Регіональна економіка – Шевчук Л. Т. – Південний район

Господарський комплекс – інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: машинобудівного, паливно-енергетичного, хіміко-індустріального, індустріально-будівельного, агропромислового, транспортного, рекреаційного. Провідна галузь Північно-Східного району – промисловість: машинобудування та металообробка, легка, харчова, хімічна і нафтохімічна галузі. Спеціалізація сільського господарства: виробництво товарного зерна (пшениці, кукурудзи), цукрових буряків, соняшнику. Високий розвиток овочівництва й садівництва, м’ясо-молочного та м’ясо-сального тваринництва. Найбільші міста: Харків – центр регіону, Суми, Полтава.

Найгостріші проблеми розвитку: необхідність заміни застарілого обладнання в машинобудуванні, ускладнення демографічної ситуації в сільській місцевості, дефіцит водних ресурсів, необхідність створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини.

Східний район

Господарський комплекс району – це інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного, хіміко-індустріального, індустріально-будівельного, транспортного, агропромислового і рекреаційного.

Провідна галузь – промисловість: вугільна промисловість, електроенергетика, металургія, хімічна і нафтохімічна, будівельна індустрія, легка та харчова промисловість. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна, соняшнику. Розвивається сільське господарство приміських зон (вирощування овочів, фруктів, ягід). Найбільші міста: Донецьк – центр регіону, Луганськ. Найгостріші проблеми розвитку: дефіцит водних ресурсів, проблеми раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів, екологічна криза.

Центрально-Східний район

Господарський комплекс району розвивається як інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: металургійного, хіміко-індустріального, паливно-енергетичного, індустріально-будівельного, агропромислового, транспортного і рекреаційного.

Провідна галузь – промисловість: чорна металургія, паливно-енергетична, хімічна промисловість, металоємне машинобудування, легка і харчова промисловість. Району належить провідне місце з видобутку залізних і марганцевих руд. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна, а також соняшнику, м’яса і молока, фруктів, винограду. Найгостріші проблеми розвитку: охорона водних ресурсів, впровадження безвідходних технологій, проблема підтоплення земель у районі Каховського водосховища, вдосконалення санаторно-курортного господарства Приазов’я та ін.

Південний район

Господарський комплекс – це інтегральне поєднання міжгалузевих територіальних комплексів: агропромислового, рибообробного, рекреаційного, легкої промисловості, індустріально-будівельного, машинобудівного, наукового, зовнішньоекономічного і транспортного. Санаторно-курортне господарство – провідна галузь. Спеціалізація промисловості: випуск машин й устаткування для агропромислового комплексу, морського транспорту, санаторно-курортного господарства. Спеціалізація сільського господарства: виробництво зерна (пшениця, кукурудза, рис), соняшнику, овочів, фруктів і винограду, м’яса та молока. Найбільші міста: Одеса – центр регіону, Миколаїв, Херсон, Сімферополь. Найгостріші проблеми розвитку: дефіцит водних ресурсів, проблеми збалансованого розвитку інфраструктурних систем, екологічні проблеми.

Значний інтерес викликає схема районування, здійснена М. Долішнім, М. Паламарчуком, О. Паламарчуком, Л. Шевчук, – шестичленне районування країни, обгрунтоване цими авторами у різний час і в різних публікаціях. Зокрема, аргументування цього районування, здійснене М. Долішнім і Л. Шевчук, грунтується на таких важливих принципах і положеннях:

1. Соціально-економічний район може бути лише тоді повноцінним, якщо він формується навколо потужного ядра чи системоформуючого центра – великого міста з розвиненими функціями. В Україні таких міст б. Це п’ять міст-мільйонерів (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса) і м. Львів – єдине велике місто в західній частині країни, яке наближається до мільйонної межі й виконує столичні функції для цієї частини країни.

