Релігієзнавство – Лубський В. І. – Теїстична теорія
Ця теорія походження релігії з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Існує ряд варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному – релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного “розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.
Назвемо, перш за все, Рене Де карта (1559-1650), що додержувався дуалістичної концепції співвідношення душі та тіла і концепції вроджених ідей. Декарт висунув онтологічне доведення існування бога: уявлення про Бога як істоту найдосконалішу необхідно передбачати і таку якість, як існування: ми мислимо про Бога, отже він існує. Ми ж мислимо про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в свідомості людини від її народження і проявляється як пізнання Бога. Отже, релігія виявляється в ході пізнавальної діяльності людини як розгортання вродженої ідеї Бога.
Потім згадаємо Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646-1716), засновника богословського раціоналізму, розгортання декартових вроджених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство і прийшло до християнства, воно єдина релігія одкровення.
Особливе місце в розробці теїстичної теорії належить німецькому філософу, психологу і педагогу Йогану Фрідріху Гербарту (1776-1841). Головне в релігії, вчив Гербарт, в тому, що вона встановлює доцільність природи, і людина приходить до релігії через усвідомлення цієї думки. Доцільність в природі викликає релігійно естетичні почуття, примушує нас споглядати велич Бога, породжує релігійні концепції.
Iммануіл Герман Фіхте (1797-1879) заклав так званий умоглядний теїзм: релігія як відношення людини до Бога є комплексом певних почуттів, які є наслідком дії двох факторів: перший – це чуття власної кінченності, обмеженості, яка потребує допомоги; другий – чуття нашого буття, яке осягнуте нескінченним, якому ми підкорені.
Значною фігурою серед прибічників теїстичної теорії е один з творців німецького класичного ідеалізму Фрідріх Шелінг (1775- 1854). Він вчив, що все існуюче е наслідком первинного акту ірраціональної волі, яка не може бути осягнута раціональним мисленням. Для цього можна застосовувати лише емпіричний досвід, який є в міфології та релігії. Там відбувається одкровення. Але пояснити походження релігії одним одкровенням, як це робили традиціоналісти, неможливо. Якщо допустити, що до одкровення люди не знали Бога, то це було б визнанням наявності атеїзму в початковий період існування людства. Такої честі надавати атеїзмові не можна. Людина з самого початку свого існування володіла споглядальним типом знання і намагалася з’ясувати кінцеві основи світу, тому вона дійшла до єдиного, всезагального Бога. Потім ця ідея була втрачена і відновлена лише іудаїзмом, християнством та ісламом. Точка зору Шелінга дістала назву спекулятивного теїзму, оскільки вона грунтується на спекулятивній філософії, що оперує споглядальним знанням при аналізі над почуттєвих принципів буття
Завершуючи огляд теїстичних концепцій походження релігії, слід звернути увагу на групу теорій, які для обгрунтування надприродного походження релігії вдаються до містичних міркувань, тому їх можна назвати містичними теоріями. Суть їх в тому, що виникнення релігії є наслідком одкровення, але не того, що було раз і назавжди дане першим людям чи вибраним особам безпосередньо Богом, а внаслідок постійного впливу Божества на дух людини, що діє і в сьогоденні.
Яскрава фігура серед містиків – Фрідріх Генріх Якобі (1743- 1819). Якобі вважав, що для пізнання Бога ні почуттів, ні мислення не досить: ні природа, ні розум знання про Бога не дадуть. Природа не стільки відкриває, скільки утаює Бога від нас, бо ми бачимо в ній збіг причин без початку і краю. Розум діє в світі обмеженому, і сам він обмежений і приводить до визнання обмеженості всього існуючого. Визнання Бога дають лише наші внутрішні почуття, вони є джерелом релігії. Ми споглядаємо Бога в нашому власному духові, але не тілесними, а духовними очима. Це споглядання не постійне, а епізодичне, воно виникає при певних, дуже специфічних умовах: воно не потребує розуму, а лише віри. Подібно тому, як наше око, озброєне телескопом, бачить в туманному Козацькому шлясі окремі зірки, так і наш розум, озброєний вірою, може бачити Бога.
Це містичне богопізнання є провідним методом багатьох богословських систем. Воно має багатовікову історію, особливо яскраві сторінки якої написані на Сході, які і тепер активно обробляються неорелігіями східного походження як за кордоном, так і в нашій країні.
Для богословів, які оперують логічними міркуваннями і активно звертаються до науки, містика не виступає впевненим спільником новітніх богословських побудувань. Ось тому теоретизуючі православні богослови стримано ставляться до містичних концепцій.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)