Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2.3.2. Валютні операції

Функції валютного ринку реалізується через надання суб’єктами ринку широкого кола послуг шляхом здійснення валютних операцій. Під Валютними операціями Розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями.

1. За строком здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

– касові, або операції з негайною поставкою;

– строкові.

2. За механізмом здійснення операцій:

– операції спот;

– форвардні Операції;

– ф ‘ючерсні Операції;

– опціонні Операції.

3. За цільовим призначенням:

– операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

– операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

– операції з метою одержання прибутку, або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення:

– безготівкові;

– готівкові.

5. За масштабами операцій:

– оптові (здійснюються між банками);

– роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові операції Полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той самий день, на наступний робочий день, проте, найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається спот, а касові операції на цій умові – операції спот. Операції спот дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових операцій мають можливість:

– терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань;

– уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних з падінням її курсу;

– оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам – ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Строкові валютні операції Полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстроченням поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, поділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються Валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (у 1970-1980-ті рр.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з другого – одержати додатковий дохід спекулятивними діями.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, який фактично діє на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається Форвардною маржею І пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента – за вищим від курсу спот (продаж із премією).

Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є прозорими для інших учасників ринку.

Форвардний курс відрізняється від курсу спот на розмір форвардної маржі. Маржа може бути у вигляді премії до спот-курсу або у вигляді дисконту (знижки). У першому випадку форвардний курс вищий за спотовий, у другому – нижчий. Форвардний курс застосовується в основному для страхування платежів з метою уникнення витрат або для одержання прибутку у зв’язку з майбутньою зміною валютного курсу.

Якщо форвардний курс і процентні ставки перебувають у рівновазі, то можна говорити про те, що з форвардною премією стосовно до іншої валюти буде продаватись валюта тієї країни, в якої процентні ставки нижчі, і навпаки, з форвардним дисконтом буде продаватись та, в якої процентні ставки вищі.

Оскільки ціни на форвардному ринку прив’язані до різниці у відсоткових ставках, то можна визначити форвардний курс за формулою

Ф = СП°Т o(1 + 0 , (2.56)

1 + Ь

Де Ф – форвардний курс валюти;

Спот – поточний курс валюти;

І – процентні ставки за міжбанківським кредитом;

Ь – ставка лібор (лондонська ставка за міжбанківськими депозитами. Лондон – найбільший у світі валютний центр).

Зв’язок між курсами спот і форвардним базується на зміні відсоткових ставок (зміна в процентних ставках призводить до зміни обмінного курсу валют). Учасники фінансових ринків не мають можливості одержати прибутки за рахунок валютних операцій, якщо існує дисбаланс процентних ставок і обмінного курсу. За таких умов банки і інші учасники ринку беруть на себе покритий процентний ризик.

Існує гіпотеза, згідно з якою на довгострокових часових інтервалах обмінний курс будь-яких двох валют коливається навколо Паритету купівельної спроможності. Під ним розуміють рівень обмінного валютного курсу, за яким купівельна спроможність національних валют однакова. Отже, у довгостроковому аспекті валютний курс буде визначатись паритетом. Останній, у свою чергу, перебуває в залежності (при незмінному масштабі цін і темпах інфляції, що дорівнюють нулю) від рівня продуктивності праці в країні, від темпів і якості економічного зростання, структури економіки і ступеня залучення до міжнародного розподілу праці.

Теорія про паритет купівельної спроможності оперує з відносною зміною внутрішніх цін відносно зміни цін на товари в міжнародній торгівлі. Зміна співвідношення внутрішніх цін до цін товарів, що експортуються у два різних центри, відображається у зміні курсу обміну відповідних валют.

Інколи для аналізу та розрахунку паритету купівельної спроможності користуються таким алгебраїчним методом:

Очікувана зміна рівня інфляції = Очікувана зміна спот-курсу.

Теорія паритету купівельної спроможності підтверджує, що зміну валютного (спот) курсу можна попередньо розрахувати на базі очікуваної зміни інфляції. Результати будуть наближені до реальних, оскільки використовуються для зміни внутрішніх цін, а не цін у міжнародному масштабі. Паритет купівельної спроможності говорить про те, що зміна обмінного курсу валют повинна компенсувати різницю в інфляції між двома країнами. Так, якщо країна А Має більш високий процент інфляції, ніж торговельний партнер, то обмінний курс останнього повинен підвищитись, щоб компенсувати цю залежність. Національний обмінний курс країни А падає, і якщо зниження відповідає зміні інфляції, це буде реальний ефективний валютний курс.