2. Загальновідомо, що форма і конфігурація територіального утворення визначають його зміст (характер, структуру, функції). Якщо з’єднати на карті крайні точки України (знехтувавши відносно невеликими віддалями), то отримаємо шестигранник, який символізує територію нашої держави. Його центром є столиця. Зауважимо, що число 6 символізує амбівалентність і рівновагу, вміщуючи в собі союз двох трикутників (вогню та води) і тим самим символізуючи людську душу. Воно відповідає шести напрямам простору (по два на кожний вимір) і припиненню руху (для Творіння необхідно було 6 днів), звідси – асоціюється з випробуванням і зусиллям. Логічний аналіз засвідчує, що територіальну форму такої конфігурації найкраще поділити на 6 частин.

З. Для того, щоб Україна як господарський і політичний організм була стійкою, навколо столиці повинно бути сформоване стале ядро у вигляді соціально-економічного району. Тобто цілісність національного господарського комплексу як властивість системи вимагає відповідної будови цієї системи – потужного ядра в центральній частині. Ми визначили приблизний радіус площі ядра за допомогою гравітаційної моделі, що дає змогу встановити розмежувальну лінію між Києвом і найбільшими містами України:

Регіональна економіка   Шевчук Л. Т.   Південний район

Для обчислення використані такі дані: віддаль від Києва до Львова – 544 км, Одеси – 480 км, Дніпропетровська – 479 км, Донецька – 729 км, Харкова – 487 км. Населення міст становило: Києва – 2,6, Львова – 0,8, Одеси – 1,1, Дніпропетровська – 1,1, Донецька – 1,1, Харкова – 1,6 млн осіб.

Підставивши наведені значення у формулу, отримаємо віддаль від міст до розмежувальної лінії від Києва. Отже, радіус від Львова становитиме 127 км, від Одеси – 136 км, від Дніпропетровська – 145 км, від Донецька – 212 км, від Харкова – 180 км. Очевидно, що радіус Центрального району повинен становити 340-400 км, а площа близько 200 км2. На рис. 12.1 подано соціально-економічне районування, яке вимальовується внаслідок пророблених обчислень. У західній частині, де характерний природний рельєф і м’який соціальний рельєф, достатньо одного району, в східній, з дуже розвиненим соціальним рельєфом, їх може бути до трьох, але не більше, у південній відносно рівнинній частині – достатньо одного.

Беручи до уваги сказане, ми пропонуємо виділити 6 соціально-економічних районів (табл. 12.2, рис. 12.2).

Регіональна економіка   Шевчук Л. Т.   Південний район

Таблиця 12.2. Соціально-економічне районування України за М. Долішнім, М. Паламарчуком, О. Паламарчуком, Л. Шевчук

Назва району

Центр району

Області, що входять до складу району

Центральний

Київ

Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська

Донеччина (Східний)

Донецьк

Донецька, Луганська

Західний

Львів

Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька

Придніпров’я (Центрально-Східний)

Дніпропетровськ

Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська

Причорномор’я (Південний)

Одеса

Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим

Харківщина (Північно-Східний)

Харків

Полтавська, Сумська, Харківська

Прийняття такої схеми районування для практичних потреб господарювання й управління, безсумнівно, не лише сприяло би розвитку стійкості національного комплексу, а й забезпечувало б консолідацію всіх територіальних утворень.

Можливо, в перспективі саме ця схема районування (рис. 12.2) буде прийнята за основу на загальнонаціональному рівні.

Будь-яка схема районування враховує зазвичай адміністративно-територіальний поділ країни. Сучасний адміністративно-територіальний поділ України сформувався, фактично, у XX ст. При цьому він зазнав чимало перетворень. З кінця 60-х років адміністративно-територіальний поділ України практично не змінювався (за винятком того, що Кримська область стала Автономною Республікою Крим після здобуття Україною незалежності).

Регіональна економіка   Шевчук Л. Т.   Південний район

На 1 січня 2008 р. в Україні налічувалось 24 області, Автономна Республіка Крим, 2 міста республіканського підпорядкування (Київ і Севастополь). У складі областей і АР Крим виділялося 490 адміністративних районів і 179 міст спеціального статусу, республіканського й обласного підпорядкування (табл. 12.3).

