Регіональна економіка – Манів З. О. – 7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку

Перехід до ринкових умов господарювання висуває певні вимоги до регіональної економіки. Однією з найбільш значимих вимог є гнучкість економічних суб’єктів, їх уміння швидко адаптуватися до зовнішнього середовища, яке є перманентним. Дотримання і виконання цієї вимоги дає можливість забезпечити безкризову діяльність суб’єктів економіки. Це досягається безперервними перетвореннями різних сфер їх діяльності, тобто реструктуризацією. Реструктуризацію визначають як засіб забезпечення оптимального функціонування суб’єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового спрямування. Всі ці заходи спрямовані на зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності випущеної продукції і зміцнення фінансової стійкості. Реструктуризація об’єктів господарювання передбачає докорінну перебудову суб’єктів економіки на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формування їх стратегії бізнесу і місії. Вона вимагає постійного аналізу маркетингової ситуації, що складається на ринку, з метою досягнення найкращих економічних результатів діяльності. Як правило, реконструкція не обмежується суб’єктами господарювання, які знаходяться у кризовому стані і потребують фінансового оздоровлення з метою запобігання банкрутству. Успішно функціонуючі підприємства також вимагають реконструкції, яка б забезпечувала розвиток підприємства і його адаптацію до навколишнього середовища і здійснювалась до появи перших ознак кризи. Цей фактор базується на прогнозуванні змін, які можуть проявлятись у зовнішньому середовищі з метою попередження негативних явищ, що можуть виникнути із зміною кон’юнктури ринку і вплинути на діяльність суб’єкта господарювання. За такого підходу стратегія і тактика функціонування підприємств не вступають у суперечність із зовнішнім середовищем у контексті своєчасної реконструкції.

Реструктуризацію не треба ототожнювати із санацією. Санація – це оздоровлення діяльності того чи іншого виробництва шляхом проведення системи заходів, спрямованих на відбудову та зміцнення фінансового стану підприємства, підвищення його платоспроможності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності. Відмінність реконструкції від санації полягає у такому: перелік об’єктів реконструкції є більш широким, і, як правило, вона здійснюється на успішно функціонуючих підприємствах; реконструкція може розглядатися як один із способів здійснення санації. У той же час перелік засобів санації включає також кредитування, державну підтримку тощо. Таким чином, перелік способів санації є більш широким, ніж способів реконструкції.

Сьогодні в Україні відбувається трансформація економічної системи. Вона супроводжується виникненням і розвитком нових форм власності і організаційно-правових форм господарювання, корінною зміною методів державного регулювання економіки, підвищенням самостійності підприємств, формуванням нової нормативно-законодавчої бази тощо. Таким чином, трансформація економічної системи України в умовах розвитку, виживання і пристосування с однією з головних причин, що зумовлює необхідність реструктуризації підприємств.

Другим важливим фактором реформування економіки є приватизація підприємств, що дозволяє виділити її як окрему і досить важливу передумову реструктуризації підприємств. Приватизація в Україні продовжується і сьогодні, усуваються окремі недоліки, які мали місце при “швидкісній” приватизації. Зокрема, не варто допускати приватизацію підприємств, які для економіки України мають стратегічне значення і значною мірою впливають на розвиток галузей країни в цілому. Сьогодні приватний сектор стає домінуючим в економіці. У 2000 р. кількість державних підприємств порівняно з 1992 р. знизилась у 4,2 рази, а їх частка у загальній кількості підприємств становила усього 13 %. Така тенденція спостерігається із перерозподілом чисельності працюючих між підприємствами різних форм власності. При загальному зменшенні зайнятих у економіці працівників майже у 1,5 рази чисельність робітників господарських товариств збільшилась майже у 21 раз.

У 2000 р. понад 75 % промислової продукції вироблялося на підприємствах колективної форми власності.

Процес приватизації державних підприємств продовжується, але й нині вже можна сказати, що основна мета приватизації досягнута, ефективність цих підприємств зростає, підвищуються фінансово-економічні результати їх діяльності. Це спостерігається і на зростанні надходжень до державного бюджету, який, в основному, зростає за рахунок зростання ефективності підприємств.

