Релігієзнавство – Лубський В. І. – §14. Протестантизм
Протестантизм – найбільш гнучка й витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.
Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно виникали ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст., дрібні прояви опозиції католицькій церкві злилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства – протестантизму.
Це було у XVI ст. – епоху Реформації, епоху, коли на арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки феодального ладу стали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, догмати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була і най-заможнішим землевласником, їй належало не менше трьох частин усіх земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійної війни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духовною їжею, яку їм пропонувала церква І тому історичний рух, змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, повинен був набути релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулася “протестантська єресь” на противагу феодальному католицизму.
Виступаючи проти церкви як невід’ємного інституту феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалася. Свої ж реформи протестанти обгрунтували “дійсним прочитанням священного писання” (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри.
Людина для протестантизму – уже не є ланкою в ланцюзі надособисгісної спільності, як це було в середньовічному християнстві. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, висуває на порядок денний таку перебудову релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного переживання. Наприклад, якщо православ’я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячи з власних смаків, пристрастей, звичок.
Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду протестантської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в нього вірить. “У що віриш, те й маєш” – ось формула протестантів. У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих, специфічних форм. Найбільш значними напрямами у протестантизмі, що виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.
Лютеранство.
Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральних догматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, він виступав проти претензій католицького духовенства щодо контролю віри і совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкинуто й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано “священне писання”, право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.
Кальвінізм. На початку XVI ст. виник ще один різновид реформаторського руху – кальвінізм. Жан Кальвін, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головні ідеї свого вчення він виклав у працях “Повчання в християнській вірі” та “Церковні настанови”. Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про “абсолютне приречення”: ще до “створення світу” Бог, начебто, визначив долю людей, одним – рай, іншим – пекло, і ніякі зусилля людей, ніякі “добрі справи” не зможуть змінити того вироку. Хоча накреслення Бога людям невідомі, вони можуть здогадуватися про свою долю з того, як складається “їхнє земне життя: професійна діяльність кожного є “Боже приречення” і великі успіхи в ній є ознакою обраності для спасіння.
Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв’язанні докорінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Вчення найради-кальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу – ікони, свічки тощо – було скасовано, основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам – старшинам і проповідникам, які й спрямували релігійне життя общини.
Так проходила Реформація в Німеччині та Швейцарії. В Англії, на відміну від інших європейських країн, вона розпочалася з ініціативи правлячих кіл. У 1534 р. англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи, а Генріха VIII її главою. Церковні відносини з Ватиканом було розірвано, закрито всі монастирі, а їхнє майно конфісковано. В 1549 р. введено молитовник, скасовано безшлюбність духовенства; проте католицькі догмати та обряди було збережено.
З часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католицизмом. В 157] р., у період правління Єлизавети І, парламент прийняв англійський “символ віри” із 39 статей, де заперечувалися католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийняла протестантські догмати про виправдання вірою і “священне писання” як єдині джерела віри, заперечення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався католицький догмат про рятівну силу церкви, церкву як необхідного посередника для врятування людей, залишився недоторканим єпископат. Таким чином, англійська церква еклектично поєднала в собі протестантські та католицькі догмати. Вона є прикладом компромісного варіанту протестантизму, якого було досягнуто внаслідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти політичних та економічних домагань папського двору.
У Шотландії реформаторський дух проходив під прапором кальвінізму Його представником став англійський богослов Джон Нокс (1505-1572). Реформація була пов’язана з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що в кінці 60-х років XVI ст. Марія Стюарт, спираючись на католицьку знать і підтримку з боку папства, зазнана поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права всіх її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерство в дусі кальвінізму. Пізніше, в кінці XVI – на початку XVII ст., в Англії загострилися соціальні суперечності, виникає буржуазна опозиція абсолютистському режимові, не вдоволена королівською Реформацією. Серед англійської буржуазії поширюється кальвінізм, прихильників якого називали пуританами. На правому фланзі цього руху стояли пресвітеріанці, що захищали інтереси великої буржуазії. В їхній програмі висунуті вимоги встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права переслідувати єресі. Радикальне крило пуритан цілком заперечувало принцип державної церкви, вважаючи, що кожна окремо взята община повинна бути вільною у виборі віросповідання. Одна з головних вимог – перебудова церкви на основі конгрегації. Активізація демократичних елементів призвела до виникнення релігійних сект конгре-гаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. У ряді випадків виникнення цих сект в релігійній формі відобразило незадоволеність низів наслідками буржуазної революції.
Можна зробити висновок, що головними напрямами у протестантизмі були і залишаються лютеранство, кальвінізм, англіканство, що виникли в період Реформації. Всі інші протестантські утворення відображають лише основні принципи цих течій.
В середині XIX ст. протестантизм проникає в Росію (баптизм, адвентизм, євангелізм). У 30-40-х рр. XX ст., у зв’язку із входженням західних українських і білоруських земель, Буковини, прибалтійських держав до складу Радянського Союзу, виникло ше кілька видів протестантизму (лютерани, реформатори, ісговісти, п’ятидесятники та ін.), що стали проникати далі на схід.
У наш час налічується більш як 344 млн. протестантів, об’єд-каних у Всесвітню раду церков, яку було створено 1943 р. На території колишнього СРСР існують такі протестантські церкви і секти: лютеранська в Естонії і Латвії, найбільша – Естонська євангельська церква на чолі з архієпископом; кальвіністи і реформатори (в Закарпатті); євангельські християни-баптисти; адвентисти, п’ятидесятники, свідки ієгови, менноніти.
Догматичні особливості принципів протестантизму: врятування власною вірою, пастирство всіх віруючих, винятковий авторитет “священного писання” – являють собою релігійне утвердження буржуазного способу життя. В протестантизмі значно спрощено культ: скасовано облачення священиків, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони. Не поклоняються мощам святих, скасовано багато свят, спеціальних служб, пов’язаних із вшануванням святих.
Типовою протестантською церквою є церква євангельських християн-баптистів. З неї виділились адвентисти, п’ятидесятники, а з адвентизму, в свою чергу, єговізм. Секта євангельських християн-баптистів (ЄХБ) створена в 1944-1947 рр. внаслідок об’єднання організації баптистів з євангельськими християнами та громадами п’ятидесятників. Пізніше, у 1963 р., до її об’єднання увійшла частина громад братських меннонітів. У жовтні 1963 р. відбувся Всесоюзний з’їзд ЄХБ, котрий ухвалив основні принципи віросповідання.