Таблиця 12.3. Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні на 1 січня 2008 р.*

Назви територіальних одиниць

Райони

Міста

3 них міста спецстатусу, республіканського, обласного значення

Райони в містах

Селища міського типу

Сільські ради

Сільські населені пункти

1

2

3

4

5

6

7

8

Україна

490

458

179

118

886

10 279

28 540

Автономна Республіка Крим

14

16

11

3

56

248

950

Вінницька

27

18

6

3

29

661

1 466

Волинська

16

11

4

22

379

1054

Дніпропетровська

22

20

13

18

46

288

1438

Донецька

18

52

28

21

131

253

1 121

Житомирська

23

11

5

2

43

580

1620

Закарпатська

13

11

5

19

807

679

Запорізька

20

14

Б

7

23

263

918

Івано-Франківська

14

16

Б

24

477

765

Київська

25

26

12

30

605

1127

Кіровоградська

21

12

4

2

26

376

1010

Луганська

18

37

14

4

109

206

782

Львівська

20

44

9

В

84

632

1 850

Миколаївська

19

9

5

4

17

287

894

Закінчення Табл. 12.3

1

2

3

4

5

6

7

8

Одеська

26

19

7

8

33

439

1135

Полтавська

26

15

Б

5

21

467

1826

Рівненська

16

11

4

16

338

1000

Сумська

18

15

7

2

20

384

1491

Тернопільська

17

18

1

17

580

1021

Харківська

27

17

7

9

61

381

1682

Херсонська

18

9

3

3

31

259

656

Хмельницька

20

13

6

24

568

1415

Черкаська

20

16

6

2

15

525

824

Чернівецька

11

11

2

3

8

252

398

Чернігівська

22

15

3

2

30

525

1489

М. Київ

1

1

10

Севастополь (міськрада)

2

1

4

1

4

29

* Дані Держкомстату України

Актуальність здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні не знижується впродовж тривалого періоду часу, а останнім часом вона вкрай загострилася. Це пов’язано не лише з намаганнями України бути повноцінним, рівноправним, політично й економічно незалежним членом світового співтовариства, зокрема ЄС, а й спробами поліпшити якість і спосіб життя її мешканців. Оскільки для повноцінної й ефективної реалізації адміністративно-територіальної реформи необхідне вдосконалення адміністративно-територіального устрою країни, то очевидно, що здійснення останнього вимагає посиленої уваги фахівців, управлінців, громадськості. У цьому контексті розгляд проблеми вдосконалення адміністративно-територіального устрою України актуальний і своєчасний.

Ця актуальність підтверджується, насамперед, нормативно-законодавчими актами, прийнятими в незалежній Україні, в тому числі Указ Президента України

“Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи” від 21 липня 2001 р. за № 538/2001. Цим Указом передбачалося призначити Ю. Єханурова, на той час Першого заступника Глави Адміністрації Президента України, керівника Головного управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами Адміністрації Президента України, Уповноваженим Президента України з питань адміністративної реформи, затвердити Положення про Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи (що було виконано) і новий персональний склад Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, ліквідувати Секретаріат Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, утворений відповідно до Указу Президента України від 2 жовтня 1997 р. № 1089 (1089/97) “Про Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи”, утворити у складі Адміністрації Президента України для забезпечення діяльності Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи Управління з питань адміністративної реформи; установити, що керівник Управління з питань адміністративної реформи за посадою е секретарем Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

На основі цього Указу Кабінету Міністрів України доручалося вирішити разом з Главою Адміністрації Президента України питання передання штатної чисельності працівників ліквідованого Секретаріату Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та бюджетних асигнувань на його утримання відповідно до Адміністрації Президента України та Державного управління справами; ліквідувати робочу групу з проведення реформи центральних органів виконавчої влади, утворену відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 (810/98) “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”; передбачати в проектах законів про Державний бюджет України на 2002 р. і подальші роки кошти на фінансування заходів із проведення адміністративної реформи в Україні; привести в місячний термін свої рішення у відповідність із цим Указом.