На паритеті валютних процентних ставок і грунтується форвардна ціна валюти, тобто інвестор повинен одержати однаковий дохід від розміщення коштів під процент без ризику як у національній, так і в іноземній валюті. Припустимо, що спот-курс гривні до долара (пряме котирування) дорівнює 1 дол. за 5* гривень, ставка без ризику за грив-невим депозитом становить гТ?, а за доларовим – гД. Інвестор планує розмістити кошти на депозиті на час г. У нього є два варіанти. По-перше, розмістити суму 5 на гривневому депозиті й одержати після завершення періоду г кошти в розмірі:

По-друге, конвертувати суму 5* у долари, розмістити її під ставку гД на період і і після його завершення конвертувати кошти в сумі

У гривні за деякими форвардним курсом Б.

Перший і другий варіанти мають принести інвесторові однаковий результат. У протилежному випадку виникає можливість здійснити арбітражну операцію.

Тому можна записати, що

Реально форвардні курси не котируються як такі. Валютні дилери працюють лише з форвардними маржами (преміями або дисконтами).

Ф ‘ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди

(купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнятись і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією самою схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції. Купуючи валютний ф’ючерс, учасники попередньо сплачують комісійні брокерові та роблять у розрахунковій палаті біржі фіксований внесок на депозит за кожний контракт.

Ф’ючерс – формальна угода, за якою визначена сума валюти продається або купується за встановленим курсом для її передачі у визначений час у майбутньому. Ціною купівлі валютного ф’ючерсу є узгоджений обмінний курс у доларах США. Різниця між поточним та узгодженим курсами називається базисом рівноваги і розраховується за формулою

БР = ВКВo (7Д -7В):100Г/365, (2.61)

Де ВКВ – спот-курс валют;

/д – відсоткова ставка за доларовими депозитами;

/В – відсоткова ставка для депозитів за валютою, що обмінюється;

Т – період між укладанням та виконанням угоди.

Ціна, або вартість, ф’ючерсу визначається як сума спот-курсу та балансу рівноваги. Загальним правилом купівлі-продажу ф’ючерсів є порівняння поточної ціни (ПЦ) та ціни рівноваги (ЦР).

Якщо ПЦ > ЦР, очікується зниження ринкової ціни і збільшення обсягів продажу ф’ючерсів. Якщо ПЦ < ЦР, ринкова ціна поступово підвищується і збільшуються обсяги продажу валюти за поточним курсом.

До основних особливостей ф’ючерсних угод належать:

А) перерозподіл ризиків, що забезпечує високу ліквідність угод (фіксуючи обмінний курс, одна сторона уникає непередбачуваних збитків, а друга – непередбачених прибутків);

Б) реалізація принципу вільного біржового торгу, коли біржа відіграє роль третьої сторони – гаранта угоди.

Опціонні операції з валютою – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається Опціон.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, і останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад, поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні пут), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцеві премію (вартість опціону), яка передбачається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд Похідних Від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду в того самого контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний свои забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях.

Валютний свои – це здійснення комбінації двох протилежних конверсійних угод на однакові суми або з різними датами валютування. Дата виконання ближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання зворотної угоди – датою завершення свопу. Залежно від строків укладання угод операції своп поділяються на такі:

А) звичайні (репорт та депорт);

Б) тижневі, коли перша угода укладається на умовах спот, друга – на умовах тижневого форварду;

В) одноденні, коли перша операція здійснюється з Датою валютування “завтра”, а зворотна – на умовах спот;

Г) форвардні.

Валютні свопи використовуються з метою фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті, хеджування довгострокового валютного ризику, забезпечення конвертації капіталу тощо.

Переваги використання угод своп перед форвардними угодами полягають у такому: при використанні операцій своп ризики розподіляються між учасниками угоди і їх рівень знижується; використання свопів забезпечує хеджування операційних та економічних ризиків; технічні переваги в бухгалтерському обліку операцій своп, які класифікуються як позабалансовий інструмент.

Валютний арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу, це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на тому самому ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в той самий час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем те-лекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінююся в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.

До операцій валютного ринку належать також депозитні та кредитні операції в іноземній валюті. Вони здійснюються між окремими банками, а також між банками та їх клієнтами однієї країни та різних країн.

Ринок депозитно-кредитних операцій – це досить специфічний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що виявляється в залученні банками іноземної валюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позик на різні строки. На цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента.

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей – забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками.

Схема операцій валютного ринку наведена на рис. 2.34.

Рис. 2.34.Схема класифікації операцій валютного ринку

Використання міжнародного досвіду регулювання валютного курсу, процентних ставок, темпів інфляції в умовах української економіки дозволить наблизити її стан до світового рівня і підвищити інвестиційну привабливість для іноземного капіталу.

Як свідчить економічна практика, валютні операції з часом модифікуються, з’являються нові їх форми та різновиди.

Валютні ринки є найбільш повною формою ринкових відносин. Вони ефективно обслуговують внутрішній і міжнародний платіжний обіг, забезпечують своєчасне здійснення розрахунків, більш раціональне і ефективне використання валютних коштів, прискорення їх обігу, проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання економіки.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)