Регіональна економіка – Манів З. О. – Глава 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища
16.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю
Удосконалення методів екологізації економіки здійснюється не тільки шляхом застосування природозберігаючих технологій та формування екологічних обмежень (стандартів), але й внаслідок створення і вдосконалення системи управління, тобто управлінських процедур (схем, принципів, рекомендацій, прийомів). Вдала управлінська схема, що позитивно себе зарекомендувала, дає змогу впроваджувати її повторно у різних регіонах, уникаючи можливих прорахунків. Процедури економічного управління закріплюються і удосконалюються в процесі повторного їх застосування, враховуючи місцеві особливості в ході поширення на інші регіони країни.
В нинішніх умовах господарювання державна організаційна система управління охорони довкілля, раціонального природокористування та екологічної безпеки ставить собі за мету:
Формування і впровадження державної політики у природоохоронній сфері;
Створення наукового і технічного потенціалу;
Створення і впровадження ефективного законодавства у сфері екологічної діяльності;
Удосконалення організаційно-технічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;
Підготовка кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.
Сьогодні суспільство має реальну можливість переломити наявні негативні тенденції та розпочати радикальне поглиблення ринкових реформ з урахуванням екологічного чинника. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, активної підтримки створення в Україні сучасної конкурентоспроможної екологобезпечної економіки. її формування вимагає посиленої державної екологічної політики в створенні ефективних правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей, використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої і технологічної структури виробництва у напрямі зменшення його впливу на стан навколишнього середовища. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: державному, регіональному та місцевому. Головні питання, що вирішуються на державному рівні, такі: Ф розроблення та впровадження методологічного, нормативно-методичного та організаційно-правового забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної екологічної експертизи, формування економічного механізму природокористування, регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності);
Державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;
Регулювання і організація використання ресурсного потенціалу державного значення;
Встановлення державних нормативів якісного стану природних ресурсів;
Формування та використання позабюджетних фондів охорони довкілля;
Державний контроль і відповідний вплив за дотриманням природоохоронного законодавства;
Організація взаємодії Мінекоресурсів України з іншими міністерствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;
Проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;
Організація і проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;
Забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;
Реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;
Прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування тощо);
Удосконалення екологічної освіти та виховання.
У системі управління екологічною безпекою навколишнього природного середовища все більше уваги приділяється її регіоналізації. Нині поступово центр ваги у системі управління переноситься на регіональний рівень. Тому назріла необхідність відпрацювати ефективні механізми встановлення суб’єктів відповідальності за екологічний стан у регіоні. До функцій регіонального рівня управління входять такі питання, які необхідно вирішувати:
Регулювання і організація контролю за використанням природних ресурсів місцевого значення;
Визначення нормативів забруднення навколишнього природного середовища (встановлення нормативів гранично допустимих стоків (ГДС), гранично допустимих викидів (ГДВ) та розміщення і захоронення відходів);
Впровадження ефективного економічного механізму природокористування;
Проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього природного середовища;
Проведення державної екологічної експертизи об’єктів, розміщених на території регіону;
Здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;
Розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;
Інформування населення та зацікавлених суб’єктів з економічних питань.
Управління регіональною екологічною політикою тісно пов’язане з функціями місцевого самоврядування. На місцевому рівні управління включають вирішення таких питань:
– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства;
– проведення локального та об’єктного моніторингу;
– впровадження екологічного аудиту на території місцевого самоврядування;
– організація розроблення місцевих екологічних програм;
– організація і контроль за екологічним розвитком системи комунального господарства.
Охорона навколишнього природного середовища і екологічна безпека, згідно з законодавством України, полягають у здійсненні функцій: планування, дослідження, прогнозування, контролю, екологічної експертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Перелічені функції спрямовані на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища для нормального функціонування природних та природно-антропогенних екосистем.
Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи. До останніх належить Мінекоресурсів України. До спеціально уповноважених державних органів також належать:
Органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (обласні управління екологічної безпеки, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управління Мінекоресурсів України);
Міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров’я України;
Органи з використання та охорони водних ресурсів Державного комітету України з водних ресурсів;
Органи з використання та охорони земельних ресурсів Державного комітету України з змелених ресурсів;
Органи геологічного контролю Державного комітету України з геології та використання надр;
Органи гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці;
Лісова охорона Міністерства лісового господарства України.
Як бачимо, національна екологічна політика реалізується через вищеозначені відповідні Міністерства та державні комітети. Координацію діяльності всіх органів у сфері природокористування здійснюють органи екологічної безпеки Мінекоресурсів України. Останнє також проводить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, державний контроль за використанням природних ресурсів і додержанням норм екологічної безпеки. Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров’я.
Певну роль відіграють у охороні довкілля громадські природоохоронні об’єднання. Вони самостійно розробляють і пропагують власні природоохоронні програми, створюють фонди охорони природи, здійснюють разом з державними органами управління у галузі охорони довкілля перевірки виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)