Главі Адміністрації Президента України доручалося затвердити в місячний строк Положення про Управління з питань адміністративної реформи; ліквідувати робочу групу з проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та державної служби, утворену відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”.

Наведених даних достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки ретельно пророблялися питання реалізації адміністративно-територіальної реформи загалом і вдосконалення політико-адміністративного устрою України зокрема на нормативно-законодавчому рівні.

Не залишилися осторонь цих питань науковці, політики, спеціалісти, працівники засобів масової інформації, котрі подали на розсуд громадськості низку проектів і пропозицій, пов’язаних з удосконаленням адміністративно-територіального устрою України. Ці проекти та пропозиції можна поділити на три групи, згідно з кардинально відмінними поглядами на шляхи та підходи до вдосконалення адміністративно-територіального устрою:

1″ Адміністративно-територіальна реформа потрібна, але адміністративно-територіального устрою змінювати не треба.

2. Удосконалення адміністративно-територіального устрою повинно бути селективне й поетапне.

3. Необхідно повністю відмовитися від старого адміністративно-територіального устрою, замінивши його абсолютно новим.

Зазначимо, що вибір будь-якого з цих шляхів або підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою супроводжуватиметься низкою теоретичних, методичних і практичних проблем. Розглянемо їх детальніше.

1. Теоретичні проблеми. З-поміж них чи не найважливішими є обгрунтування (залежно від вибору шляхів і підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою) використання теоретичних підходів (нівелізації або вирівнювання, сегментації мозаїчно-острівного типу, дивергенції зон різних видів обслуговування населення; конвергенції ступінчатої системи обслуговування з логістичною та ін.); обгрунтування границь нових адміністративно-територіальних утворень і їх центрів; обгрунтування стандартів середовища для різних типів адміністративно-територіальних утворень.

Обгрунтування використання нівелізації (вирівнювання ). Цей теоретичний підхід пов’язаний з питанням про створення однакових умов для всіх жителів України і відсутністю можливостей реалізувати його, принаймні в найближчий час. Незважаючи на це, багато політиків спекулюють саме цим питанням, обіцяючи швидко створити “рівні” умови “для всіх”. Варто пам’ятати, що кожна територіальна система будь-якого ієрархічного рівня (місто, село, адміністративний район, регіон, соціально-економічний район) виконує специфічну, унікальну” властиву лише їй функцію. Саме тому вони не можуть бути однаковими, тотожними, а отже, в їх межах неможливо створити однакові, тотожні умови життєдіяльності для мешканців. Так, найменше місто України має приблизно 2 тис. осіб, найбільше – понад 2 млн. У першому неможливо (та й недоцільно) будувати, скажімо, оперний театр або величезний супермаркет, а в другому необхідно мати їх кілька одиниць. Саме тому в Україні, як і в колишніх республіках СРСР, діяла ступінчата система обслуговування, що грунтувалася на єдиних принципах. Розглянемо особливості її організації на прикладі медичної допомоги. Наприклад, була передбачена етапність у діагностиці захворювань і ступеневість в обслуговуванні й лікуванні населення. Така організація збереглася дотепер. Першим найнижчим ступенем є первинна допомога у сільській місцевості в фельдшерсько-акушерських пунктах, у міській – в амбулаторно-поліклінічних закладах. Вона надається зазвичай за місцем проживання, тобто в територіальних межах першого порядку. Другий ступінь – надання початкової спеціалізованої допомоги (терапевтичної, хірургічної, педіатричної, акушерсько-гінекологічної), яка реалізується в поліклініках і лікарнях (для сільських мешканців – у поліклініках і лікарнях, розташованих у малих містечках або великих селах). Таке обслуговування здійснюється у чітко визначених районах, тобто в конкретних територіальних межах другого порядку. Третій ступінь – міські центри спеціалізованої допомоги, консультативні кабінети, що мають свої зони обслуговування, котрі охоплюють адміністративний район чи кілька адміністративних районів. Четвертий ступінь – комплексна спеціалізована допомога. її надають для всіх жителів в обласних лікарнях чи обласних консультаційних поліклініках. П’ятий ступінь – вузька і рідкісна спеціалізована допомога, яка здійснюється в регіональних або республіканському центрах.

