нових даних, не розширюйте і не звужуйте предмет розмови;

– намагайтесь дотримуватися стрижня думки, не відволікайтесь цікавинками; для них мало бути місце в основній частині, у викладі;

– не переформульовуйте до невпізнання вихідні положення, але й дбайте про те, щоб не було набридливих мовних повторів.

Підсумок за структурою повідомлення повинен відображати головне не в предметі, а в логічній схемі розповіді про нього. Це певна анотація, короткий огляд сказаного, виведеного з розмови про предмет.

Основні застереження (правила) до нього такі:

– схарактеризуйте загальну структуру повідомлення;

– не перебудовуйте на ходу повідомлення;

– не вирівнюйте всі частини повідомлення, тому що воно вже відбулося і висновок не відповідатиме дійсності; щоб не виникла потреба в цьому, “пройдіть подумки” виклад матеріалу перед промовою;

– не пропускайте важливих, на Ваш погляд, пояснень при переході від однієї частини до іншої; контурно (схематично) нагадайте їх;

– не змінюйте термінологію, повторіть її ще раз, щоб закріпилася у сприйманні слухачів;

– перевірте, чи відповідають висновки задекларованим положенням на початку виступу і чи відповідають на запитання, поставлені там.

Типологічні висновки

Типологічні висновки поглиблюють уявлення про предмет і таким чином надають слухачам можливість ще раз зрозуміти тему. Типологічні висновки не зводяться до переказу основних положень повідомлення про предмет чи структури цього повідомлення, тобто до повтору змісту викладу промовець не повертається. Типологічні висновки бувають двох видів: типологічні висновки з перспективою і типологічні висновки з фоном.

Типологічні висновки з перспективою показують, як певна проблема, подія, факт, явище “вписуються” в історію питання і в перспективу, задають напрям гіпотетичного розвитку сучасного стану предмета на майбутнє.

Загальна схема типологічного висновку: “вчора – сьогодні – завтра” або “що було – що є – що буде” завжди викликає зацікавлення у слухачів. Типологічний висновок використовує аналогійні прийоми підсумовування матеріалу, екстраполяцію частин викладу одна в одну та прогноз розвитку як самого явища, предмета, так і науки про нього.

Виводячи типологічні висновки з перспективою, слід зважати на рекомендації (правила), вироблені риторикою:

– не робіть далекого прогнозу, на нього може не вистачити матеріалу;

– пам’ятайте, що прогноз – це тільки ймовірне судження, тому не давайте жорстких, категоричних прогнозів;

– не прогнозуйте недостатньо аргументовану тезу;

– пам’ятайте, що гарний прогноз мобілізує сили слухачів, а поганий – пригнічує, розслабляє;

– робіть висновок про предмет “тут” і “зараз”, не мрійте багато, щоб не втратити довіру у слухачів.

Типологічні висновки з фоном подають предмет у ряду однорідних, споріднених або подібних предметів чи ставлять його в опозицію до них: як предмет викладу виглядає на фоні інших, чим вигідно вирізняється. Промовець має знайти таке місце предмета розмови, щоб його можна було розкрити і відповідно показати у кращому (чи гіршому) світлі. У типологічних висновках з фоном також задіяна екстраполяція частин викладу, але просторова (у сферу поширення), тоді як у типологічних висновках з перспективою використовується екстраполяція часова (темпоральна: у глибину віків).

Складаючи типологічні висновки з фоном, треба потурбуватися, щоб фон (матеріал про інші явища, предмети, поняття, відношення) був доцільним, правдивим і доповнював уявлення слухачів про предмет даного викладу. Фон може бути однорідним до предмета викладу (суголосним, подібним), а може бути контрастивним (опозиційним, протилежним).

Апелювальні висновки

Апелювальні висновки – це пряме звертання до слухачів при завершенні промови. Якщо підсумкові висновки – це синтезовані утворення (логічні), а типологічні – аналітичні (логічні), то про апелювальні висновки можна сказати, що вони конкретно-чуттєві, емоційні (паралогічні). Вони використовуються в судовому, епідейктичному, конфесійному, публіцистичному красномовстві.

У судовій практиці поширені такі апелювальні висновки: “Високий суде! Я визнаю, що мій підзахисний винен, але…”. Словом: “хай кине в нього камінь, хто сам без гріха!”. Апелювальні висновки доречні у лекціях на морально-етичні теми, у полемічних виступах, у бесідах з молоддю, з віруючими.

Апелювальні висновки зменшують дистанцію між промовцем і слухачами та інтимізують ситуацію спілкування. Такі висновки використовуються для емоційної розрядки, щоб зняти напругу міркувань і подивитися на предмет розмови ніби збоку: без логіки, а на почуттях. Тому перед апелювальними висновками треба все з’ясувати з тезами, аргументами, ілюстраціями і фактажем та підсумками, щоб сказати: “Тепер, коли нам все відомо про… , я звертаюся до вас…”.

Використання апелювальних висновків також вимагає дотримання певних правил мовної поведінки:

– не питайте дозволу в аудиторії на те, як вам завершувати промову;

– не підкреслюйте надто дистанцію між вами і слухачами, але й не втрачайте її;

– користуйтеся горизонтальною моделлю спілкування (партнери в спілкуванні), а не вертикальною – зверху вниз;

– не рекламуйте себе;

– не характеризуйте аудиторію, особливо негативно;

– не протиставляйте ні себе аудиторії, ні окремі групи слухачів між собою;

– не забігайте наперед, особливо з негативними оцінками;

– не змушуйте відповідати, коли того не хочуть;

– переконайтесь, чи доречним було використання саме такого (апелювального) типу висновків.

Маючи до роботи три типи висновків, промовець повинен сам зорієнтуватися в конкретній мовній ситуації, яким типом скористатися. При логічній демонстрації краще скористатися підсумковими висновками, при аналогійній більше підходять типологічні висновки, а при паралогічній демонстрації (емоційній) зручніше робити апелювальні висновки.

Проте слід пам’ятати, що риторика – наука переконувати – завжди радить вибирати те, що є доцільнішим у конкретній мовній ситуації. Цим і повинен керуватися мовець.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Риторика – Мацько Л. І. – Апелювальні висновки