Регіональна економіка – Манів З. О. – 12.5. Експортний потенціал України і можливості його реалізації на світовому ринку

Міжнародна торгівля за своїми масштабами й функціями в загальному комплексі Міжнародних економічних відносин зберігає винятково важливе значення. Входження господарства України в систему світових господарських відносин зумовлюють необхідність визначення засад на яких має розвиватися експортний потенціал України.

Експертний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною вигодою для країни.

Україна завжди мала і має сьогодні значний експортний потенціал. Провідне місце в експортному потенціалі займає продукція чорної металургії. Експортний потенціал машинобудування використовується дещо в менших обсягах. Однак, науково-технічна революція дала значний поштовх поділові праці, спеціалізації виробництва, яка нині набирає особливо широких масштабів в першу чергу в машинобудуванні. Спеціалізація виробництва сприяє різкому зростанню обміну вузлами, деталями, компонентами, які виготовляються на підприємствах різних країн. Міжнародні кооперативні поставки постійно зростають. Нині більш ніж 30% товарообороту між країнами Європи припадає на взаємні кооперативні поставки.

Однак політика в галузі експорту спрямована на регулювання експортних потоків. До експортних бар’єрів відносять експортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, яка вивозиться за кордон. Цим держава стримує вивіз з країни тих товарів, на які незадоволений попит серед власних споживачів, або вивіз їх з певних причин є небажаним. Сюди відносять експортні квоти, які встановлюються для забезпечення вітчизняних споживачів достатніми запасами товарів за низькими цінами, для запобігання виснаженню природних ресурсів, а також для підвищення цін на експорт шляхом обмеження поставок на закордонні ринки. Є і інші чинники, які певною мірою стримують розвиток українського експорту Зокрема:

Негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;

Значно ускладнений вихід на світові ринки українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку низки країн світу щодо захисту власних ринків;

Недостатній розвиток системи сертифікації та контролю якості експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, ай до споживчих та екологічних характеристик продукції;

Відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій;

Критично недостатнє інвестування в перспективні експортноорієнтовані проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;

Обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Крім вищезазначеного, на розвиток експортного потенціалу України впливають такі чинники:

Низька ефективність виробництва;

Висока енерго – та матеріаломісткість продукції;

Високий рівень спрацьованості основних виробничих фондів;

У більшості галузей національного господарства ще відстала технологічна база.

Слід відмітити, що виготовлення конкурентоздатної продукції на експорт в значній мірі залежить від імпорту енергоносіїв, їх цінової політики, а також проміжної продукції (машини та устаткування), які можуть виготовлятися на Україні.

Сучасні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних регіонів.

За обсягами зовнішньої торгівлі найбільша питома вага на експортну продукцію припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області та м. Київ, які разом забезпечують понад 60% усього експорту.

Серед південних областей України за обсягами експорту товарів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, відповідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор’ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ-Південь і Захід-Схід.

Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підприємств (35% СП країни).

Зовнішньоторговельному обороту сприяє розширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, Єврорегіонів Буг і Карпати.

В даний час досить стабільним попитом в окремих сегментах світового ринку користується вітчизняна продукція металургійного комплексу (прокат чорних металів, сталеві труби, залізна руда, феросплави і ін), окремі види машинобудування (комплектуючі агрегати, машини та обладнання для власного машинобудування), гірничо-видобувної, електроенергетичної промисловості, будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів (поліроване і віконне скло, каоліни, тугоплавка і вогнетривка глина, кварцовий пісок, вироби з граніту, санітарно-керамічні вироби, цемент), хімічного комплексу (аміак, карбамід, оцтова кислота, бензол, вінілхлорид, шини, лікарські засоби тощо).

Як уже було сказано, найбільша питома вага в експортному потенціалі займає металургія України. В умовах скорочення поставок металопродукції до країн СНД і скорочення внутрішнього попиту, продукція цієї галузі постачається на ринки далекого зарубіжжя.