Ступінчата система органічно накладалася на систему адміністративно-територіального устрою. Наприклад, четвертий рівень чітко вписувався в межі областей. Отже, зламати сучасний адміністративно-територіальний устрій – це ліквідувати ступінчату систему обслуговування, що відповідає принципам системності й визнається як неперевершена в усьому світі. Ступінчата система обслуговування давала змогу нівелізувати (вирівнювати) послуги, котрі надавалися на певних ієрархічних рівнях: районному, регіональному, національному за тотальної рівності первинних послуг на локальному рівні (села, мікрорайони у містах).

Водночас у кожного жителя України повинні бути рівні, абсолютно однакові часові можливості для доступу до центрів усіх ступеней обслуговування. Так, мешканець маленького містечка і великого міста повинен затратити однакову кількість часу для того, щоб добратися до школи чи оперного театру: в першому випадку – це в середньому п’ятнадцятихвилинна доступність, у другому – 1-1,5 год. доступності. Для того, щоб така доступність була реальною, необхідно довести транспортну мережу України до стандартів розвинутих країн світу.

Отже, першим кроком до реалізації “вирівнювання” є розбудова транспортної мережі через побудову потужних транспортних магістралей і доріг з твердим покриттям між сільськими поселеннями або в мікрорайонах великих міст.

Наявність у країні депресивних територіальних суспільних систем має місце передусім тому, що в їх межах розташована незадовільна транспортна мережа. Найгостріша депресія мала місце в територіальних суспільних системах із елементами, де відсутні якісні дороги, зокрема дороги з твердим покриттям.

Для того, щоб жителі будь-якого регіону мали однаковий доступ до п’ятого ступеня обслуговування, що е переважно “столичним”, необхідні швидкісні магістралі з Києва до всіх обласних центрів. Так, і в Одесі, і в Харкові, і в Сімферополі необхідно побудувати такі магістралі, щоб мешканці областей могли добратися до столиці за 4-5 год. Такі магістралі вже запроектовані, декотрі будуються, але дуже повільно.

Не можна говорити про рівність або тотожність регіонів ще й ось чому. Якщо Київ – системоформуючий центр національного рівня з надзвичайно різноманітними та вкрай необхідними для єдності України функціями, то Донбас – паливно-енергетична база країни, Карпати – її легені, а Одещина – морські ворота. Отже, вирівнювання на регіональному рівні повинно здійснюватися через зважування важливості виконуваних функцій, здатних забезпечити політичну й економічну безпеку держави, а не виробленим ВВП. Повноцінне виконання функцій тим чи іншим регіоном залежить від розвитку мережної економіки, впровадження інформаційних технологій регіонального розвитку, формування еліти і нових соціальних верств населення, що викристалізовуються на основі їх участі в нових видах економічної діяльності, розвиваючи новітній інтелект та менталітет.

Унаслідок цього буде мати місце поступове усунення територіальних відмінностей з огляду і на створення єдиних стандартів умов проживання всіх жителів держави, і на розвиток національного господарського комплексу України як єдиного цілісного системного організму, підсистеми котрого виконують хоч і специфічні, але необхідні для забезпечення життєдіяльності функції.

