Регіональна економіка – Качан Є. П. – Трудовий потенціал

До останнього часу широко вживалось поняття “трудові ресурси”, яке вперше запропонував академік С. Г. Струмилін. До них включали переважно працездатне населення у працездатному віці. Нижня межа працездатного віку встановлена на рівні 16 років, а верхня – 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або у сфері послуг. До трудових ресурсів не входять інваліди праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайняті пенсіонери працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна “трудові ресурси” застосовується поняття “економічно активне населення”.

Серед зайнятого населення виділяють частину населення, яка є реальним активним чинником продуктивних сил, створює необхідний для проживання і відтворення національний продукт, що є основою доходу зайнятих і незайнятих в економіці. Цю категорію називають економічно активним населенням.

Економічно активне населення (ЕАН) – працездатне населення, зайняте суспільно корисною діяльністю, яка приносить дохід.

Закономірною є природна незайнятість, зумовлена браком робочих місць, способом виробництва та іншими чинниками. Незайнятим вважають населення працездатного віку, яке готове до праці. Це безробітне населення, яке не має доходів і певний час отримує матеріальну підтримку держави.

Безробітне населення – частина населення працездатного віку, тимчасово не зайнята в суспільно корисній діяльності, яка не отримує доходів.

Національні, соціальні, економічні категорії населення є основою аналізу демографічних, національних, соціально-культурних та господарських процесів в Україні.

Економічна категорія населення – це група населення, об’єднана за певними якісними ознаками здатності до праці, рівня професійної підготовки, складності виконання праці, зайнятості.

В Україні ЕАН у 2009 р. становило 22 150,3 тис. осіб, з них зайнятих було 20191,5 тис. осіб, безробітних – 1 958,8 тис. осіб (за методологією МОП)

Кількість трудового потенціалу не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури.

Кількість трудового потенціалу можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Значною мірою впливає на кількість трудового потенціалу статевий склад населення.

В умовах зниження природного приросту трудового потенціалу велике значення має поліпшення його якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більшість становлять особи віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудового потенціалу. Мета застосування різних методів прогнозування – отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.

Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу – поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

Нині актуальним є питання визначення обсягу трудового потенціалу населення України.

Прогнозна оцінка трудового потенціалу потрібна для того, щоб забезпечити повну зайнятість працездатного населення, правильний розподіл трудових ресурсів за регіонами та галузями господарства. Для цього визначають потребу в робочій силі, джерела забезпечення цієї потреби, збалансовують потребу в робочій силі з джерелами її постачання на галузевому і регіональному рівнях.

Чисельність населення і трудового потенціалу регіону на перспективу (5Л) визначають з урахуванням даних аналізу демографічних показників методом пересування вікових груп за коефіцієнтами народжуваності, тривалості життя та механічного приросту [22, 149]:

Регіональна економіка   Качан Є. П.   Трудовий потенціал

Де S – чисельність населення у поточному році; St – передбачуване сальдо міграції населення; S2 – передбачувана смертність населення.

Чисельність трудових ресурсів регіону (Т) можна визначити за формулою [23,150]:

Регіональна економіка   Качан Є. П.   Трудовий потенціал

Де Та в, ТЛ в – чисельність працездатного населення відповідно у працездатному і непрацездатному віці; ТИ – особи працездатного віку, що навчаються з відривом від виробництва; Т – працездатне населення, зайняте в індивідуальному підсобному і домашньому господарстві; Т п м – величина прогнозної міграції за межі регіону; Тпк – працюючі в непрацездатному віці; Тели – сальдо прогнозної міграції.

Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується внаслідок від’ємних показників природного приросту, його механічної рухомості та інтенсивного відпливу осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури працездатного населення.

Працездатне населення – це сукупність людей віком від 16 до 60 років, здатних за психофізіологічними даними до участі у трудовому процесі.

До працездатного відносять також населення, зайняте в національній економіці, та населення, старше і молодше від працездатного віку, яке має фізичний розвиток, розумові здібності та знання, необхідні для праці.