Зростання експортних поставок підтверджує достатню конкурентну спроможність продукції галузі на зовнішніх ринках (продукція сертифікована і нижчі експортні ціни ніж у західноєвропейських партнерів).

Багатогранність промислового виробництва і сфер реалізації його продукції, у тому числі за сегментами світового ринку, передбачає багатовекторність експорту і наявність різних стратегій розвитку. В перспективі продукція машинобудівного комплексу повинна бути домінуючою. Зараз на світовому рівні якості виробляється продукція літако – і суднобудування, космічної, військової техніки та озброєння. Для закріплення і підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку необхідно втілювати в виробництво новітні досягнення вітчизняної і зарубіжної науки і техніки, створення нових організаційних структур – спільних підприємств, промислово-фінансових груп, холдингових компаній – із залученням коштів як іноземних, так і вітчизняних інвесторів.

В найближчі роки необхідно передбачити заходи, які б поступово забезпечували заміну експорту металу експортом машин, устаткування, металовиробів і суттєве збільшення виробництва продукції машинобудування для експорту та заміни імпорту. Одночасно потрібно зосередити зусилля на відновленні потужностей експортного спрямування в усіх галузях промисловості та сільського господарства. Разом з цим потрібно вирішувати питання створення нових експортних потужностей для випуску новітньої високотехнічної продукції, виходячи з наявного попиту на міжнародних ринках.

Головну увагу необхідно приділити підприємствам машинобудівного комплексу, який повинен збільшити експорт продукції та значно розширити асортимент технічного переозброєння сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи власні потреби, а також експортні можливості слід відновити потужності підприємств важкого, енергетичного, електротехнічного машинобудування, верстато – і приладобудування, для випуску продукції нафтодобувної та нафтохімічної промисловості.

Розширення експортних можливостей у хімічній промисловості доцільно передбачати за рахунок виробництв, які працюють на власній сировині: кальцинована сода, сірчана кислота, пігментний двоокис титану, шини для різних класів автомобілів, синтетичні смоли, пластмаси тощо.

Україна має значні можливості збільшувати експорт виробів легкої та харчової промисловості (шкірсировина та вироби з неї, взуття, синтетичні, льняні та шовкові тканини і вироби з них, кондитерські вироби, продукти переробки м’яса, овочів і фруктів, цукор, олія, борошно та ін.).

Незважаючи на те, що зараз декларується розвиток зовнішньоекономічних зв’язків з орієнтацією на економічно розвинуті західні країни, важливим напрямом і надалі буде торгівля з країнами СНД, Балтії і в першу чергу з Росією. Українські підприємства в кооперації з російськими можуть виготовляти комплексне устаткування для реконструкції раніше побудованих за кордом підприємств, головним чином в країнах Близького Сходу, Північної Африки, Індії, Китаю.

У співпраці з іншими країнами пріоритет слід надавати розширенню та поглибленню двохсторонніх зв’язків, зокрема: інтенсифікації прикордонної торгівлі;активізації різнобічних відносин з Білоруссю, транспортуванню енергоносіїв в Україну та через її територію в Європу; забезпеченню тісного співробітництва України з країнами Центральноазіатського регіону та Республікою Казахстан тощо. У співпраці з країнами Центрально-Східної Європи потрібно поглиблювати економічне, науково-технічне і культурне співробітництво з усіма державами цього регіону.

Для стратегічної перспективи визначальним є забезпечення всебічного динамічного розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом (ЄС).

Цілеспрямована і виважена державна регіональна міжнародна економічна стратегія на довгостроковий період сприятиме подальшому розвитку економіки України, інтеграції її в світовий ринок, реалізації пріоритетних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку міжрегіональних і міжнародних економічних зв’язків, гармонізації соціально-економічного розвитку регіонів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Регіональна економіка – Манів З. О. – 12.5. Експортний потенціал України і можливості його реалізації на світовому ринку