Обгрунтування використання сегментації мозаїчно-острівного типу. За кардинальної зміни адміністративно-територіального устрою на першому плані постане теоретичне обгрунтування всіх сфер життєдіяльності населення в умовах перекроювання території України і створення на ній адміністративних утворень, що зумовлять сегментацію мозаїчно-острівного типу: знівелюються рівні села чи містечка, чисельністю 5 тис. осіб, і мільйонних міст. Тому доцільно теоретично обгрунтувати нову організацію культурно-побутового обслуговування населення, продумати її генеральні принципи. Якими б ці принципи не були, повністю відмовитися від ступінчатої системи обслуговування населення України найближчим часом не вдасться: організація логістично-мережної струкури видів об’єктів обслуговування, орієнтованої на верстви населення з відповідним рівнем доходів, є не лише надзвичайно дорогим задоволенням, а й вимагає тривалого періоду для реалізації.

Обгрунтування використання дивергенції зон різних видів обслуговування населення. Ця теоретична проблема пов’язана із кардинальною зміною адміністративно-територіального устрою України, і з майновою сегрецією заселеності території України, яка приведе до створення специфічних зон обслуговування навіть у межах одного й того самого виду обслуговування. Така система властива США, де в зв’язку з цим виникає низка інших проблем: населення, що живе в межах такої зони, може випадати з неї як потенційний споживач через невідповідний рівень доходів, відмінну расову приналежність та ін. Обгрунтування запровадження її в Україні вимагає серйозних наукових досліджень, хоча на практиці в багатьох містах країни з’явилися елітні квартали З Власними об’єктами обслуговування, охороною і под., що стало своєрідним кроком на шляху формування сегментації мозаїчно-острівного типу на локальному рівні.

Обгрунтування використання конвергенції ступінчатої системи обслуговування з логістичною. Названа проблема є ще одним теоретичним питанням, пов’язаним із кардинальною зміною адміністративно-територіального устрою України. Основний принцип логі-стичної системи культурно-побутового обслуговування населення – доведення послуг від виробника до споживача. Цьому сприяє розвиток бізнесу в умовах створення логістичних ланцюгів і найрізноманітнішого виду мереж, котрі спонтанно виникають, розпадаються і відтворюються в новій якості. Детермінуючим фактором таких процесів є стрімкий розвиток комп’ютерних технологій. Сьогодні через Інтернет можна купити товари, розрахуватися за надані послуги і навіть висповідатися.

Безумовно, логістична система обслуговування населення накладається на ступінчату, створюючи новітній симбіоз, ефективний перспективний розвиток якого залежить від виважених теоретичних обгрунтувань, концепцій і моделей.

Обгрунтування меж нових адміністративно-територіальних утворень. На сучасному етапі в Україні налічується 27 територіальних суспільних систем, котрі функціонують як регіональні. Такий поділ відповідає заселеності України, що належить до держав з високою щільністю населення – понад 70 осіб на 1 км2. Вищі показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах (у Донецькій області – понад 180 осіб на 1 км2), нижчі – у північних і південних областях (на Чернігівщині – менше 40 осіб на 1 км2). Існуючий поділ на області забезпечує 2-2,5-годинну доступність із будь-якої точки регіону в його центр навіть за існуючої недосконалої транспортної системи. Достатньо зазначити, що Польща зовсім недавно сформувала в своїй системі адміністративно-територіального устрою рівень воєводств, подібний до регіонального в Україні, причому кількість воєводств (17 при площі Польщі 312 тис. км2) відповідає кількості регіонів в Україні (27 за площі 604 тис. км2) . Безумовно, межі декотрих областей варто уточнити. Так, кордон між Львівською і Волинською областями перерізає Львівсько-Волинський вугільний басейн навпіл, що хоча й було зумовлено історично необхідними факторами, але утруднювало функціонування такого системного утворення, як вугільний басейн. Подібні місця існують і в східній частині України.

