Регіональна економіка – Манів З. О. – 18.5. Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології
Розвиток людської цивілізації на сучасному етапі, об’єктивно висуває спільне для всього людства завдання – всебічний захист, охорона та збереження земної біосфери шляхом об’єднання зусиль усіх держав світу. Саме завдяки спільним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усунути загрозу глобальної екологічної кризи, вирішити проблеми ресурсно-екологічної безпеки. Так як сучасні форми міжнародної економічної взаємодії прямо або опосередковано віддзеркалюють систему відносин щодо привласнення, використання, обміну, розподілу, відтворення національних і світових природних ресурсів та умов, то від напрямів удосконалення цієї взаємодії великою мірою залежать перспективи забезпечення ресурсно-екологічної безпеки розвитку будь-якої країни, вирішення глобальних екологічних проблем та зрештою – життя і добробут нинішнього і майбутніх поколінь людства.
Інтеграція України до системи міжнародної екологічної безпеки вимагає нового перегляду проблеми екологізації суспільного виробництва і приведення національного законодавства у сфері охорони довкілля у відповідність з існуючими нормами міжнародного права. Наявна у світовому господарстві й посилювана під впливом науково-технічної революції нерівномірність економічного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів природокористування та неоднаковість екологічних ситуацій у різних регіонах Земної кулі. Екологічні чинники потребують певних зміну розміщенні продуктивних сил як у межах національних кордонів, так і в масштабах світового господарства. Отже розвиток природних та соціальних продуктивних сип, диференціація ресурсно-екологічних потенціалів окремих країн викликають зрушення у міжнародному поділі праці та появу нових форм міжнародного екологічного співробітництва.
Відчутний вплив на міжнародні економічні зв’язки справляють природоохоронні заходи. Як правило, вони здійснюються відповідно до чинних у різних країнах законів, регламентів, стандартів, стану навколишнього середовища та інших екологічних нормативів, В залежності від економічного стану тої чи іншої країни є різний рівень природоохоронних інвестицій і поточних витрат, що спрямовуються на впровадження природоохоронних заходів.
Міжнародні зобов’язання України, які викладені в угодах, договорах, Деклараціях про співробітництво з охорони та оптимального природно-ресурсного використання вимагають невідкладних заходів, які мають бути спрямовані на ці цілі. Головну із них повинні бути такі;
Розробка конкретних заходів щодо виконання Україною фінансових зобов’язань відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем;
Завершення процесу приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема запобігання опустелюванню та співпраці з використання та експлуатації природних ресурсів і умов, що належать до категорій “спільної спадщини людства” (світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір);
Вдосконалити структуру та принципи побудови національного екологічного законодавства;
Провести аналіз нормативно-правових актів України щодо їх відповідності вимогам законодавства Європейського Союзу;
Створення міжнародних банків екологічної інформації;
Співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф;
Узгодження національної екологічної політики і природоохоронних економічних програм з метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин;
Координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на екологічну взаємозалежність держав.
Розв’язання цих екологічних проблем можливе при активній участі міжнародного співробітництва. Воно зумовлено:
Глобальним характером багатьох екологічних проблем; транскордонним характером забруднення;
Міжнародними зобов’язаннями України щодо охорони довкілля;
Вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями залучення іноземних інвестиції.
В умовах глобального характеру економічного розвитку міжнародне співробітництво розцінюється як найважливіший інструмент вирішення національних і міжнародних проблем збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Пріоритетами міжнародного співробітництва України у галузі охорони навколишнього природного середовища є:
Участь у керівних органах конвенцій, стороною яких є Україна, виконання взятих міжнародних зобов’язань та приєднання до інших важливих угод і договорів;
Залучення урядових і неурядових організацій до виконання міжнародних зобов’язань, спрямованих на розв’язання глобальних і європейських проблем охорони довкілля;
Покращення обміну інформацією, технічна допомога у створенні комп’ютерних мереж, інформаційних та видавничих центрів;
Підтримка створення й діяльності національних і регіональних систем територій, що охороняються, та їхня подальша інтеграція в європейську екологічну мережу;
Сприяння Міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов’язана з природоохоронними заходами в Україні;
Систематичний аналіз міжнародного досвіду в галузі збереження біорізноманіття, проведення спільних з іноземними колегами семінарів і нарад, закордонне навчання українських спеціалістів щодо
Екологічного управління, екологічної освіти, підтримки громадської активності;
Розвиток екологічного туризму.
Враховуючи наведене у найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов’язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких мало б для України суттєве політичне значення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і відтворення природних ресурсів. В перспективі важливе значення має подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямками:
Співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП – Програма ООН з навколишнього природного середовища, ЄЕК ООН – Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН – Програма розвитку ООН, МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФОА – Організація з продовольства та сільського господарства, Центр ООН з населених пунктів. Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);
Співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав – стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;
Участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);
Участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами “Великої сімки”, Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС’.
Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що міжнародне екологозрівноважене економічне співробітництво має стати надійним і ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності людини на планеті та вирішення достатньо складних соціальних проблем як в Україні, так і в багатьох країнах світу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)