Третьою важливою причиною реструктуризації економіки є розвиток інституту банкрутства. Виділяють дві найважливіші передумови, що призводять до такого розвитку. Першою з них є реформування законодавства про банкрутство, яке створює реальні можливості для досить успішного використання цього механізму. Другою передумовою є тенденція зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. У 1993 р. збитковим було кожне 12-те підприємство. У 1995 – кожне п’яте, у 1999 – більше половини. Якщо у 1992 р. було порушено всього 20 справ про банкрутство, то у 1999 р. кількість справ про банкрутство зросла більш як у 600 разів.

Як показує практика, реструктуризація підприємств тісно пов’язана з процесом банкрутства, що проявляється на різних її стадіях з різних причин. По-перше, сучасна реструктуризація може бути засобом запобігання банкрутству. По-друге, реструктуризація може здійснюватись у процесі санації, якщо справу про банкрутство вже порушено. І, по-третє, якщо відновлення життєдіяльності підприємства вже неможливе, його реструктуризація може здійснюватись на стадії процесу ліквідації з метою більш вигідної реалізації його майна.

Нинішній стан економічного розвитку країни, більшість її галузей вимагають реструктуризації, що зумовлено рядом факторів як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівні. Фактори макроекономічного рівня:

Недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції. Значна частина підприємств, певною мірою, користується протекціоністською підтримкою держави, а це стримує їх реорганізацію, дає тимчасові переваги, однак не сприяє підвищенню ефективності економіки;

Нестабільність правового поля України, що не дозволяє розробити довгострокову стратегію реструктуризації;

Недостатній розвиток українського фондового ринку та його інструментарію;

Не вирішується питання доступності джерел фінансування;

Немає належної підтримки процесу реструктуризації з боку держави;

Недостатнє забезпечення законодавчою базою, яка б регулювала процес реструктуризації;

Криза платежів, яка призвела до хронічної нестачі оборотних коштів, потрібних для нормального функціонування підприємств, і тим самим до відсутності коштів для реорганізації.

Фактори на мікроекономічному рівні, які тісно пов’язані із зазначеними вище:

Психологічна неготовність українських менеджерів до проведення докорінної реструктуризації;

Відсутність напрацьованих методичних підходів до реструктуризації підприємств і недостатність досвіду її проведення;

Нестача на підприємствах власних коштів для проведення реструктуризації і низька їх кредитна привабливість, що не дає можливості їм отримати необхідні кошти із зовнішніх джерел на взаємоприйнятних умовах;

Низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів, яка утруднює залучення коштів і серйозних інвесторів;

Складність використання кваліфікованих спеціалістів.

Підприємства України переважно не можуть користуватись послугами іноземних консалтингових фірм через високі ціни, а свій власний вітчизняний ринок ще недостатньо розвинутий.

Вчені і науковці вирізняють такі види реструктуризації економіки:

Цільовою спрямованістю розрізняють реструктуризацію, спрямовану на підвищення ефективності виробництва, фінансове оздоровлення, підвищення конкурентоспроможності;

За масштабами реструктуризації комплексну, локальну;

За тривалістю і обсягами робіт стратегічну, тактичну, оперативну;

За сферою реструктуризації-реструктуризацію управління, реструктуризацію виробництва, фінансову реструктуризацію;

За формами корпоративної реорганізації – злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення, приватизацію, реприватизацію;

За зміною масштабів підприємства – укрупнення підприємств, розукрупнення підприємств.

Види і методи реструктуризації великою мірою визначаються напрямами розвитку економіки. У вітчизняній практиці найбільш поширеними є корпоративні перетворення, які спрямовані на розукрупнення підприємств. Такий напрям зумовлений неефективністю функціонування в ринкових умовах господарювання раніше створених промислових гігантів у зв’язку з недостатньою місткістю ринків збуту, негнучкістю системи організаційних структур управління, наявністю надлишкових виробничих фондів. Разом з тим значна частина підприємств утримує структурні підрозділи соціальної сфери, тобто фонди невиробничого призначення. Це значною мірою погіршує фінансове становище цих підприємств. Тому процес розукрупнення триває з метою фінансового оздоровлення економічного стану підприємств. Сьогодні з найбільш поширених методі в розукрупнення великих підприємств є створення нових підприємств на їх базі.