Водночас такий поділ і нерівномірність розвитку регіонів загострили “класичні” проблеми (центр-регіони, центр-периферія), котрі можна спостерігати також у країнах центральної та східної Європи з перехідною економікою. Ці проблеми накладаються на протистояння “схід-захід”, яке грунтується на відмінностях розміщення тих чи інших видів економічної діяльності, сучасному обчисленню валової доданої вартості, що не враховує тіньових оборотів, які мають місце, наприклад, у сфері релігії, і под. Протистояння фабрикувалося і фабрикується спеціально, аби, з одного боку, виправдати неспроможність владних структур забезпечити населенню належний рівень життєдіяльності, з іншого – дає змогу “владарювати” завдяки спеціальному формуванню суперечностей між населенням східної та західної частини однієї держави. Таке протистояння є вигідним також іншим державам, полегшуючи їм інтервенцію в Україну на різних рівнях: політичному, економічному, культурному, ідеологічному, інформаційному і под. Окрім того, наявність згаданого протистояння засвідчує, що Українська держава провадить недостатньо ефективну регіональну політику, оскільки її пріоритети, як і колись, пов’язані з розвитком окремих галузей (наприклад* вугільної та сталеливарної промисловості, енергетики).

Беручи це все до уваги, необхідно дуже виважено підійти до окреслення меж територіальних суспільних систем, розробляючи новий адміністративно-територіальний устрій.

Обгрунтування центрів адміністративно-територіальних утворень. Який би зі шляхів і підходів до вдосконалення адміністративно-територіального устрою не був обраний вирішальним, питання теоретичного обгрунтування центрів адміністративно-територіальних утворень залишиться надзвичайно важливим. Україна має розвинену мережу поселень. Так, на 1 січня 2005 р. у країні налічувалося 456 міст, 886 селищ міського типу та 28 585 сільських населених пунктів, причому 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. і понад (крім того, ще 5 міст досягали 100-тисячної межі впродовж 90-х років). У великих містах мешкає майже 40 % усього, або близько 2/3 міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних регіонах (7 – у Донецькій області, б – Дніпропетровській, 4 – Луганській, 3 – Запорізькій) і в Криму (3 – у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні налічується б міст-мільйонерів: Київ (2,6 млн осіб), Харків (1,5 млн), Дніпропетровськ (ІД млн), Одеса (1,0 млн), Донецьк (1,0 млн осіб) і ще 4 крупних міста – Запоріжжя (0,8 млн осіб), Львів (0,7 млн), Кривий Ріг (0,7 млн) і Миколаїв (0,6 млн). За таких умов вибір центрів адміністративно-територіальних утворень є надзвичайно відповідальною справою. Достатньо зазначити, що зміна одного центру будь-якого адміністративного утворення зумовить зміну транспортних потоків, появу нових акцентів у навантаженнях на транспортну мережу, що може суттєво ускладнити і так непросту нинішню соціально-економічну ситуацію.

Обгрунтування стандартів середовища для різних типів адміністративно-територіальних утворень. У наш час розв’язання цього теоретичного завдання супроводжується низкою проблем, з-поміж яких – старіння існуючих нормативних документів (наприклад, державних будівельних норм і правил), відсутність коштів на здійснення нових наукових обгрунтувань та ін. Наявність проблем зумовлена соціально-економічною кризою, яку дотепер не вдалося подолати, незважаючи на позитивну динаміку ВВП за останні роки. Так, згідно з даними Держкомстату України, впродовж січня 2005 р. зростання суми боргу економічно активних підприємств мало місце майже в усіх регіонах країни. Найвищі темпи збільшення спостерігалися у Закарпатській (у 2,4 разу), Волинській (на 53,4 %), Харківській (на 52,1 %), Чернігівській (на 41,7 %) областях. Поряд з цим у 7 регіонах за цей період відбулося її зменшення (на 1,0-32,2%). Майже третина загальної суми боргу припадає на працівників підприємств-банкрутів.

Упродовж січня сума боргу зазначених підприємств зросла на 3,7 % і становила 380,8 млн грн. Найбільше зростання спостерігалося у Черкаській (на 6,7 млн грн), Луганській (на 1,8 млн грн) і Харківській (на 1,7 млн грн) областях. Серед регіонів найбільша питома вага суми боргу припадала на Донецьку (25,8 %) та Луганську (10,6 %) області. Понад половини (56 %) суми боргу підприємств-банкрутів не виплачено промисловими підприємствами. До сказаного варто додати, що рівень розвитку АПК становив у 2004 р. лише ЗО % від рівня 1990 р.

