Регіональна економіка – Манів З. О. – 16.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю

16.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю

Удосконалення методів екологізації економіки здійснюється не тільки шляхом застосування природозберігаючих технологій та формування екологічних обмежень (стандартів), але й внаслідок створення і вдосконалення системи управління, тобто управлінських процедур (схем, принципів, рекомендацій, прийомів). Вдала управлінська схема, що позитивно себе зарекомендувала, дає змогу впроваджувати її повторно у різних регіонах, уникаючи можливих прорахунків. Процедури економічного управління закріплюються і удосконалюються в процесі повторного їх застосування, враховуючи місцеві особливості в ході поширення на інші регіони країни.

В нинішніх умовах господарювання державна організаційна система управління охорони довкілля, раціонального природокористування та екологічної безпеки ставить собі за мету:

Формування і впровадження державної політики у природоохоронній сфері;

Створення наукового і технічного потенціалу;

Створення і впровадження ефективного законодавства у сфері екологічної діяльності;

Удосконалення організаційно-технічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;

Підготовка кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.

Сьогодні суспільство має реальну можливість переломити наявні негативні тенденції та розпочати радикальне поглиблення ринкових реформ з урахуванням екологічного чинника. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, активної підтримки створення в Україні сучасної конкурентоспроможної екологобезпечної економіки. її формування вимагає посиленої державної екологічної політики в створенні ефективних правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей, використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої і технологічної структури виробництва у напрямі зменшення його впливу на стан навколишнього середовища. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: державному, регіональному та місцевому. Головні питання, що вирішуються на державному рівні, такі: Ф розроблення та впровадження методологічного, нормативно-методичного та організаційно-правового забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної екологічної експертизи, формування економічного механізму природокористування, регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності);

Державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

Регулювання і організація використання ресурсного потенціалу державного значення;

Встановлення державних нормативів якісного стану природних ресурсів;

Формування та використання позабюджетних фондів охорони довкілля;

Державний контроль і відповідний вплив за дотриманням природоохоронного законодавства;

Організація взаємодії Мінекоресурсів України з іншими міністерствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

Проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;

Організація і проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;

Забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

Реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;

Прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування тощо);

Удосконалення екологічної освіти та виховання.

У системі управління екологічною безпекою навколишнього природного середовища все більше уваги приділяється її регіоналізації. Нині поступово центр ваги у системі управління переноситься на регіональний рівень. Тому назріла необхідність відпрацювати ефективні механізми встановлення суб’єктів відповідальності за екологічний стан у регіоні. До функцій регіонального рівня управління входять такі питання, які необхідно вирішувати:

Регулювання і організація контролю за використанням природних ресурсів місцевого значення;

Визначення нормативів забруднення навколишнього природного середовища (встановлення нормативів гранично допустимих стоків (ГДС), гранично допустимих викидів (ГДВ) та розміщення і захоронення відходів);

Впровадження ефективного економічного механізму природокористування;

Проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього природного середовища;

Проведення державної екологічної експертизи об’єктів, розміщених на території регіону;

Здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

Розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;

Інформування населення та зацікавлених суб’єктів з економічних питань.

Управління регіональною екологічною політикою тісно пов’язане з функціями місцевого самоврядування. На місцевому рівні управління включають вирішення таких питань:

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства;

– проведення локального та об’єктного моніторингу;

– впровадження екологічного аудиту на території місцевого самоврядування;

– організація розроблення місцевих екологічних програм;

– організація і контроль за екологічним розвитком системи комунального господарства.

Охорона навколишнього природного середовища і екологічна безпека, згідно з законодавством України, полягають у здійсненні функцій: планування, дослідження, прогнозування, контролю, екологічної експертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Перелічені функції спрямовані на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища для нормального функціонування природних та природно-антропогенних екосистем.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи. До останніх належить Мінекоресурсів України. До спеціально уповноважених державних органів також належать:

Органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (обласні управління екологічної безпеки, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управління Мінекоресурсів України);

Міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров’я України;

Органи з використання та охорони водних ресурсів Державного комітету України з водних ресурсів;

Органи з використання та охорони земельних ресурсів Державного комітету України з змелених ресурсів;

Органи геологічного контролю Державного комітету України з геології та використання надр;

Органи гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці;

Лісова охорона Міністерства лісового господарства України.

Як бачимо, національна екологічна політика реалізується через вищеозначені відповідні Міністерства та державні комітети. Координацію діяльності всіх органів у сфері природокористування здійснюють органи екологічної безпеки Мінекоресурсів України. Останнє також проводить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, державний контроль за використанням природних ресурсів і додержанням норм екологічної безпеки. Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров’я.

Певну роль відіграють у охороні довкілля громадські природоохоронні об’єднання. Вони самостійно розробляють і пропагують власні природоохоронні програми, створюють фонди охорони природи, здійснюють разом з державними органами управління у галузі охорони довкілля перевірки виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Манів З. О. – 16.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю