Ринок і ресурси споживчих товарів – Офіленко Н. О. – 1.1.3. Соціально-економічна оцінка функціонування ринку продовольства

Країни світу відрізняються між собою біокліматичним потенціалом, наявністю корисних копалин, земельною площею, розвитком науково-технічного і професійного рівня населення, вартістю робочої сили та демографічною ситуацією. Внаслідок цього в окремих країнах виробництво певних товарів здійснюється з порівняно меншими витратами, що визначає спеціалізацію країн на виготовленні товарів, які вони, з огляду на наявні виробничі чинники, виробляють із значно меншими витратами порівняно з іншими країнами. Цим і визначається доцільність обміну між країнами такими товарами, серед яких продовольство посідає значне місце.

Нормальне функціонування ринку неможливе без таких складових:

Міжнародний поділ праці – складна, багаторівнева система міжнародних господарських зв’язків, що перманентно розвивається, наповнюючись на кожному етапі соціально-економічного прогресу адекватним змістом. У кінцевому підсумку розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на підвищення продуктивності суспільної праці та заощадження часу. Це дає змогу всім його учасникам найвигідніше використовувати національно-територіальні виробничі чинники.

Інтернаціональна вартість – продукт міжнародних економічних відносин, що грунтуються на функціонуванні світового господарства як структурно цілісної системи. Особливе значення у розвитку економічних відносин є наповнення новим змістом конкуренції, яка виконує дуже важливу роль у формуванні механізму інтернаціональної вартості. Як наслідок світова економіка втягується у всезагальне змагання, у якому вирішальна роль належить не національним, а інтернаціональним конкурентним перевагам.

Інтернаціональна вартість виявляється на світовому ринку через механізм ціноутворення та інтернаціоналізацію системи грошових відносин, тому функціонування цінового механізму світового ринку є основною ланкою саморегулювання економічних пропорцій міжнародних господарських зв’язків.

Митні збори – найважливіший та найдавніший чинник регулювання внутрішньої торгівлі, зокрема і продовольчими товарами. Такі збори стягують за ввезення або вивезення певних товарів. Одним із завдань митних зборів є захист вітчизняних товаровиробників (захисні), інші запроваджуються лише з метою збільшення державного доходу (фіскальні).

Контингент послуговується насамперед обмеженню імпорту певних товарів. Держава встановлює максимальну їх кількість, дозволену до ввозу з мстою боротьби з іноземною конкуренцією на внутрішньому ринку.

Заходи – це зусилля держави, спрямовані на сприяння експорту (дотації, кредити, надання гарантій, податкових пільг фірмам, що беруть участь у експорті товарів). Категорична заборона експорту (ембарго) здебільшого переслідує політичні цілі.

Важелем регулювання зовнішньоекономічної діяльності на міжнародному продовольчому ринку є Ліцензійна система, Що передбачає видачу офіційними установами оформлених певним чином дозволів на імпорт чи експорт товарів зацікавленим суб’єктам господарювання.

Основними Органами формування та здійснення регулюючої політики Виступають відповідні аграрні міністерства та низка галузей харчової промисловості.

Основною ланкою державного регулювання АПК мають бути спеціалізовані агентства та фонди, які здійснюють державне регулювання внутрішнього аграрного ринку, його захист від зовнішньої конкуренції та підтримка виробничо-комерційних перетворень. Важливе значення мають і міжвідомчі комісії, які приймають узгоджені пропозиції з державного регулювання міжгалузевих відносин.

У країнах світу тривалий час уряди на вимогу аграріїв та в інтересах національної безпеки вирішують питання регулювання цін та обсягів аграрного виробництва. За відсутності такого регулювання ціни сільськогосподарської продукції мають тенденцію коливатися сильніше, ніж будь-яких інших товарів, а прибутки сільського господарства – ще значніше. Водночас, прибутки сільського господарства за таких умов є не лише непевними, а й набагато нижчими порівняно з іншими секторами економіки.

Нестабільність цін сільгосппродукції призводить до нестабільності прибутку сільгоспвиробників. У той час як валовий дохід сільського господарства звичайно змінюється не так стрімко, як ціна конкретних видів продукції, прибуток може змінюватися набагато значніше, ніж ціни. Сільгоспвиробник не має змоги компенсувати зниження ціни його продукції зменшенням вже здійснених витрат (техніка, добрива тощо).

Практично у всіх товаровиробників аграрної продукції прибутки є значно меншими порівняно з прибутками інших сфер економіки. Уряди країн вживають спеціальних заходів, щоб підтримувати ціни на продукцію та прибутки аграрного сектору на рівні, вищому за той, який сформувався б за умов нерегульованого продовольчого ринку (імпортні тарифи та мита, імпортні квоти, імпортні субсидії, прямі виплати сільгоспвиробникам тощо).

Тарифи та імпортні мита можуть бути ефективними, якщо країна імпортує лише частину необхідних продуктів харчування. Експортні субсидії призводять до перевищення піни на продукцію на внутрішньому ринку порівняно із зовнішнім. Застосування експортних субсидій вимагає додержання суворого контролю над імпортом задля запобігання того, щоб імпорт не знизив різко ціни внутрішнього ринку. Прямі виплати сільгоспвиробникам застосовувалися з метою підтримання споживчих цін на прийнятному рівні і одночасного забезпечення сільгоспвиробникам середньої норми прибутку. Обмеження виробництва має метою стабілізацію цін. Підтвердженням цьому є тенденції розвитку світового продовольчого ринку.