Без розроблення нових сучасних і перспективних стандартів середовища життєдіяльності безпідставно думати про будь-які реформи, в тому числі й адміністративно-територіальну.

2. Методичні проблеми. З-поміж них пріоритетне місце належить розробленню нових нормативів для визначення первинних потреб населення та пошуку методів для обгрунтування ієрархічності адміністративно-територіального поділу.

3. Практичні проблеми. Серед практичних проблем надзвичайно важливими є обгрунтування термінів здійснення реформи та підготовка населення до її реалізації. Адже адміністративно-територіальний устрій – це не лише виокремлення територіальних суспільних систем на карті України та в нормативно-законодавчих актах, а ще й спосіб життєдіяльності населення, рівень його менталітету, інтелекту, самоідентифікація у складі громади за місцем проживання. Руйнування усталених стереотипів може призвести до стресових ситуацій, підвищення рівня захворюваності населення, зниження його ділової активності.

До практичних проблем належить і розбудова транспортної та інфраструктурної мережі, яка є важливою умовою для підвищення інвестиційної привабливості територіальних суспільних систем, залучення вітчизняних

І закордонних інвестицій, застосування передових технологій, а також для розвитку підприємницької діяльності. Без створення та розбудови сприятливої для економічного розвитку інфраструктури неможливий розвиток нових видів економічної діяльності територіальних суспільних систем у тих центрах, без розвитку котрих у цих системах неможливий прогрес. Дуже важливо визначити місця критичної напруги. Уявлення про такі місця, з погляду транспортної інфраструктури, можна мати на підставі оцінки забезпеченості нею території України за допомогою нанесеного коефіцієнта Енгеля, – він обчислюється як відношення довжини транспортної мережі до кореня квадратного з добутку величини площі та кількості населення адміністративного утворення (рис. 12.3). Картосхема засвідчує, що дуже напружена ситуація – у місцях розташування великих міст і на територіях, прилеглих до них (на картосхемі – це білі плями). Тут необхідні сучасні транспортні розв’язки, більша щільність мережі та ін.

Важливою практичною проблемою є оцінка затрат на здійснення адміністративно-територіальної реформи та виявлення можливостей стосовно реалізації тих чи інших шляхів її здійснення.

І, нарешті, ще одна надзвичайно важлива практична проблема – це врахування процесів приватизації. Приватизація існуючих і створення нових підприємств радикально змінили структуру майнових відносин. Частка держави в економіці зменшилася, у половині регіонів України 2/3 товарів і послуг виробляють приватизовані підприємства. Приватна чи колективна власність гальмує розв’язання таких питань, як прокладання доріг, вибір місць для сміттєзвалищ або сміттє-переробних заводів і под.

Наголосимо, що здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні, зокрема вдосконалення

Регіональна економіка   Шевчук Л. Т.   Південний район

І закордонних інвестицій, застосування передових технологій, а також для розвитку підприємницької діяльності. Без створення та розбудови сприятливої для економічного розвитку інфраструктури неможливий розвиток нових видів економічної діяльності територіальних суспільних систем у тих центрах, без розвитку котрих у цих системах неможливий прогрес. Дуже важливо визначити місця критичної напруги. Уявлення про такі місця, з погляду транспортної інфраструктури, можна мати на підставі оцінки забезпеченості нею території України за допомогою нанесеного коефіцієнта Енгеля, – він обчислюється як відношення довжини транспортної мережі до кореня квадратного з добутку величини площі та кількості населення адміністративного утворення (рис. 12.3). Картосхема засвідчує, що дуже напружена ситуація – у місцях розташування великих міст і на територіях, прилеглих до них (на картосхемі – це білі плями). Тут необхідні сучасні транспортні розв’язки, більша щільність мережі та ін.

Важливою практичною проблемою є оцінка затрат


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Шевчук Л. Т. – Південний район