Психологія управління – Кулініч І. О. – Розділ 10 ТЕОРІЇ ЛІДЕРСТВА В ЗАХІДНІЙ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ
10.1. Теорія “рис лідерства” та теорія функцій
10.2. Аналіз ефективності лідерства та дослідження співвідношення елементів різних стилів
10.3. Ситуаційна теорія лідерства Ф. Фідлера
10.4. Розвиток “ситуаційної теорії” П. Херсі, її основні положення
10.5. Кількісна оцінка стилю керівництва К. Вернера
10.6. Одновимірний і двовимірний описи стилів керівництва
10.1. Теорія “рис лідерства” та теорія функцій
Дослідження проблем лідерства посідає значне місце в західній психології, особливо в американській. Нараховують сотні статей і монографій, присвячених розробці теорії лідерства і їх застосуванню на практиці різних організацій. Розглянемо деякі з них.
Серед найкращих спроб побудови теорії лідерства – пошук рис особистості, які належать лідерові. Вважають, що особистість виявляє себе як лідер унаслідок своїх фізичних або психологічних характеристик, які надають їй перевагу над іншими. На думку прихильників цієї теорії, деякі люди “народжуються лідерами”, а інші, ставши керівниками, ніколи не можуть досягнути успіху.
Витоки таких теорій можна знайти у працях філософів Стародавніх Греції і Риму, які розглядали історичний хід подій як результат дій видатних людей, котрі мають покликання відповідно до своїх природних рис керувати масами. На підставі подібних поглядів була сформована теорія еліти: обов’язковою умовою життя суспільства є поділ його на дві частини – групу, члени якої апріорно мають покликання керувати, і другу групу (пасивну масу людей), яка сліпо іде за лідером, тобто наслідує його.
У XX ст. психологи, які відстоювали позиції біхевіоризму, стали схилятися до думки про те, що риси лідера не можна вважати цілком вродженими, деяких з них можна набути шляхом навчання і досвіду. Проводили численні емпіричні дослідження з метою виявлення універсальних рис, які повинні бути властиві лідерові. Аналізували, як психологічні риси лідерів (інтелект, воля, впевненість у собі, потреба в домінуванні, комунікабельність, здатність до адаптації тощо), так і конституційні (зріст, маса, будова тіла).
До початку 50-х pp. було проведено понад сто подібних досліджень. Було виявлено широку різноманітність рис лідера. Лише 5 % цих рис були спільними для всіх досліджень:
– Інтелект. Він повинен бути вищим від середнього, але не на рівні геніальності. Особливо важлива здібність до вирішення складних і абстрактних проблем.
– Ініціатива. Самостійність, винахідливість і кмітливість, здатність усвідомити потребу в діяльності і наявність відповідного мотиву.
– Упевненість в собі (достатньо високі самооцінки компетентності і рівня домагань).
Наведено немало даних, які свідчать про те, що поведінка, якої вимагає ситуація, може не відповідати вимогам іншої ситуації. Лідер постійно ефективний в межах ситуації одного типу і безпорадний в інших умовах.
Дослідники Є, Гізеллі і К. Браун як приклад розглядають людину, котра не має здатності перебувати в умовах невизначеності. Такій людині для успішної діяльності необхідний певний перелік фіксованих правил. У випадку, коли функціонування групи, яку ця людина очолює, є регламентованим, вона буде ефективним лідером. Але у випадках, коли організаційна структура характеризується мінливістю, ця людина не зможе виконувати роль лідера. І, навпаки, людині, котрій властива потреба у виявленні ініціативи, виконуватиме функції лідера найкраще саме в умовах мінливості, гнучкості організації, а не жорстких регламентацій.
Отже, для ефективного лідерства в одних умовах лідер повинен володіти одними рисами, а в інших умовах – рисами, які прямо протилежні.
Оскільки ситуація в кожній групі здебільшого зазнає тих чи інших змін, а риси особистості більш стабільні, то й лідерство може переходити від одного члена групи до іншого. Отже, залежно від вимог ситуації лідером буде той учасник групи, риси особистості якого в певний момент відповідатимуть цим умовах.
