Регіональна економіка – Шевчук Л. Т. – Розділ 7. Методи дослідження розвитку та розміщення продуктивних сил
1. Актуальність вивчення теми. Володіння методами дослідження розвитку та розміщення продуктивних сил дає змогу отримувати нові теоретичні здобутки у цій царині знань і способи застосування їх на практиці.
2. Провідна ідея теми. Без знання методів розвитку та розміщення продуктивних сил неможливий прогрес у названій царині знань.
3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Навчитися застосовувати на практиці найрізноманітніші методи дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил.
Метод – це спосіб або засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, а методика – сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності.
Методика – сукупність технічних прийомів і організаційних форм для проведення наукового дослідження. Вона відрізняється від методології, що становить сукупність найістотніших елементів теорії (теорій), викладених у конструктивній, прийнятній для практики формі. Методологія – це теорія, переведена в алгоритм розв’язання конкретної проблеми.
Свідоме застосування науково обгрунтованих методів у межах певної методології є істотною умовою отримання нових знань. Застосування будь-якого методу передбачає володіння загальними принципами наукового мислення. Найважливіші з цих принципів:
1. Індукція – умовивід від фактів до гіпотези.
2. Дедукція – висновок за правилами логіки; ланцюжок умовиводів, ланки якого зв’язані логічною послідовністю.
3. Аналіз – розчленування об’єкта, явища на елементи.
4. Синтез – поєднання, з’єднання різних елементів об’єкта, явища воєдино.
5. Аналогія – відповідність, подібність об’єктів, явищ в окремих властивостях; умовивід про менш знаний об’єкт, явище з більш знаного, якщо вони входять в однорідну групу,
6. Експеримент – дослідне відтворення об’єкта пізнання, перевірка гіпотез.
7. Спостереження ‘ – цілеспрямоване вивчення, сприйняття, зумовлене визначеним завданням; систематичний збір даних з об’єкта, явища.
8. Порівняння – співвідношення між двома об’єктами, явищами, яке дає змогу виявити загальне й особливе.
Усі методи дослідження розвитку та розміщення продуктивних сил поділяються на традиційні й нові, або сучасні. Серед традиційних найважливіші:
1. Літературний. Суть його полягає у відборі й аналізі літературних джерел, що тією чи іншою мірою стосуються об’єкта, явища вивчення.
2. Описовий. Належить до найдавніших при вивченні розміщення видів економічної діяльності та розселення. У наш час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.
3. Статистичні методи Розміщення продуктивних сил, зокрема метод статистичної оцінки – знаходження функціональних залежностей між значеннями факторних і результативних ознак, що застосовується для оцінки невідомих параметрів розподілу ймовірностей випадкових величин; метод статистичної перевірки гіпотез – система прийомів у математичній статистиці, призначених для перевірки відповідних дослідних даних гіпотез, які перевіряються; Метод статистичних випробовувань (метод Монте-Карло) – дослідження властивостей об’єкта чи явища, що вивчається за допомогою спеціально організованого випробовування натурного об’єкта або його моделі з урахуванням штучних впливів, а також інші статистичні методи. При вивченні розвитку та розміщення продуктивних сил необхідно особливо враховувати природу статистики в процесі застосування статистичних методів у конкретних дослідженнях. Це детально висвітлено у праці Г. Кімбла “Як правильно користуватися статистикою”.
Серед нових, або сучасних, методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил на особливу увагу заслуговують такі методи:
1. Геопросторова парадигма – основний метод у дослідженні розміщення та розвитку продуктивних сил і в практично всіх регіональних дослідженнях. В основу геопросторової парадигми (наукова парадигма, чи парадигма науки – головні елементи знання, своєрідна система відліку, в межах якої мають місце конкретні явища та процеси) покладено географічний метод дослідження.
Цей метод специфічний і формується, на думку Е. Алаєва, як “триєдиний” підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування його неможливе без одночасного використання картографічного методу, який є, по суті, особливою формою ідеально-просторового моделювання.
2. Моделювання – загальнонауковий метод, що використовується в процесі вивчення дослідження розвитку та розміщення продуктивних сил. Об’єкт вивчається не безпосередньо, а за допомогою посередника – ідеальної (мисленнєвої), матеріальної (предметної) моделі чи особливої форми ідеально-матеріальної моделі, якою може бути, наприклад, карта (картосхема).
3. Картографічний метод Належить до поширених методів дослідження розвитку та розміщення продуктивних сил. Відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта, картосхема – це логічна образно-знакова модель території, що цілеспрямовано відображає об’єкти, явища, зв’язки та взаємозалежності, котрі належать до цієї території.
Карта виконує двояку роль: вона є і результатом досягнутого рівня знань про територію, об’єкти і явища, які до неї відносяться, й інструментом пізнання, що дає змогу через умовиводи піднятись на вищу сходинку знань.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)