Однак досвід розвинутих країн свідчить про перевагу зворотного напряму Починаючи з 1990-х років у світовій економіці відбувається нова хвиля укрупнень, які часто здійснюються шляхом злиття або поглиблення транснаціональних корпорацій. Ця надмірна концентрація виробництва і фінансів обумовлена бажанням отримати синенергетичний ефект (тобто сукупний результат після об’єднання більший, ніж сума результатів, отримуваних окремими компаніями).

Цей ефект досягається таким чином:

Економією витрат, обумовленою масштабами виробництва, у таму числі за рахунок зниження умовно постійних витрат на собівартість продукції

Диверсифікацією видів діяльності, що підвищує стійкість компанії;

Більш раціональним використанням: трудових, фінансових, .матеріальних ресурсів за рахунок можливого їх перерозподілу між виробництвами;

Охопленням більшої ринкової частки і послабленням конкурентів;

Фінансовою економією за рахунок спрощення системи взаєморозрахунків, а також податковою економією;

Можливістю збільшення обсягу проведення наукових досліджень і впровадженням більш прогресивної техніки і технології;

Можливістю реалізації ризикованих венчурних проектів, високоприбуткових у майбутньому;

Підвищенням доступності до фінансових ресурсів тощо.

На практиці вирізняють два шляхи укрупнення підприємств:

Зовнішнє зростання за рахунок злиття укрупнення двох чи декількох підприємств або приєднання їх до великого виробництва;

Внутрішнє зростання, яке полягає у придбанні активів за рахунок власних або позичкових коштів.

При зовнішньому зростанні у ряді випадків необхідне погодження Антимонопольного комітету України на проведення такої реорганізації, щоб не допустити монополії на окремі види виробів.

Як показує світова практика, у майбутньому укрупнення підприємств буде актуальним і поширеним серед підприємств середнього і малого бізнесу. Актуальним є також об’єднання постачальників і споживачів сировини, утворення промислово-фінансових груп за участю фінансово-кредитних інституцій, яке вже має місце на практиці.

В умовах вітчизняної практики набув поширення такий вид реструктуризації як перетворення. Він передбачає зміну організаційно-правової форми організації бізнесу і може супроводжуватись зміною форм власності і складу власників. При цьому зберігаються всі майнові права і зобов’язання перетворюваного підприємства, оскільки воно є і підприємством, і правонаступником одночасно.

Проведені наукові дослідження процесів реструктуризації підприємств засвідчують їх перехід від локальних видів, що були домінуючими на перших етапах трансформації економіки, до поширення комплексної реструктуризації.

Реструктуризація має бути обгрунтованою науково. Адже це творчий процес, який передбачає розроблення програми, її реалізацію для кожного конкретного суб’єкта економіки з урахуванням його специфіки. Реконструкція являє собою послідовну реалізацію декількох взаємозв’язаних етапів, основними з яких є:

Аналіз зовнішнього середовища і стану суб’єкта економіки;

Розроблення концепції і формування цілей реструктуризації;

Вибір форми реструктуризації залежно від виду діяльності суб’єкта господарювання.

Розробка бізнес-плану реструктуризації або її системи з окремих напрямків розвитку виробничої діяльності;

Розробка комплексної програми реструктуризації з урахуванням її стратегічних цілей;

Організація управління процесом реструктуризації.

Як уже було сказано, нині економіка України потребує корінної реструктуризації. Виходячи із вищенаведеного, необхідно на державному рівні розробити комплексну програму реструктуризації економіки України на довготривалу перспективу і створити передумови для її ефективного втілення в життя. Це сприятиме прискореному розвитку народного господарства країни, зростанню її економічного потенціалу та задоволенню потреб населення.



Регіональна економіка – Манів З. О. – 7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку