Регіональна економіка – Зінь Е. А. – 5.3. Охорона здоров’я

Сучасний етап переходу до ринкових відносин вимагає усвідомлення суспільством здоров’я населення, економічної результативності інвестицій у галузь охорони здоров’я. Стан здоров’я громадян і сфери охорони здоров’я відображають рівень економічного розвитку країни, спрямованості її соціальної політики. Виступаючи якісною характеристикою трудоресурсного потенціалу України, стан здоров’я народу визначає рівень продуктивності праці в суспільстві та безпосередньо впливає на перспективи соціально-економічного розвитку України. Здорові та освічені люди здатні виробляти більше товарів і надавати більше послуг, а їх праця приносить вищі дивіденди. Можливості досягти сталого прогресу в усіх сферах своєї життєдіяльності спроможне тільки таке суспільство, що складається з фізично здорових людей. Безконтрольний розвиток негативних процесів, що визначають демографічну ситуацію в Україні (падіння народжуваності, висока смертність, поширення захворюваності, швидке зниження тривалості життя населення), може визначити майбутнє існування держави.

Стан здоров’я людини визначається спадковістю, іншими суто генетичними особливостями, а також великою кількістю різноспрямованих факторів, які відображають рівень та якість її життя. Здоров’я, захворюваність залежать, таким чином, від способу та умов життя, генетики, біології людини, зовнішнього середовища, природно-кліматичних умов, рівня та якості медичної допомоги. На стан здоров’я та захворюваності також впливають умови праці та рівень доходів людини, рівень інтелектуального розвитку та інші морально-психологічні аспекти. У зв’язку з цим рахують, що здоров’я людей являє собою не тільки суто медичну, але й соціальну категорію.

Стан здоров’я визначається кількістю здорових та хворих людей, а також таким показником, як “рівень захворюваності”. Рівень захворюваності визначається як частка кількості хворих з уперше в житті встановленим діагнозом від середньорічної кількості постійного населення.

Рівень та якість медичного обслуговування залежить від стану сфери відтворення здоров’я, що здійснює амбулаторне та стаціонарне медичне обслуговування, санітарно-епідеміологічний контроль та інші функції санітарного захисту людей. Установи сфери відтворення здоров’я надають первинну і спеціалізовану, швидку і невідкладну медичну допомогу, оздоровчі послуги тощо.

Виявлення регіональних відмінностей у стані здоров’я громадян та рівня захворюваності людей на окремі види хвороб в залежності від природно-кліматичних, економічних та соціальних факторів-необхідна умова для визначення стратегічних напрямів поліпшення стану здоров’я людей та покращення діяльності установ сфери відтворення здоров’я.

Для визначення регіональних особливостей стану здоров’я населення використовують показники народжуваності та загальної смертності, середньої тривалості життя, стану та причин дитячої смертності, показник інвалідності тощо (розділ 2). Використовують також показник первинної захворюваності – кількість хворих з вперше встановленим діагнозом протягом року.

Стан захворювання людей на окремі хвороби

Аналіз стану захворювання людей свідчить, що протягом тривалого періоду визначились основні види хвороб, до яких належать туберкульоз, ВІЛ/СНІД, серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, діабет.

Протягом тривалого часу в Україні зберігається загрозлива тенденція зростання захворюваності населення на туберкульоз, яка щорічно збільшується майже на 10%. Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше в 2002 р., порівняно з 1990 р. збільшилась в 2,2 рази (табл. 5.4). За визначений період в Донбаському регіоні кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз збільшилась в 2,8 рази в Степовому регіоні – в 2,5 рази. Стабільно зростає кількість населення на туберкульоз на територіях інших регіонів, в т. ч. в м. Києві – в 2 рази.

Таблиця 5.4

Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше (кількість осіб)

Регіони

1990 р.

2002 р.

2002 р. у%до 1990 р.

Поліський

2898

5234

180,6

Подільський

2587

4180

161,6

Степовий

4355

10808

248,2

Карпатський

2115

4141

195,8

Донбаський

3370

9397

278,8

Крим

642

1504

172,6

М. Київ

498

984

197,8

Усього по Україні

16465

36471

221,5

Для об’єктивної оцінки стану захворюваності використовують такий показник, як “кількість хворих на активний туберкульоз на 100 000 населення” (табл. 5.5).

