Релігієзнавство – Сидоренко О. П. – Вступ. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ
У сучасній Україні релігія і релігійність громадян переживають своєрідний ренесанс. У державі відроджуються конфесії, відбудовуються зруйновані та будуються нові храмові та інші культові споруди; у свідомості людей дедалі глибше утверджується розуміння релігії як феномену загальнолюдської культури й ефективного духовного засобу морального становлення і формування особистості. Право громадян на свободу совісті набуло не тільки конституційного закріплення, а й справжньої реалізації через діючі механізми.
Проте релігійне відродження у державі відбувається не без проблем. Все ще складними залишаються міжконфесійні суперечності, що час від часу загострюються. Важко переборюються стереотипи неприйняття релігії, “подвійних стандартів” у ставленні до неї, коли крім основного призначення її використовують також як засіб досягнення бажаного для влади результату; все ще спостерігаються спроби політизації релігії, спекуляції на її канонічних внутрішніх суперечностях. Усі ці та інші не менш суттєві обставини зумовлюють зростання інтересу до вивчення феномену релігії, її історії та функцій в Україні з боку вітчизняних філософів, соціологів, політологів, правознавців, представників інших галузей гуманітарного знання. Результати такого вивчення значною мірою доповнюють світоглядний і методологічний арсенали релігієзнавства.
Релігія – суттєве суспільне явище у духовному житті людей, їх духовній культурі. Функціонує вона у багатьох своїх типах і видах. Одні релігії характеризуються глибокою і тривалою традицією, їх на нашій планеті сповідують мільярди людей. Інші розпадаються невдовзі після свого виникнення, і замість них з’являються нові. У сучасному суспільстві існують сотні релігій, і кожна з них прагне постійного збільшення своєї пастви. Як наслідок, на нашій планеті не лишилося жодної свідомої людини, яка б не змушена була визначитись у своєму ставленні до релігії. Це ставлення може бути позитивним або негативним, позитивним стосовно одних аспектів і негативним щодо інших, але воно є і формується кожною людиною індивідуально.
Очевидно, що у випускників вищих навчальних закладів ставлення до релігії має бути науковим, а це означає, що студентам необхідно вивчати дисципліну “Релігієзнавство” відповідально, грунтовно, на теоретичному рівні.
Історію релігії відображено у багатьох літописних, наукових, літературних, публіцистичних, теологічних джерелах. Детальне ознайомлення з ними і вивчення їх на заняттях з релігієзнавства сприяють набуттю студентами нових знань з історії народів світу і своєї власної країни. Багато релігійних ідей знайшли втілення у витворах архітектури, скульптури, музики і живопису, в поезії і прозі, в театрі і кіно, в усіх видах мистецтва.
Завдання релігієзнавства полягає у вивченні релігії, головним чином, з погляду її культурологічної функції. Це означає, що без оволодіння змістом цієї функції студент не може вважати себе сучасною цивілізованою особистістю і повноцінним соціальним суб’єктом своєї країни.
Релігія – компонент світогляду кожної людини і суспільства в цілому, а світоглядна функція релігієзнавства є важливим компонентом їх життєдіяльності. Без належного знання змісту цієї функції світогляд особистості і суспільства не може бути ні цілісним, ні оптимальним, що підносить систематичне і поглиблене вивчення релігієзнавства до рангу історичної необхідності.
У різні історичні епохи релігія впливала і продовжує впливати на свідомість, поведінку і діяльність людей, і невипадково її вивчення стало предметом дослідницького інтересу багатьох галузей знання, кожна з яких має власний аспект релігієзнавчого пізнання. Так, теологія (від гр. – бог і вчення) – вчення про бога, його властивості, ознаки і якості – передбачає обгрунтування релігійної догматики і релігійної моральності, вивчає правила і норми життя віруючих і духовенства. “Бог” у теології – основна категорія. Уній він постає надприродною істотою, головним об’єктом релігійного поклоніння, творцем світу за своєю власною волею. З позицій теології, релігійна віра дає ключ не тільки до пояснення світу і людини, а й до відповіді на запитання: “Чому існує релігія? Як вона виникла?” Відповіді на ці запитання непрості. Теологи, формулюючи їх, виходять із тези: “Якби не було Бога, його одкровення, то не було б і релігії”. На їхню думку, саму наявність релігії слід розглядати як підтвердження існування Бога. Така аргументація жодною мірою не влаштовує науку, їй необхідні більш грунтовні, переконливі докази. Саме про них ідеться у курсі “Релігієзнавство”.
Філософія вивчає релігію як історичний тип світогляду, як специфічне світорозуміння. На відміну від теології, вона не передбачає попереднього існування вищого “священного начала”, а прагне знайти відповідь на запитання про першопричини виникнення релігії та відповідність релігійних вірувань критеріям істинного пізнання лише у людському досвіді, практиці суспільного життя. Філософський підхід до пояснення догм релігії є критичним. Однак це не означає, що він обов’язково негативний. Філософія не задовольняється прийняттям тверджень релігії “на віру”. Вона ставить усі без винятку її аргументи під сумнів і намагається довести їхню істинність за допомогою обгрунтування.
Соціологія вивчає соціальні передумови виникнення і функціонування релігії, вплив її на різноманітні суспільні системи, специфіку їх зворотного впливу на релігію та безліч інших питань щодо змісту релігії та її місця у суспільстві.
Психологію цікавить у релігії її емоційно-чуттєвий аспект. Релігія тут виступає як предмет психологічного аналізу релігійних потреб, почуттів, настроїв, переживань індивіда або групи людей, їх релігійного досвіду. Розвинені релігії мають добре розроблену психологічну систему впливу на особистість. І в наш час священнослужитель все ще сприймається віруючими як людина, що опікується душами пастви, а релігія – як стрижень внутрішнього духовного життя особистості, як засіб групової і соціальної інтеграції людей.
Водночас Феноменологія займається феноменами релігійної свідомості у їхній спрямованості на об’єкти релігійного пізнання і релігійної діяльності, а Історія релігії акумулює в собі відомості про минуле й сучасне релігій у всій строкатості їх типів, видів і форм прояву. Релігію вивчають і такі науки, як археологія, етнографія, лінгвістика, мистецтвознавство тощо. Релігієзнавство серед них виступає з претензією на системоутворення, на синтез всього існуючого знапня про релігію. Воно – галузь знання, в якій межують і перетинаються між собою теологія і філософія, історія і медицина, наукознавство і окультизм. Отже, стає зрозумілою обов’язковість релігієзнавчого знання для кожного випускника вищого навчального закладу – людини високої культури і сучасного інтелекту.
Автори підручника намагалися максимально наблизити його зміст до вимог програми курсу “Релігієзнавство”, дібрати матеріал, що викликав би у студентів пізнавальний інтерес. Підручник чітко структурований, його зміст викладений послідовно і обгрунтовано, у дохідливій формі.
Автори будуть вдячні за пропозиції щодо поліпшення змісту підручника.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)