Психологія – Варій М. Й. – 4.5. Концепція психоенергетичної цілісності особистості
Під час свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, у неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у “суб’єкт-суб’єктні” стосунки з іншими людьми.
Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:
– належить до певного суспільства й соціальної групи;
– усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;
– займається певною діяльністю;
– вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;
– володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.
Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність – поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.
Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв’язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно.
Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з’ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв’язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв’язки багатопланові й багатогранні.
Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.
Психічна структура особистості складається з таких підструктур: а) біопсихічної; б) ментально-психічної; в) інтраіндивідуальної; г) соціо-психічної; д) свідомість-самосвідомість (рис. 4.2).
Рис. 4.2.Психічна структура особистості.
Відмінні ознаки особистості:
– свідомість;
– самосвідомість;
– саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;
– активність, що виявляється в конкретній діяльності; але діяльність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;
– особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага);
– індивідуальність;
– соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він б її об’єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись.
ПОЗИЦІЯ особистості характеризує суб’єктивний – активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;
– соціальна роль – спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І. С. Кона, роль особистості – це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає цю позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов’язковим;
– ранг – це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
– самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;
– самовираження – вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;
– самоствердження – закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.
Контрольні питання:
– Що розуміють під поняттям “людина”?
– У чому сутність людської психіки?
– У чому виявляється багаторівневість психіки?
– Що таке несвідомий рівень людської психіки?
– Як функціонує підсвідомий рівень людської психіки?
– Які ознаки людської свідомості?
– Що таке надсвідомий рівень людської психіки?
– У чому полягає багатосистемність психіки?
– Які властивості людської психіки?
– Що таке психічне?
– Яка різниця між зовнішнім і внутрішнім психічним? Яким чином вони взаємодіють?
” Що розуміють під психоенергією та психоенергетичним потенціалом? Що таке механізми психіки?
– У чому полягає психоенергетична концепція особистості?
– Яка психічна структура особистості в цій концепції?
Література:
Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. – M.: Наука, 1980. Асмолов А. Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.
Бессознательное. Природа, функции, методы исследования: В 3-х томах. – Т. 1. – Тбилиси, 1978.
Варій М. Й. Соціальна психіка нації : Наукова монографія. – Львів: Сполом, 2002.
Варій М. Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог.
Спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Винницький O. P. Мозок і парапсихологія: Монографія. – К.: Поліграфкнига, 1996.
Вичев В. Мораль и социальная психика. – M.: Прогресс, 1978.
Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Моск. трансперсонального центра, 1993.
Донченко Е. А. Социэтальная психика. – К.: Наукова думка, 1994.
Загальна психологія: Підруч. для студ. вщ. навч. закладів / За заг. ред. акад.
С. Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.
Загальна психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.-К.: А. Г. Н., 2002.
Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., Политиздат, 1975.
Марищук В. Л. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. – М.:
Политиздат, 1989.
Основи психології/ За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. Петровский ВА Личность в психологии: парадигма субъектности. – Ростов на Дону; Феникс, 1996.
Психология XXI века: Учеб. для вузов / Под ред, В. Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003. Тайны сознания и бессознательного: Хрестоматия / Сост. К. В. Сельченок. – Минск: Харвест, 1988.
Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.
Фройд 3. Психология бессознательного. – М.: Прогресс, 1990. Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992. Хардинг М. Э. Психическая энергия. – М.: Рафа-бук; К.: Ваклер, 2002. Юнг К. Г. Проблемы души нашего времени. – М. р 1993.
Ярослав Іванович Цурковський (1905 – 1995). До 100-річчя від дня народження / Упор. О. М. Лозинського, З. С. Багнюк та ін. – 2-ге вид., доп. – Львів: Вид-во Університету “Львівський Ставропігіон”, 2005.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)