Ринкова економіка потребує правового фундаменту, тому функціонування світового ринку продовольства має спиратися на систему міжнародних правил. На відміну від будь-якої окремої країни, де існують власні правові норми, що регулюють процеси внутрішньої і зовнішньої торгівлі, світова система має зведення правил, відомих під назвою Генеральної угоди про тарифи й торгівлю (ГАТТ).

В основу системи ГАТТ покладено певні принципи, по-перше, ГАТТ – це своєрідний “клуб” країн, що тяжіють до розширення торговельних взаємозв’язків. Членство у цьому “клубі” добровільне: нікого не вимушують приєднуватися до системи ГАТТ. Зараз до

ГАТТ входять понад 110 країн (більшість країн світу), по-друге, країни, які належать до організації, надають усім іншим країнам-членам статус найбільшого сприяння у торгівлі, по-третє, зниження торговельних бар’єрів між країнами-членами здійснюється шляхом переговорів.

Справедлива торгівля у системі ГАТТ полягає у наданні імпортним товарам національного статусу. Після того, як товар ввезено в країну, на нього розповсюджуються ті самі закони й податки, що й на вітчизняні товари.

Модель взаємодії України з глобальним світовим ринком, що склалася на сьогодні, не відповідає ні її потенційним конкурентним можливостям, ні її довготерміновим економічним інтересам. У зв’язку з цим принципового значення набуває питання приєднання України до Світової Організації Торгівлі (СОТ).

У даний час набір інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності доволі обмежений. Найбільший пріоритет традиційно надається митно-тарифній політиці. Але захисна функція тарифних заходів виявилася не лише значно перебільшеною, але і, як довела практика, малоефективною.

Держава поки що не має реальних механізмів та ресурсів для здійснення надзвичайно складної процедури митного оформлення та контролю імпортованих товарів. Визначення їх митної вартості виявилося досить непростою та працемісткою процедурою завдяки невідповідності національного бухгалтерського обліку міжнародним стандартам, що призводить, у кінцевому підсумку, до зловживань та недостовірному декларуванню товарів.

Слід зазначити, що у міжнародній практиці митний тариф використовується дуже рідко, як правило, у межах спеціальних захисних заходів, тому може підтримувати лише окремі потенційно конкурентоспроможні, перспективні виробництва, що знаходяться у стадії становлення, а також галузі, що мають стратегічне та соціально-економічне значення.

Накопичений досвід митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності дозволяє окреслити низку заходів, що мають сприяти інтеграції України у світову торгову систему без збитків її інтересам.

У процесах, що розглядаються, є необхідним створення нормативної бази. Проблеми змін існуючого та опрацювання нового законодавства настільки масштабні, що потребують не один рік для того, щоб призвести законодавчу базу зовнішньоекономічної діяльності України у відповідність до вимог СОТ та чинних міжнародних угод.

Вступаючи до СОТ, Україна має виконати низку важливих цілей:

1. врегулювати проблеми дискримінаційного ставлення до України з боку країн світу, які не визнаватимуть Україну як країну з ринковою економікою;

2. використовувати існуючу у межах СОТ систему підтримки дисципліни у міжнародній торгівлі, включаючи і механізм вирішення суперечок:

3. перевести торгово-економічні взаємовідносини з іншими країнами та їх регіональними угрупуваннями на рівноправну, передбачувану, довготермінову економіко-правову основу; створити додаткові стимули для гармонізації українського законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних вимог.

Умови приєднання до СОТ – це компроміс, що опрацьовується у ході переговорів, консенсус, що досягається як комплекс взаємних поступок та взаємних, часто жорстких, зобов’язань.

Перед Україною стоїть важливе завдання – визначити не лише національні економічні інтереси та пріоритети, зобов’язання та умови, що гарантують національну економічну безпеку, але і відстояти їх у ході складних переговорів, за умов економічного тиску: що вже проявив себе з боку країн світу, їх прагнень змусити Україну до одностороннього відкриття ринку, невзаємних поступок. їх небажання визнати той факт, що багато підприємств та галузей національної економіки України мають переваги, що дозволяють експортувати товари за конкурентоздатними цінами та чутливо виливати па формування рівня світових цін.

Приєднавшись до СОТ, Україна (її експортери та імпортери) отримують вихід до уніфікованого правового простору, що спирається на пакет угод Уругвайського раунду; міжнародно-правовий захист в інших державах, що гарантується принципами та нормами Генеральної угоди, включаючи режим найбільшого сприяння та національний режим для товарів, що експортуються українськими підприємствами; захист від можливого застосування іноземними державами дискримінаційних внутрішніх податків, акцизів, митних зборів, від використання так званих технічних бар’єрів у торгівлі (технічні та інші норми і стандарти, правила сертифікації тощо) та інших торгово-політичних засобів відносно експортних операцій українських учасників зовнішньоекономічної діяльності. Це дасть низку інших торгово-політичних переваг, які у кінцевому підсумку будуть сприяти організованому входженню економіки України у світове господарство, розвитку її зовнішньої торгівлі та захисту інтересів експортерів за кордоном.

Позиції України у системі міжнародного розподілу праці та кооперування суттєво зміцняться. Покращаться умови для доступу українських товарів на світові ринки та розв’язання існуючих торговельних конфліктів, у свою чергу, це призведе до підвищення стабільності експортних надходжень.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Ринок і ресурси споживчих товарів – Офіленко Н. О. – 1.1.3. Соціально-економічна оцінка функціонування ринку продовольства