Працездатне населення класифікують за якістю підготовки до праці, за складністю виконуваної праці. У ринковій економіці віддають перевагу підготовці працівників високої кваліфікації, оскільки цього потребують складні технічні засоби виробництва і технології. Відповідно виокремлюють групу працездатного населення з високим інтелектом і творчим потенціалом, яку ще називають людським, або трудовим капіталом.

Людський капітал – частина працездатного населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатна створювати нові системи знань, техніки, технологій, форм організацій праці та виробництва, забезпечити зростання обсягів виробництва, якості й конкурентоспроможності, продукції, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є надлишок працездатного населення. Наявність його посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку внаслідок відсутності роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до неї.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у державних адміністраціях та установах й одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва.

За даними Державного комітету статистики України 2010 р., у 2009 р. зареєстровано 1 958,8 тис. безробітних, у тому числі у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Харківській областях. Найменше безробітних було в м. Києві, Севастополі.

Заслуговує на увагу питання розподілу безробітних за віком та освітою. Так, станом на 01.01.2010 р. безробітними у віці до 29 років були 41,2 %. Жінки серед них становили 38,6 %. Серед усіх безробітних повну вищу освіту мали 14,4 %, професійно-технічну – 39,4, повну загальну й середню – 39,6, початкову – 0,65 %.

На основі спільних рис домінантних тенденцій і найбільш суттєвих відмінностей регіональних ринків праці проводять їх структуризацію, яка спирається на оцінку режимів відтворення населення, в т. ч. робочої сили, а також на інформацію про інтенсивність регіонального руху робочої сили, співвідношення чисельності зареєстрованих безробітних і кількості вільних робочих місць та вакантних посад.

В Україні виділяють п’ять типів регіональних ринків праці;

– перший тип має чітко окреслені ознаки трудодепресивності як у промисловому, так і в аграрному секторах економіки і формує екстремальні умови відтворення робочої сили. Його утворюють поліські, подільські та карпатські області з низьким рівнем індустріального розвитку: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька;

– другий тип регіональних ринків близький до першого, проте ознаки депресивності та застійності відстежуються не так чітко. Для нього характерні дещо нижчі темпи падіння обсягів промислового виробництва та більш суттєві зміни в його структурі. До цього типу належать ринки праці Вінницької, Київської, Кіровоградської, Львівської, Сумської, Полтавської, Черкаської та Чернігівської областей;

– третій тип ринку праці формують такі індустріальні області, як Дніпропетровська, Донецька та Луганська з досить високомобільною робочою силою та глибоким кризовим станом цієї сфери застосування праці внаслідок її високої залежності від економічного стану галузей видобувної та важкої промисловості;

– четвертий тип регіональних ринків праці охоплює Запорізьку, Харківську області та м. Київ. Характерними для нього є висока мобільність робочої сили, достатні пропозиції щодо працевлаштування населення, значна місткість ринку праці;

– п’ятий тип регіональних ринків праці утворюють причорноморські області – Одеська, Херсонська, Миколаївська та Автономна Республіка Крим з високою орієнтацією працездатного населення на різні форми самостійної зайнятості у сфері як офіційної, так і неофіційної економіки [23,155-157].

Крім галузевих; не менш важливими є регіональні проблеми використання робочої сили. їх актуальність зумовлена насамперед нерівномірним розміщенням населення на території України (дод. 9). Області відрізняються за щільністю населення, його природним приростом, рівнем економічного розвитку, спеціалізацією господарства, рівнем урбанізації. Відтак, є об’єктивні умови для регіональної диференціації процесів формування і використання трудового потенціалу. Його раціональне використання потребує насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Це стосується місцевостей з надлишком робочої сили, де слід передбачати витрати на створення нових робочих місць, а також відповідні капіталовкладення в соціальну сферу.

У 1990 р. в усіх галузях господарства було зайнято 26,4 млн осіб, а в 2009 р. – 20,191 млн осіб (або 79,4 % щодо рівня 1990 p.). У промисловості чисельність зайнятого населення зменшилася майже вдвічі, у будівництві – майже у 3 рази. Підвищення зайнятості спостерігається у фінансуванні, страхуванні, пенсійному забезпеченні та кредитуванні й апараті органів державного і господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями.