Наведені дані свідчать про складність ситуації на території практично усіх областей. В Поліському регіоні більше як вдвічі збільшилась кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз з розрахунку на 100 000 населення на території Волинської, Рівненської, Чернігівської областей; в Степовому регіоні кількість хворих збільшилась на території Запорізької та Миколаївської областей в 3 рази. Дніпропетровської області – в 2,9 рази. Більше як втричі збільшилась кількість хворих на туберкульоз за вказаним показником в Харківській, Донецькій та Луганській областях. Високою залишається смертність від туберкульозу.

Таблиця 5.5

Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше (на 100 000 населення)

Регіони та області

Кількість хворих на 100 000 чол. населення

2002 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2002 р.

Поліський регіон

33,8

66,4

196

Області

Волинська

29,0

59,8

206

Рівненська

34,6

70,4

204

Житомирська

41,0

80,4

196

Чернігівська

36,2

74,3

205

Сумська

29,8

56,5

190

Київська (без м. Київ)

32,4

57,2

177

Подільський регіон

32,7

56,9

174

Області

Тернопільська

32,4

57,1

176

Хмельницька

32,8

54,0

165

Вінницька

38,0

66,1

174

Черкаська

32,1

55,9

174

Полтавська

28,2

51.6

183

Степовий регіон

36,4

100,0

275

Області

Кіровоградська

38,8

82,1

212

Дніпропетровська

28,8

84,3

293

Одеська

41,7

81,2

195

Миколаївська

33,9

100,9

298

Запорізька

32,1

96,7

301

Херсонська

43,4

154,6

356

Закінчення табл. 5.5

Регіони та області

Кількість хворих на 100 000 чол. населення

2002 р. у % до 1990 р.

1990 р.

2002 р.

Карпатський регіон

32,6

64,3

197

Області

Закарпатська

38,2

56,7

148

Івано-Франківська

35,0

66,4

190

Львівська

31,8

75,8

238

Чернівецька

28,3

58,1

205

Донбаський регіон

30,1

93,2

310

Області

Харківська

30,7

97,3

317

Донецька

28,1

88,0

313

Луганська

31,4

94,4

301

Крим

26,1

74,6

286

М. Київ

19,1

38,3

200

Усього по Україні

31,9

76,0

238

Загальна кількість хворих на туберкульоз становить близько 700 тис. осіб, що складає 1,4 % населення України. У світовій практиці рахується, що коли кількість хворих на туберкульоз в державі перевищує 1 % чисельності її населення, то кажуть про епідемію. За експертними оцінками фахівців Академії медичних наук України захворюваність на туберкульоз перевищує епідемічний поріг в 2,14 рази. За нинішніх темпів зростання захворюваності на туберкульоз прогнозується, що в найближчі 2-3 роки захворюваність на туберкульоз подвоїться.

До груп населення підвищеного ризику, які відіграють вирішальну роль у поширенні туберкульозу, відносяться мігранти, особи без певного місця проживання, хронічні хворі на алкоголізм, наркоманію.

Основними причинами, що призвели до масштабного поширення туберкульозу в Україні є:

– низький рівень життя та санітарної культури, недостатнє й неякісне харчування значних прошарків населення, зростання кількості бездомних і безробітних;

– недоступність медичної допомоги та ліків;

– недоліки в організації та координації здійснення протитуберкульозних заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров’я;

– наявність соціально дезадаптованих груп населення;

– неефективна робота по оздоровленню від туберкульозу тваринницьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Існують недоліки в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз;

– недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров’я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених відповідно Національною та регіональними програмами, що стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на туберкульоз, їх повноцінного лікування;

– занедбана матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів.

Боротьба з туберкульозом ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Не виконуються передбачені програмами протитуберкульозні заходи як у масштабах держави, так і областях. Занепадають спеціалізовані протитуберкульозні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, особливо дітей. За останні 10 років закрито 20 тубдиспансерів, скорочено на 16 тисяч одиниць стаціонарних туберкульозних ліжок, звільнено понад 1000 кадрів-фтизіатрів.

Державними органами влади приймаються рішення, спрямовані на подолання епідемії туберкульозу, що створює загрозу для національної безпеки держави. Сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою недопущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Законодавство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”, “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”. Затверджено низку інших важливих нормативно-правових актів, у тому числі відповідна Національна програма.

Законом “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” визначені повноваження центральних та регіональних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз. Законом визначена сутність робіт, пов’язаних із своєчасним виявленням хворих на туберкульоз; організацією профілактичних щеплень проти туберкульозу; здійснення протитуберкульозних заходів під час оформлення дітей до навчальних, оздоровчих дитячих закладів, прийняття на роботу працівників; організацію лікування та диспансерний нагляд за хворими на туберкульоз; соціальний захист та умови праці хворих на туберкульоз; права і соціальний захист працівників протитуберкульозних закладів; фінансування протитуберкульозних заходів.

Передбачено збільшення асигнувань із бюджету та за рахунок надходжень коштів іноземних кредитів і грантів, спрямування їх на зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення медичним та лабораторним обладнанням і кадрами протитуберкульозних закладів. Протитуберкульозні заклади мають бути обладнані сучасним рентгенологічним, ендоскопічним, іншим устаткуванням та обладнанням для діагностики і лікування туберкульозу, визначення чутливості його збудників до лікарських засобів.

Планується розширення наукових досліджень із питань епідеміології туберкульозу, регіональних особливостей його поширення, міграції резистентних збудників тощо, розробка науково обгрунтованої концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні з урахуванням соціально-економічних перетворень у суспільстві, основних напрямів реформування систем охорони здоров’я та соціального захисту населення, економічної, медичної та соціальної ефективності діяльності протитуберкульозної служби тощо. Передбачено збереження мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних санаторіїв. Для забезпечення соціального захисту хворих на туберкульоз і працівників проти туберкульозних закладів передбачається підвищення заробітної плати працівникам цих закладів та надання умов для щорічного оздоровлення, встановлення пільгових тарифів на проїзд хворих на туберкульоз до спеціалізованих закладів тощо.

Широкого розповсюдження набула хвороба ВІЛ/ СНІД. В Україні нараховується біля 7,5 тис. людей ВІЛ-інфікованих. Найбільша кількість хворих зосереджена в Степовому регіоні – 43,45% загальної кількості, та в Донбаському регіоні – 25-29%. Особливо небезпечна ситуація склалася в Дніпропетровській, де кількість ВІЛ-інфікованих сягає 20-25 % від загальної кількості в Україні, Одеській (відповідно 11-12%) та Донецькій (17-24%) областях. Найбільша кількість хворих на СНІД в Одеській області 27-40% загальної кількості в Україні, в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 10% і 20%) та в Криму (14%).

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами наведено в табл. 5.6.

Таблиця 5.6

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами

Регіони

1997 р.

2002 р.

Кількість осіб

%від загальної кількості

Кількість осіб

%від загальної

КІЛЬКОСТІ

Поліський

376

4,3

783

10,6

Подільський

587

6,7

632

8,5

Степовий

3937

45,0

3172

42,8

Карпатський

193

2,2

166

2,2

Донбаський

2528

28,9

1850

24,9

Крим

616

7,1

535

7,2

М. Київ

504

5,8

285

3,8

Усього по Україні

8741

100

7423

100

Згідно із прогнозами Українського інституту соціальних досліджень до 2010 року кількість інфікованих ВІЛ/СНІД в Україні може досягти 1,5 млн. осіб. За даними міжнародних і вітчизняних фахівців кількість ВІЛ-інфікованих громадян становить майже 1 % дорослого населення. Найближчим часом кількість випадків захворювання може збільшуватися, що вплине на скорочення загальної кількості населення, одночасно зросте навантаження на соціальну сферу, скоротиться кількість робочої сили, знизиться продуктивність Праці, побільшає кількість сиріт.

Крім основних груп ризику (споживачі ін’єкційних наркотиків і жінки секс-бізнесу), соціологи виділяють такі групи-провідників, через які ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляє в маси: клієнти повій, водії-дальнобійники, трудові мігранти і окремі групи працівників сфери розваг, донори тощо.

