Психологія – Трофімов Ю. Л. – 6.1. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
6.1. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
За всієї різноманітності соціально-психологічних явищ головним джерелом їхнього виникнення є сфера спілкування. У спілкуванні здійснюються сприймання та розуміння людини людиною, формуються засоби комунікації, такі прояви, як імітація, навіювання, засвоєння соціальних норм, традицій.
Процес міжособистісного спілкування слугує основою і головним фактором формування соціально-психологічних явищ.
Соціально-психологічні явища виникають як відображення (пізнання, переживання та засвоєння) різних форм спілкування. Але всіх соціально-психологічних рис кожен із нас набуває передусім завдяки власному досвіду спілкування, безпосереднім контактам у соціальному оточенні Дім, друзі, родина, колеги, дозвілля створюють коло безпосереднього спілкування людини, її мікросередовище. Через мікросередовище, у безпосередньому спілкуванні людина зазнає впливу макросередовища – суспільства, його культури, моралі, соціальних норм. Цей вплив реалізується опосередковано, людина й суспільство взаємодіють у процесі міжособистісних контактів, безпосереднього спілкування та набуття індивідуального досвіду.
Аналіз взаємодії особистості та її соціального оточення вимагає глибшого вивчення впливу соціальних факторів на поведінку й самосвідомість особистості в системі суспільних відносин, макро – та мікросередовищі. Цей процес має назву соціалізації особистості.
6.1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
У широкому розумінні поняття “соціалізація” використовується для визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві Теорія соціалізації покликана визначити, під впливом яких соціальних факторів виникають та усталюються ті або інші особливості особистості, механізм нього процесу та його наслідки для суспільства.
У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту. Формування людини як представника групи, тобто носія її цінностей, норм, установок, орієнтацій, передбачає вироблення в неї необхідних для цього властивостей та здібностей.
Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості Цей процес здійснюється за допомогою соціальних механізмів, що забезпечують досягнення групових цілей. Дослідники, аналізуючи психологічні механізми соціалізації, виділяють серед них такі: засвоєння знань, умінь, навичок (О. М. Леонтьєв); імітація, ідентифікація, керівництво (Г. Гібш, М. Форверг); при засвоєнні системи соціальних відносин – переконання, ідентифікація, керівництво, а при засвоєнні предметної культури – навіювання, адаптація, імітація, приклад та ін. (Б. Д. Паригін).
Треба розрізняти психологічні механізми соціалізації й ті фактори середовища, що є зовнішніми для психічного світу людини, але впливають на процес засвоєння соціальної інформації. До останніх можна зарахувати специфічні для формування та життя людини фактори мікро – та макросередовища, які називаються соціальними інститутами. Соціальні інститути – це історично усталені форми організації спільної діяльності Вони забезпечують спадкоємність у використанні культурних цінностей, переданні навичок та норм соціальної поведінки. Це такі інститути, як сім’я, школа, установи та організації, неформальні групи, засоби масової інформації, комунікації, громадська думка тощо.
Розглядаючи соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду, можна виділити два її аспекти – типізацію та індивідуалізацію. Перший пов’язаний з формуванням типових для певної соціальної групи, спільноти властивостей особистості, стереотипів, еталонів, норм поведінки. У другому аспекті індивідуальність – не передумова соціалізації, а її підсумок Розвиток людини розгортається в індивідуалізованих та конкретних умовах і ситуаціях, що характеризують життєвий шлях особистості. Засвоєння знань, що входять у суспільну свідомість, не може замінити людині її особистого життєвого досвіду.
Розширення та поглиблення соціалізації людини відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості У сфері діяльності соціалізація пов’язана із засвоєнням нових видів діяльності, спрямованих на виділення передусім особистісних смислів, найбільш значущих саме для конкретної людини певних видів та аспектів діяльності. У сфері спілкування соціалізація розширює коло спілкування, збагачує його зміст, поглиблює розуміння інших людей, розвиває навички спілкування. У сфері самосвідомості соціалізація означає формування власного “я” як активного суб’єкта діяльності, осмислення особистістю своєї соціальної належності, соціальної ролі, формування самооцінки та ін.
У процесі соціалізації виділяються окремі стадії. За принципом відношення до трудової діяльності можна виділити три основні стадії – до трудова, трудова, післятрудова. Дотрудова стадія, що охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, має два самостійні етапи: а) ранньої соціалізації, де провідною виступає ігрова діяльність, а її засвоєння відбувається шляхом імітації дій дорослих; б) навчання. Трудова стадія стосується “зрілого” віку індивіда. її специфіка полягає не стільки в засвоєнні, скільки в реалізації та поглибленні соціального досвіду. Післятрудова стадія соціалізації пов’язана з реалізацією потенціалу осіб пенсійного віку (Г. Андрєєва).
Процес соціалізації людини невід’ємний від засвоєння нею соціальних ролей. Коли людина реалізує свої права та обов’язки відповідно до соціальних сподівань, людина виконує певну соціальну роль. Роль означає соціальну функцію конкретної людини, певну модель поведінки. Вона залежить від певних соціальних норм, очікувань, стосунків і взаємозв’язків між людьми в процесі спільної діяльності. Індивідуальне виконання ролі має певну особистісну ознаку, зумовлену передусім знаннями та уміннями перебувати в певній ролі.
Діапазон та кількість ролей, здійснюваних людиною, залежать від тих соціальних груп і видів діяльності, в які вона включена. Виділяють ролі соціальні, зумовлені місцем людини в системі об’єктивних соціальних відносин (професійні, вікові ролі), та міжособистісні, які визначаються місцем людини в системі міжособистісних стосунків (лідер, ізолянт, ізгой). Розрізняють ролі офіційні (конвенціональні) – пов’язані з офіційними, формальними вимогами організації, до якої належить людина, та стихійні, пов’язані з неформальними, спонтанно виникаючими стосунками.
Отже, роль – це реалізована поведінка, що очікується від людини. Становище ж, яке займає людина в системі соціальних відносин при виконанні ролей, визначається поняттям соціального статусу. Стазу с людини охоплює її права, обов’язки та привілеї, це інтегрований індекс становища людини в суспільстві. За допомогою статусу формулюються, упорядковуються, регламентуються взаємини та поведінка людей у групах, засвоєння відповідних тому чи іншому статусу ознак і характеристик, мотивація соціальної поведінки та ін. Важливими характеристиками статусу є престиж і авторитет як міра визнання оточуючими певних заслуг людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)