На підставі результатів досліджень в одній з міжнародних компаній Ч. Хенді додає до вищезазначених рис так званий фактор гелікоптера, тобто здатність підніматися над частковістю, поодинокістю ситуації і сприймати її відповідно до ситуації або обставин оточення.
В інших працях подано інший перелік найважливіших рис лідерів. Хоч у цих переліках і збігаються поодинокі риси, все ж серед прихильників цього підходу немає достатньої згоди. Найбільше розбіжностей виникає з питань про те, які риси лідера є найбільш значущими, а які найменш. Практика засвідчує немало випадків, коли ті чи інші особи, не володіючи “найважливішими” рисами, незважаючи на це, успішно справляються з усіма функціями лідерів. Водночас наявність цих рис у якогось індивіда далеко не завжди “робить” його ефективним лідером.
Такі розбіжності у виявленні рис особистості, котрі були б пов’язані з успішним лідерством, привели до формування інших теорій.
Концепція лідерства основується на функціях, які необхідно здійснювати для того, щоб група досягла своїх цілей і залишилася життєздатним і згуртованим утворенням. Увага дослідників спрямована від рис особистості лідера до його поведінки. Відповідно до цього погляду, функції, які виконує лідер, залежать від особливостей ситуації. З огляду на це акцентується на необхідності врахування так званих ситуаційних змінних.
Як бачимо, риси особистості лідера розглядають лише як одну із “ситуаційних” змінних поряд з іншими. До таких змінних належать також очікування і потреби керівних осіб, структура групи і специфіка ситуації певного моменту, ширше культурне середовище, в яке залучена група.
А. Філл і Г. Хаус виокремлюють так звані ситуаційні змінні, котрі впливають на ефективність лідерства:
– історія певної організації;
– термін керівника на цій посаді;
– вік керівника і його попередній досвід;
– суспільство, в якому функціонує певна організація;
– специфічні вимоги, пов’язані з роботою, яку виконує група;
– психологічний клімат групи;
– види робіт” котрі необхідно виконувати і якими потрібно керувати;
– величина групи;
– ступінь необхідної кооперації членів групи;
– “культурні” (такі, які штучно формуються) очікування підлеглих;
– особистісні особливості підлеглих;
– необхідний час, який надається для прийняття рішення;
Отже, наводять велику різноманітність чинників, які впливають на лідерство, але у своїй сукупності не становлять обгрунтованої теорії. Немає також достатньої кількості емпіричних даних, які дали б змогу аргументувати роль перерахованих “ситуаційних” змінних. Зазначимо, що такий підхід принижує роль активності особистості, “піднімаючи сукупність тих чи інших обставин у ранг вищої сили”, яка визначає поведінку лідера.
Протягом останнього десятиліття на Заході розробляють концепцію лідерства, яку потрібно розуміти як так звану систему впливів. Цю концепцію іноді вважають подальшим розвитком ситуаційної теорії або ситуаціонізму. Однак, на відміну від ситуаційного підходу, підлеглі, котрі керуються лідером, не елемент ситуації, а центральний компонент процесу лідерства, тобто активні його учасники. Прихильники цього підходу зазначають, що, з одного боку, лідер, звичайно, впливає на підлеглих, але, з іншого, також важливий і той факт, що підлеглі впливають на лідера.
На підставі аналізу взаємодії лідера і підлеглих західні автори роблять висновок, що обгрунтований підхід до процесу лідерства повинен об’єднати разом три змінних – лідера, ситуацію та групу підлеглих (Ф. Лутенс, Є. Холандер). Отже, лідер впливає на групу, група впливає на лідера, лідер впливає на ситуацію і ситуація впливає на групу. Сучасні пошуки західних психологів у сфері побудови концепції лідерства найчастіше грунтуються на цьому погляді. Спроби вирішення проблем удосконалення управління організаціями приводять їх до необхідності всебічного аналізу чинників, які впливають на процес лідерства.
Центральне питання більшості досліджень західних авторів з цієї проблеми, якою є поведінка офіційного лідера та які організаційні умови пов’язані одночасно з високим рівнем продуктивності і моральним станом підлеглих.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)