Рахується, що ВІЛ/СНІД не тільки медична, а й соціальна проблема. Зростають захворюваності на серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, що пов’язано з певними факторами ризику. Вченими встановлено понад 200 таких факторів. Серед них: відмова від здорового способу життя (куріння, зловживання алкоголем), незбалансоване харчування (ожиріння, надлишкова вага, високий рівень холестерину в крові), неуважне ставлення до свого здоров’я (підвищений тиск, нервові стреси, несвоєчасне звертання до лікарів). Врахування цих факторів у багатих країнах Європи та світу дали змогу знизити захворюваність та смертність населення від серцево-судинних та серцево-мозкових хвороб на 60-80%.

В Україні значна кількість населення (понад 2,6 млн. осіб) мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, вимагають пильної уваги та медичного обслуговування. Найбільша кількість таких людей (біля 2 млн. осіб) проживає на території Поліського регіону. В їх складі: ліквідатори наслідків аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, в тому числі діти. Інформація про кількість людей, що мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС і в 2005 р. проживали на територіях окремих областей наведена в табл. 5.7. та на рис. 5.2.

Ліквідатори аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи дорослі та діти потребують постійної медичної допомоги. Особливо небезпечним є поширення дитячої захворюваності в результаті нездатності забезпечити дітей га підлітків протягом року якісним медичним обслуговуванням. У жодній країні світу не проживає стільки дітей, які зазнали шкідливого впливу радіації внаслідок найбільшої в історії людства техногенної катастрофи – Чорнобильської. Сьогодні в Україні налічується понад мільйон неповнолітніх, що мають статус постраждалих і за законом отримують від держави соціальну допомогу. Тенденція до погіршення здоров’я дітей простежується щороку. Якщо на початок 90-х років здоровими визнавалися 60% неповнолітніх, то у 1993-му – тільки 31 %, а у 2001 р. цей показник не перевищував 24%. Наслідки катастрофи істотно вплинули на імунну систему та інші життєво важливі органи дитячого організму. Значно зросла дитяча захворюваність на новоутворення. Найбільша кількість неповнолітніх, що зазнала впливу від радіоактивного забруднення проживають в Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Черкаській, Вінницькій, Чернігівській областях та місті Києві,

Таблиця 5.7.

Кількість громадян, які мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС за регіонами

Регіони

Всього постраждалих осіб

В тому числі дітей

Тис. осіб

Частка у державі, %

Тис. осіб

Частка у державі, %

% від загальної чисельності

Поліський

1933

73

470

73,1

24,3

Подільський

375

14,2

88

13,6

23,5

Степовий

90

3,4

25

3,9

27,8

Карпатський

59

2,2

17

2,6

28,8

Донбаський

78

2,9

21

3,3

27,0

Крим

12

0,5

3

0,5

25,0

М. Київ

99

3,8

19

3

19.2

Усього по Україні

2646

100

643

100

24,3

Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначено права і гарантії, які надаються постраждалим неповнолітнім, що свідчить про важливість розв’язання проблем соціального захисту неповнолітніх цієї категорії.

Регіональна економіка   Зінь Е. А.   5.3. Охорона здоровя

Лікування, медична та психологічна реабілітація дітей – пріоритетні напрями діяльності, пов’язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Серед інших заходів великого державного значення набуває літнє оздоровлення, використання унікальних курортів Криму та Карпат дає змогу надати дитині можливість поновити сили перед новим навчальним роком, покращити стан здоров’я. Щорічно виділяються значні суми коштів для виконання передбачених законом заходів щодо захисту та реабілітації дітей. Утім, бюджетних коштів не вистачає на забезпечення щорічного оздоровлення хворих, створення закладів психологічної реабілітації, надання інших передбачених законом пільг.

Важливе значення для покращення здоров’я людей, зменшення рівня захворюваності має правильне раціональне харчування. Академією медичних наук України розроблена концепція державної програми раціонального харчування населення. Досвід показав, що впровадження і практична реалізація концепції здатні привести до зменшення природжених дефектів більш як на 80%. Такі заходи є серйозною профілактикою серцево-судинних захворювань, дитячих інфекційних та хвороб шлунково-кишкового тракту. Впровадження програми раціонального харчування передбачає визначення певного рівня дефіциту продуктів за допомогою соціологічних та наукових досліджень, економічну обгрунтованість заходів подолання цього дефіциту, а також підготовку та організацію виробництва високоякісних домішок до продуктів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Зінь Е. А. – 5.3. Охорона здоров’я