Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2.2.2. Особливості залучення ресурсів на міжбанківському ринку

Банківські ресурси – це сукупність коштів, які є в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.

Операції, пов’язані з формуванням банківських ресурсів, називаються пасивними операціями комерційних банків.

Залежно від джерел формування ресурси комерційних банків поділяються на власні, залучені (депозитні) та позичені (недепозитні).

Механізм формування ресурсів комерційного банку наведено на рис. 2.28.

Власні ресурси (капітал) комерційного банку є основою для залучення інших ресурсів суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку банку. Але власний капітал має невелику частку в сукупних ресурсах.

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2.2.2. Особливості залучення ресурсів на міжбанківському ринку

Рис. 2.28. Формування ресурсів комерційних банків

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит, про який ішлося раніше. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків. Банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються більш високою надійністю.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними – від одного дня до трьох, шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений строк.

Крім строку обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-пози-чальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Одержання кредитів у інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі – купує.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки (далі – банки) використали всі можливості для збільшення, або поповнення, своєї ресурсної бази через Рефінансування Активів на фондовому ринку чи на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором останньої інстанції (центральним банком) є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати банки через: кредитні тендери, операції peno (купівля-продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладання коштів у векселі й облігації та акції суб’єктів підприємницької діяльності й місцевих органів влади).

Економічна сутність кредитів НБУ на макрорівні полягає в тому, що через кредитування банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню за необхідності обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

НБУ з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі механізми рефінансування банків:

– операції рефінансування;

– надання стабілізаційного кредиту;

– операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Операції рефінансування банків НБУ проводить через кількісний

Або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит овернайт).

НБУ здійснює рефінансування банків тільки під забезпечення:

– державних цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики і облігації зовнішньої державної позики України) та інших боргових зобов’язань держави України;

– векселів суб’єктів господарської діяльності – резидентів України, що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселів нерезидентів, авальованих іноземними банками з рейтингом не нижчим, ніж “інвестиційний клас”;

– подвійних складських свідоцтв, що містять складські свідоцтва та заставні свідоцтва (далі – подвійні складські свідоцтва), за умови надання банком кредиту під їх забезпечення;

– іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю;

– облігацій підприємств, що вільно обертаються на ринку, або облігацій підприємств з додатковим забезпеченням;

– облігацій місцевих позик, що вільно обертаються на ринку.

Під забезпечення кредиту банк може запропонувати лише однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі, або подвійні складські свідоцтва, або іпотечні сертифікати із фіксованою дохідністю, або облігації підприємств, або облігації місцевих позик). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці.

Під забезпечення кредиту рефінансування приймаються державні цінні папери (усіх випусків), строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту, та за умови, що вони перебувають у власності банку-клієнта депозитарію державних цінних паперів Національного банку (або депонента клієнта депозитарію) і не обтяжені будь-якими іншими зобов’язаннями, та інші боргові зобов’язання держави України.

Національний банк приймає під забезпечення кредиту враховані банком векселі, строк пред’явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту.

Умовою для прийняття врахованих банками векселів є наявність у банків вірогідного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов’язаних за векселем осіб.

У разі надання під час забезпечення кредиту Національного банку векселя нерезидента вексель має бути перекладений на українську мову та засвідчений нотаріально в установленому законодавством України порядку.

Векселі суб’єктів господарської діяльності, що приймаються під забезпечення кредиту рефінансування, мають відповідати вимогам законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, а також таким вимогам:

– строк урахування векселя банком до дати звернення до Національного банку за рефінансуванням строком до 14 днів має бути не меншим ніж 10 днів, а за рефінансуванням строком до 365 днів – не меншим ніж 30 днів;

– договори за операціями банків з урахування векселів вексель та всі написи на ньому мають складатися державною мовою;

– сума, що підлягає утриманню на користь банку як дисконт (процентний дохід), має розраховуватися за ставкою не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку;

– строк платежу за векселем, що надається під забезпечення кредиту рефінансування строком до 14 днів, не повинен перевищувати 365 днів з дати складання векселя;

– строк платежу за векселем, що надається під забезпечення кредиту рефінансування строком до 365 днів, не повинен перевищувати 430 днів з дати складання векселя;

– вексель повинен мати не менше двох індосаментів, у тому числі бланковий індосамент банку, який урахував вексель;

– вексель повинен мати певний строк платежу;

– клієнт банку, від якого очікується платіж за векселем (векселеутримувач за операціями врахування, векселедавець або акцептант за операціями безоборотного врахування або інші зобов’язані особи за векселем), обслуговується в цьому самому банку не менше одного року;

– вексель має бути оригіналом, що виданий в одному примірнику, і не повинен мати будь-яких застережних написів;

– переказний вексель має бути акцептований.

