Психотерапія – Каліна Н. Ф

Психотерапія нині є однією з найважливіших галузей психології, яка в наукових термінах і поняттях характеризує форми та механізми впливу на людську психіку, діяльність і поведінку. На відміну від інших психологічних дисциплін вона відзначається певною

Хоча психотерапія є галуззю психології і однією з найважливіших сфер психологічної практики, ЇЇ зв’язки з іншими психологічними дисциплінами – загальною, соціальною, віковою, етнічною психологією тощо – певною мірою формальні. Тобто вона може бути задіяна

Психотерапія і психологічна допомога загалом є суто людським феноменом, якому немає аналогів у природі. Звичайно, тварини також допомагають одна одній, у вищих приматів розвинуті деякі механізми “соціального захисту” самиць і малят, слабких істот тощо.

Психологія і психотерапія як науки постали в добу Просвітництва. У ХУЛІ ст. вчені звернули увагу на несвідомі причини симптомів психічних і психосоматичних захворювань. Психотерапевтична проблематика того часу мала психоаналітичну специфіку. Несвідому активність розглядали в

Надати психотерапевтичну допомогу у розв’язанні проблем можна різними способами, так само, як і допомогти особистісному та професійному зростанню клієнта (характерніше для психологічного консультування, яке обмежується менш суттєвим і більш “технологічним” втручанням у внутрішній світ

Надання психологічної допомоги має свої особливості. Основна з них полягає в тому, що клієнт (пацієнт) має повністю довіряти психотерапевту. Для налагодження між ними відкритих і захищених відносин розроблено систему організації психотерапевтичної взаємодії, яка грунтується

Основний масив психотерапевтичного знання сформувався впродовж XX ст. Спочатку практична діяльність терапевтів грунтувалась на положеннях фройдівського психоаналізу, згодом, після Другої світової війни, паралельно з розвитком глибинно-психологічних теорій почали формуватися альтернативні підходи (когнітивний, гуманістичний), які

Дослідження дискурсу є пріоритетним напрямом сучасного гуманітарного знання. Аналіз дискурсу як форма епістемологічної (пізнавальної) практики сформувався в 60-70-ті роки XX ст. на межі логіки, лінгвістики, психоаналізу і філософії мови. З використанням аудіо – і

Кожний напрям або школа психотерапії має свій Інструментарій – найуживаніші, найефективніші техніки впливу, оригінальні методики взаємодії, класичні навички та нові прийоми, яким цей напрям завдячує своїми успіхами. Більшість із цих методів специфічні щодо теоретичних

Метафорична комунікація посідає чільне місце в гештальттерапії, юнгіанстві, гуманістично і екзистенціально орієнтованих підходах. У багатьох видах психотерапії метафора виконує важливу методологічну роль, формуючи систему основних понять. Метафоричний у своїй основі і психотерапевтичний дискурс, що

Започаткований 3. Фройдом на початку XX ст, класичний психоаналіз і нині залишається найавторитетнішою всесвітньо відомою школою психотерапії. Основні його приписи дотепер не змінилися, тому буквальне наслідування фройдівської теорії і практики називають ортодоксальним психоаналізом. Цей

Психоаналіз має певні особливості й вимоги щодо організації психотерапевтичної взаємодії, пов’язані з розкладом сеансів, інтер’єром кабінету і навіть інтелектуальним рівнем клієнта. Психоаналітична терапія у класичному варіанті є довгостроковою практикою – півтора-два (інколи й більше)

Відносини аналітика з клієнтом формують сутність психоаналітичної терапії, її найважливіший лікувальний фактор. Перебіг цієї взаємодії визначають особистісні чинники, основними серед яких є явища трансферу, опору, захисту, вплив несвідомого. Перенос і аналітичні відносини Трансфер –

3. Фройд розглядав психоаналіз як об’єктивний спосіб наукового пізнання, спроможний дослідити участь несвідомої проекції у формуванні системи уявлень про навколишню дійсність. Значна частина образу дійсності, на його думку, є проекцією психічного на зовнішній світ.

У класичному психоаналізі раннє дитинство (перші п’ять років життя) розглядають як фундамент психічної структури особистості. Виокремлені 3. Фройдом стадії психосексуального розвитку вважають визначальними чинниками її організації, а також формування психологічних проблем і невротичних симптомів.

Після народження у психосексуальному розвитку особистості настає оральна стадія, що охоплює перший рік життя. Вона характеризується поступовим формуванням і диференціацією почуття Я. Спочатку психіка новонародженого представлена несвідомими прагненнями та інстинктами, задоволення яких має відбуватися

У вітчизняній психології едіпову стадію ще називають дошкільним дитинством. Це період від трьох до п’яти-шести років. У цьому віці, на думку психоаналітиків, формуються основні шаблони сексуальної поведінки, а також Супер-Его – основна контрольна інстанція

Класичний психоаналіз, попри певні суперечності, зберігає цілісність і єдність своїх теоретико-методологічних засад, спадкоємність форм і методів аналітичної практики. Основні положення фройдівського вчення – теорія структури і функціональної динаміки психічного апарату, уявлення про стадії розвитку

Уявлення М. Кляйн про ранні стадії розвитку об’єктних відносин поступово доповнювали інші психо-аналітики британської школи. У результаті експериментальних досліджень і численних клінічних спостережень було виокремлено та описано характерні моделі (патерни) поведінки матері та немовляти,

У післявоєнні роки під впливом неофройдистських ідей про несвідомі засади соціальної активності особистості у психоаналізі почав формуватися інтерперсо-нальний (міжособистісний) підхід. На відміну від класичної об’єктної теорії, зосередженої на стосунках із матір’ю, міжособистісна парадигма приділяє

Фройдівські ідеї розвинув і продовжив К.-Г. Юнг, але дуже скоро започаткована ним аналітична психотерапія стала самостійним і певною мірою альтернативним напрямом глибинної психології. Юнг не тільки критично поставився до більшості постулатів Фройда, а й

Юнг-філософ осмислював розбіжності свідомих намірів і життєвих планів з реальною картиною та обставинами життя в руслі антагонізму свідомості (яка претендує на чільну і вищу роль у психіці) і загальної несвідомості психе, трансцендентальну природу якої

Учні та послідовники К.-Г. Юнга розширили і доповнили його уявлення про природу і функції несвідомої психе. У сучасному пост’юнгіанстві сформувалися три основні школи: класична, школа розвитку і архетипічна. Основні розбіжності між ними стосуються тлумачення

Архетипічна школа, представлена роботами американця Джеймса Хілмана (нар. 1926), швейцарця Адольфа Гуггенбюль-Крейга (нар. 1923), Генрі Корбіна, досліджує і застосовує в терапії образи, що є базовим, первинним рівнем психічної реальності (образи сновидінь, фантазії, поетичні та

Із середини XX ст. паралельно з розвитком вербальних і “дистантних” форм психотерапії активно розвивалися й інші стратегії, що використовують у роботі з клієнтом контактні прийоми і безпосередню взаємодію з його тілом. Тепер весь спектр