Не менш важливим є питання розподілу зайнятого населення за формами власності. Значна частка населення зайнята на підприємствах державної (до 40 %) і колективної (до 32 %) форм власності.

Щодо галузевого розподілу найбільше населення зайнято у формуваннях з державною формою власності, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями, в установах охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування.

На підприємствах з колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві, торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні та збуті, заготівлі, промисловості; найменше – в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативними та громадськими організаціями.

Трохи більше чверті (до 27 % ) населення зайнято у формуваннях з приватною формою власності, решта населення зайнята у міжнародних організаціях або є юридичними особами інших держав.

Регіональні відмінності в зайнятості населення України відображає таблиця (дод. 9). З цієї таблиці видно, що в державі постійно зменшується чисельність зайнятого населення в більшості областей. Найкраща ситуація в регіонах, де наявна розширена сфера прикладання праці.

Для оптимального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має аналіз балансу трудових ресурсів. Цей документ характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами (дод. 10).

Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображений фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, в прогнозних – використання їх відповідно до завдань економічного та соціального розвитку (основні джерела й форми забезпечення господарства кадрами, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями господарства).

Баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондуватися. На регіональному рівні інколи виникає невідповідність між структурними частинами балансу. У разі переважання ресурсної частини звітного балансу, в прогнозному балансі треба передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Для аналізу регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де спостерігається їх надлишок, зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у районах з дефіцитом робочої сили.

На сьогодні надлишок робочої сили є практично в усіх регіонах держави. З урахуванням зниження в майбутньому природного приросту населення працездатного віку та “старіння” трудових ресурсів навіть у районах з їх надлишком доцільно розширювати сферу застосування праці на місці.

Слід зазначити, що в господарстві України сьогодні є великі резерви робочої сили внаслідок зменшення чисельності зайнятих на ручних роботах, реструктуризації та перепрофілювання низки підприємств. Значні її резерви є і в структурі зайнятості. Наприклад, у господарстві України ще високою залишається частка керівників та фахівців. Така ситуація, коли кожен четвертий працівник е керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації та управління зумовлюють потребу в галузевому перерозподілі значної частини робочої сили. Тривалий час великі підприємства будувалися у великих містах, що призводило до надмірної концентрації в них населення. Звичайно, чинник агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий економічний та соціальний ефекти завдяки створенню єдиної системи виробничої та соціальної інфраструктури. Проте в сучасних умовах концепція розміщення виробництва має враховувати необхідність обмеження будівництва великих підприємств у містах, особливо галузей матеріального виробництва, не пов’язаних з обслуговуванням населення. Умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. При відборі галузей виробництва для великого міста треба врахувати не тільки отримання високого економічного ефекту, а й захист довкілля, створення нешкідливих умов проживання для населення, раціональне використання землі тощо. Нині поліпшення використання трудового потенціалу означає також більш повне використання можливостей господарського розвитку малих і середніх міст. У них, як правило, є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина робочої сили використовується впродовж року лише частково. Однопрофільні підприємства зосереджені в малих містах і містечках, особливо в регіонах, які спеціалізуються на розвитку гірничої та металургійної промисловості. На таких підприємствах зайняті переважно чоловіки, а сфера застосування жіночої праці обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, що підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

Важливим резервом підвищення використання наявної робочої сили у малих і середніх містах є розвиток сфери послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості людей у сфері послуг таких міст матиме велике соціальне значення й водночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості працездатних жінок.

Питання зайнятості населення в умовах ринкової економіки потребують теоретичного й методичного переосмислення. З розвитком індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадженням нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові проблеми у сфері зайнятості.

Імовірно, зросте конкуренція між державними і кооперативними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним із найважливіших її структурних елементів є ринок праці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Качан Є. П. – Трудовий потенціал