Кредит рефінансування під забезпечення подвійних складських свідоцтв може надаватися банку лише за умови, що банк надав кредит позичальникові під забезпечення подвійного складського свідоцтва.

Кредит рефінансування під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю може надаватися банку лише за умови, що банк надав кредит позичальнику під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, які оформлені відповідно до законодавства України.

Національний банк здійснює рефінансування банків у таких розмірах від застави:

– під забезпечення державних цінних паперів у розмірі 100 % від балансової вартості державних цінних паперів з урахуванням процентів за користування кредитом та пені;

– під забезпечення векселів, подвійних складських свідоцтв строком до 14 днів у розмірі до 80 % від балансової вартості врахованих векселів або подвійних складських свідоцтв, строком до 365 днів – у розмірі до 70 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків;

– під забезпечення іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю строком на 14 днів у розмірі до 30 % від суми кредиту, наданого банком позичальнику, строком до 365 днів – у розмірі до 20 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків;

– під забезпечення облігацій підприємств, облігацій місцевих позик строком до 14 днів у розмірі до 70 % від їх балансової вартості, строком до 365 днів – у розмірі до 60 % з урахуванням процентів за користування кредитом, пені та збитків.

Територіальні управління НБУ мають перевіряти правильність визначення банками справедливої вартості та корисності цінних паперів, які надані під забезпечення кредитів Національного банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, а також у разі необхідності вимагати від банків приведення у відповідність наданих цінних паперів до суми одержаного кредиту рефінансування Національного банку.

НБУ може кредитувати через відповідні механізми рефінансування, якщо банк додержується таких вимог:

– має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

– строк діяльності – не менше ніж один рік після одержання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

– має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу [крім кредиту овернайт (бланкового)];

– виконує такі нормативи: мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), адекватності основного капіталу (Н3), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

– сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в повному обсязі відповідно до встановлених вимог;

– здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплачує проценти за користування ними;

– є учасником інформаційної системи міжбанківського кредитного ринку.

Національний банк може встановлювати додаткові вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а також виду забезпечення кредиту рефінансування.

Банки, які не додержуються наведених раніше вимог, можуть одержати від Національного банку кредит овернайт або кредит строком до 14 днів лише за умови надання в забезпечення кредиту рефінансування цінних паперів, урахованого векселя, авальованого іншим банком, або надання відповідно до законодавства України гарантії іншого банку, що визначений у переліку Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку, в обсязі наданої гарантії. Про одержання гарантії або врахованого векселя, авальованого іншим банком, територіальне управління повідомляє Департамент монетарної політики НБУ засобами електронної пошти. Кошти банку перераховуються лише після одержання повідомлення територіального управління про наявність гарантії іншого банку або врахованого векселя, авальованого іншим банком.

Національний банк здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча облікової ставки Національного банку і протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню. Одержані кредити рефінансування пролонгації не підлягають. Для нарахування процентів строк користування кредитом згідно з умовами кредитного договору між Національним банком та банком починається з дня надходження коштів. Базовою кількістю днів для обрахування процентів за користування кредитом вважається 365 днів.

Рефінансування банків на строк до 14 днів та на строк до 365 днів здійснюється через кількісний або процентний тендер.

НБУ проводить тендери з рефінансування щосереди з такою періодичністю: три середи підряд – рефінансування на строк до 14 днів; одна середа – на строк до 365 днів.

У повідомленні про проведення тендеру НБУ зазначаються такі умови:

– дата;

– тип тендеру (кількісний або процентний);

– строк користування кредитом;

– загальна сума кредиту, що пропонується НБУ (або без оголошення такої);

– мінімальна сума заявки для одного банку;

– вид забезпечення кредиту тощо.

Умови проведення тендеру визначаються залежно від стану грошово-кредитного ринку та ліквідності банківської системи.

Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків Національний банк може змінювати періодичність та черговість проведення тендерів, а також визначати додаткові вимоги до їх учасників, про що повідомляється банкам засобами електронної пошти. Банк, який на підставі прогнозу своєї ліквідності планує взяти участь у тендері з пропозицією надати під забезпечення кредиту рефінансування враховані векселі, подвійні складські свідоцтва, іпотечні сертифікати із фіксованою дохідністю, облігації підприємств чи облігації місцевих позик, орієнтуючись на терміни проведення Національним банком тендерів, має заздалегідь надавати територіальному управлінню відповідні документи для їх перевірки. Територіальне управління до розгляду бере лише ті документи, які дають змогу зробити висновок щодо можливого прийняття запропонованого виду забезпечення, та не менше ніж за один робочий день до оголошення про проведення чергового тендеру повідомити банк щодо прийнятності забезпечення.

Один банк не може одержати більше як 50 % запропонованого на тендері обсягу кредитів.

Сума заборгованості за кредитами Національного банку (крім кредиту овернайт), у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки на участь у тендері, не повинна перевищувати 50 % розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Кредит рефінансування строком до 14 днів може надаватися банку під забезпечення гарантії іншого банку в обсязі наданої гарантії або врахованого векселя, авальованого іншим банком, але не більше ніж 50 % розміру регулятивного капіталу банку-позичальника, розрахованого за даними останнього балансу.

У разі звернення за кредитом рефінансування строком до 365 днів банк крім вимог, викладених раніше, має додержуватися таких додаткових вимог:

– у кредитному портфелі банку кредити (крім кредитів строком понад один рік), що одержані ним на міжбанківському ринку та надані іншим банкам, не перевищують 20 % від загальної суми зобов’язань банку на останню звітну дату, що передує даті звернення;

– прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку (відповідно до визначених у нормативно-правових актах Національного банку з питань банківського нагляду критеріїв їх класифікації) становлять до 10 % від суми кредитного портфеля;

– сума заборгованості за кредитами Національного банку (крім кредиту овернайт), у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки на участь у тендері, не повинна перевищувати 50 % розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Банк за допомогою засобів програмно-технологічного забезпечення “Кредитний тендер” може подати лише одну заявку на участь у тендері до Департаменту монетарної політики, яка має містити перелік державних цінних паперів, урахованих банком векселів, подвійних складських свідоцтв, іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, облігацій підприємств або облігацій місцевих позик, без будь-яких дальших змін до неї. Заявки, які надійшли пізніше встановленого для участі в тендері часу, не приймаються, за винятком, якщо це сталося з причин технічного характеру.

За умови надання кредиту рефінансування під забезпечення державних цінних паперів Національний банк перевіряє наявність у банку на рахунку в цінних паперах вільних від зобов’язань державних цінних паперів та строки їх погашення, і Департамент монетарної політики передає копію заявки до відповідного територіального управління для дальшої перевірки кредитоспроможності банку.

У разі надання кредиту рефінансування під забезпечення облігацій підприємств, облігацій місцевих позик Національний банк перевіряє через уповноважений банк-зберігач на підставі виписки з рахунка в цінних паперах у Відкритому акціонерному товаристві “Міжрегіональний фондовий союз” або в іншому вповноваженому суб’єкті фондового ринку наявність у банку-позичальника облігацій, які передаються під забезпечення кредиту рефінансування, і надсилає заявку територіальному управлінню для дальшої перевірки кредитоспроможності банку.

Департамент монетарної політики без перевірки передає заявку відповідному територіальному управлінню для здійснення дальшої перевірки, а саме:

– урахування векселів, їх обліку на відповідному рахунку бухгалтерського обліку згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

– подвійних складських свідоцтв та іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю відповідно до вимог законодавства України.

Відповідне територіальне управління після розгляду заявки на участь у тендері, перевірки кредитоспроможності банку, запропонованого забезпечення та додержання ним інших вимог за допомогою засобів програмно-технологічного забезпечення “Кредитний тендер” повідомляє Департамент монетарної політики про можливу участь банку в тендері та надійність запропонованого банком забезпечення.

У разі проведення кількісного тендеру розподіл кредитів здійснюється згідно з поданими заявками до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за однією тендерною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Під час проведення НБУ процентного тендеру банки самостійно пропонують процентну ставку, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу за облікову. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки починаючи з найвищої і надалі поступово знижуючи її до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Якщо неможливо задовольнити заявки усіх банків-учасників процентного тендеру, які пропонують однакову процентну ставку, у зв’язку з недостатністю кредитів, кошти, що залишилися, розподіляються пропорційно між цими банками.

Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування державні цінні папери, забезпечується Департаментом монетарної політики з одночасним блокуванням цих цінних паперів у депозитарії державних цінних паперів Національного банку в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку з питань депозитарної діяльності. У разі часткового задоволення заявок кількість кожного коду випуску державних цінних паперів, запропонованих під забезпечення кредиту, пропорційно перераховується та округляється до більшого цілого, про що надсилається повідомлення банку-позичальнику та відповідному територіальному управлінню.

Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування державні цінні папери (облігації зовнішньої державної позики), забезпечується після одержання Департаментом монетарної політики виписки з рахунків у цінних паперах відповідної депозитарної системи, заблокованих на користь Національного банку.

Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування облігації підприємств, облігації місцевих позик, здійснюється тільки після одержання Національним банком від уповноваженого банку-зберігача виписки з рахунків у цінних паперах про блокування на користь Національного банку облігацій підприємств, облігацій місцевих позик у кількості, визначеній у кредитному договорі та договорі застави.

У кредитному договорі між НБУ і банком-позичальником як основні умови зазначаються:

– строк дії договору;

– сума, на яку укладається договір;

– процентна ставка та порядок її обрахування (базовою кількістю днів для нарахування процентів за користування кредитом вважається 365 днів);

– застосування заходів впливу до банку в разі прострочення виконання зобов’язань за наданим кредитом рефінансування;

– перелік і характеристика державних цінних паперів, що надані під забезпечення;

– балансова вартість державних цінних паперів;

– балансова вартість урахованих векселів, подвійних складських свідоцтв, іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю, прийнятих під забезпечення;

– перелік і характеристика облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, що надані під забезпечення, їх балансова вартість;

– порядок надання гарантії банку;

– черговість погашення заборгованості за кредитом і процента за користування ним;

– здійснення протягом дії кредитного договору відповідним територіальним управлінням перевірок банку щодо правильності проведення операцій з урахування векселів, подвійних складських свідоцтв, з обліку облігацій підприємств, облігацій місцевих позик, що пропонуються банком під забезпечення кредиту рефінансування;

– застосування Національним банком переважного і безумовного права задовольняти вимогу, за якою настав строк погашення, відповідно до ст. 73 Закону України “Про Національний банк України”;

– реалізація Національним банком права продажу активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок коштів від їх продажу;

– звернення до гаранта.

У кредитному договорі між банком і Національним банком передбачається, що в разі недостатності в банків коштів для одночасного погашення заборгованості за кредитом у першу чергу погашається заборгованість за кредитом, у другу – проценти за користування ним та пеня, а потім відшкодовуються витрати, пов’язані з одержанням виконання. Національний банк України може ініціювати дострокове розірвання кредитного договору за коштами, наданими на строк понад 14 днів, за умови виявлення фактів надання банком невірогідної інформації (у тому числі звітної), яка мала істотний вплив на прийняття рішення щодо підтримання заявки банку про надання кредиту рефінансування.

Банк повертає кредити рефінансування, одержані від Національного банку, у строки відповідно до укладеного договору. Банк може достроково повернути кредит і проценти за користування ним повністю або частково, письмово повідомивши, але не пізніше ніж за один робочий день до настання строку погашення кредиту, відповідне територіальне управління та Департамент монетарної політики.

У разі невиконання банком умов кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом шляхом рефінансування та (або) процентів за користування ним Департамент монетарної політики повідомляє відповідному територіальному управлінню, в якому обслуговується кореспондентський рахунок банку-позичальника, про застосування переважного і безумовного права щодо списання в безспірному порядку всієї заборгованості з кореспондентського рахунка цього банку.

Якщо через брак коштів на кореспондентському рахунку неможливо стягнути суму заборгованості, то протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості Національний банк має право також реалізувати предмет застави. Порядок та (або) черговість застосування конкретного виду задоволення вимог Національного банку мають передбачатися в кредитному договорі, що укладається з банком.

З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, “тонкого” регулювання грошово-кредитного ринку НБУ запроваджує постійно діючу лінію рефінансування, що є гнучким механізмом короткострокового (миттєвого) підтримання ліквідності банку. Кредит через лінію рефінансування надається строком на один робочий день (кредит овернайт).

Кредити овернайт надаються за щодня оголошуваною НБУ процентною ставкою і за умови укладення між банком і НБУ генеральної кредитної угоди. Кошти від кредиту перераховуються в день одержання НБУ заявки від банку.

НБУ може надавати банкам кредит овернайт під забезпечення державними цінними паперами та без забезпечення (бланковий).

Генеральна кредитна угода про використання лінії рефінансування НБУ укладається банком з відповідним територіальним управлінням

НБУ на календарний рік незалежно від періодичності користування цією лінією за умови, що банк має стійку репутацію кредитоспроможного банку і додержується умов, які діють щодо тендерного кредитування.

Банки можуть подавати заявки до Національного банку на одержання кредиту овернайт під забезпечення державних цінних паперів за умови, що вони перебувають у власності банку-клієнта депозитарію державних цінних паперів (або депонента – клієнта депозитарію Національного банку) і не обтяжені будь-якими зобов’язаннями.

У генеральному кредитному договорі між банком і Національним банком передбачається, що в разі недостатності коштів на кореспондентському рахунку банку для одночасного погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені та збитків, завданих Національному банку простроченням виконання зобов’язання, у першу чергу погашається заборгованість за кредитом, у другу – проценти за користування кредитом та пеня, а потім відшкодовуються витрати, пов’язані з одержанням виконання.

НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активуми банку – позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій комерційного банку не використовується.

Для одержання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління НБУ клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення. Після здійснення аналізу фінансового стану банку та його програми фінансового оздоровлення територіальне управління НБУ надсилає пропозицію Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ. Цей департамент готує пропозицію Правлінню НБУ щодо можливості надання банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, котрий перебуває в режимі фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Стабілізаційний кредит надається банкам строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року. Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку ухвалює Правління НБУ на підставі висновку територіального управління НБУ та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду НБУ. У цьому рішенні визначається строк користування кредитом, порядок його погашення i сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Прийнявши позитивне рішення про надання стабілізаційного кредиту, відповідне територіальне управління НБУ вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору i договору-застави про надання кредиту. Банк-позичальник повинен розробити графік погашення стабілізаційного кредиту i додержуватися його строків.

Інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу, який використовує НБУ при здійсненні грошово-кредитної політики, є операції Peno. НБУ може проводити з банками операції “прямого” і “зворотного” peno на визначену суму і на відповідний строк.

Пряме Peno – це кредитна операція, що грунтується на двосторонній угоді між НБУ та банком про купівлю НБУ державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти з дальшим зобов’язанням банку викупити ці державні цінні папери або іноземну валюту за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Зворотне Peno – це депозитна операція, що грунтується на двосторонній угоді між НБУ та банком про продаж НБУ зі свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Банки, які потребують підтримання своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій прямого peno. Для участі в операціях peno банки повинні додержуватись умов щодо їх рефінансування НБУ.

Залежно від потреби оперативного підтримання ліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошової маси в обігу НБУ може здійснювати операції з купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендеру заявок банків на участь в операціях peno. У разі проведення тендеру щодо участі банків у операціях peno НБУ надсилає банківській системі відповідне повідомлення про проведення тендеру із зазначенням його умов та строку операції peno.

Банки подають до НБУ заявки на участь у тендері, в яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу державних цінних паперів. Якщо НБУ є покупцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби в підтриманні їх ліквідності, а якщо НБУ є продавцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.

Залежно від строку НБУ може здійснювати такі види операцій прямого і зворотного peno:

– відкрите peno (строк операцій у договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операцій peno в будьякий час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

– строкове peno (термін операції чітко визначений).

У разі досягнення згоди на проведення операцій peno між банком i НБУ укладається договір за формою, установленою НБУ. У договорі крім інших умов має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії. Після одержання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку НБУ здійснює перерахування коштів банку-позичальникові.

При здійсненні операцій прямого peno в договорі має бути передбачено, що в разі несвоєчасного виконання банком зобов’язання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів НБУ може застосувати примусове безспірне стягнення відповідної суми коштів з кореспондентського рахунка банку.

До позиченого капіталу комерційного банку належать і кошти, що одержані від емісії та продажу облігацій.

На відміну від звичайних акцій, облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Якщо акції випускаються без установлення терміну погашення, то для облігацій установлюється певний термін. Тому кошти, одержані комерційним банком за допомогою випуску облігацій, не можуть уважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом строку дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власникові номінальну вартість цього цінного папера.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, залучені за допомогою випуску облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється через викуп раніше випущених облігацій за кошти, одержані від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань. Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані в прості акції. Тоді залучені з їх допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найвигідніший момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо в разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам.

Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від вкладів і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими, або позиченими, то другі

– залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні вкладів роль банку пасивна.

До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні папери та фондовий ринок”, тобто тими самими законодавчими актами, що й випуск акцій.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати всіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватись або на основі їх продажу за договорами з покупцями, або через обмін на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення строку обігу облігацій за їхньою номінальною вартістю.



Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2.2.2. Особливості залучення ресурсів на міжбанківському ринку