Психологія праці – Баклицький І. О. – 12.3. Психологічні особливості адаптації осіб зрілого та похилого віку
Юність характеризується стійкістю психічної діяльності людини, набуванням цілісності, зрілості, яка тісно пов’язана з психічною адаптацією людини до навколишнього середовища. Під зрілістю особистості розуміють усвідомлення свого місця серед інших людей, самоідентифікацію, прийняття й інтеріоризація соціальних норм, відповідальність за власні вчинки. Основним у зрілому віці є професійна діяльність, яка до похилого віку уступає місце цінності існування та загальнолюдських цінностей.
В. С. Братусь виділяє два рубежі зрілої особистості: у віці 30 ± 2 роки переоцінюється життєвий шлях, людина не тільки задумується над правильністю вибору, а й багато в ньому виправляє (“криза середніх років” – вік Христа), передпенсійна криза у віці 55 ± 3 роки, коли настає період планування пенсійного життя.
У зрілому віці основна психологічна проблема – ідентичність, самовираження і прийняття себе (тобто об’єктивізація особистості). Ідентифікація зрілого віку грунтується на ідентифікації в галузі професійної діяльності досягнення і статусу, а трудова діяльність є умовою і формою виявлення зрілості. В психологічній літературі описано чотири типи ідентифікації в професії [1; 4; 7].
Перший тип – ідентифікація відбувається через вибір професії, яка максимально відповідає характеристиці працівника (наприклад, якщо особа схильна до ризику, то вибирають професію, яка пов’язана з роботою в складних умовах, загрозою для життя). Другий тип – ідентифікація з професією така, що дає змогу зростати професійно, гармонійно адаптуватись до середовища. Третій тип – професійне зростання відбувається з розвитком і удосконаленням якостей, здібностей працівника. Якщо в момент вибору професії здібності перебували у потенційному стані, то професія повинна актуалізувати їх і відкрити перспективи розвитку особистості. Четвертий тип – збігання з професією зумовлено не тільки наявними здібностями, а й творчою активністю особистості в цілому.
Криза середніх років виникає тоді, коли суттєво розмежовується життєва ситуація з віком, коли людина прагне “пожинати плоди” за ідеалами, які сформувались ще в юності. Розходження у сфері професійної ідентичності, що охоплює незадоволеність успішністю кар’єри, дезадаптативністю, сформованими авторитетами, рівнем матеріального благополуччя, це лише можливі розходження, які важливіші для чоловіка, ніж для жінки. Друга сфера – сімейне життя, в якому кризу, дезадаптацію здатне спричинити незадоволення сімейним статусом, вибором партнера та друзів, стосунками з близькими, благополуччя сім’ї. Третя сфера, за якою порівнюють ідеал і реальність, – це сфера особистісного зростання, яка охоплює задоволеність собою, самоактуалізацію, міру розкриття в процесі життя своїх потенційних можливостей і здібностей.
Переходячи до похилого віку, працівник поступово примирюється з роллю і положенням, якого він досяг. Він націлюється на відповідне завершення життя, орієнтується на власне здоров’я і загальнолюдські цінності (наприклад, справедливість). Старіння – незворотний біологічний факт, на який має вплив культурне середовище. Про це свідчить старовинне французьке прислів’я – “Кожний старіє так, як він жив”.
Похилий вік має свої особливості психологічної адаптації до оточення. Він об’єднує несхожих людей. Сюди належать егоцентричність і повільність у прийнятті рішень, які призводять до серйозних змін у житті, особлива недовіра, підвищена тривога, страх бути обдуреним.
У психічному плані адаптації основною проблемою похилого віку е одинокість і внаслідок цього втрата необхідних і бажаних контактів, беззахисність перед оточенням, яке несе, як їм здається, загрозу їхньому благополуччю та здоров’ю. Стосунки між сусідами не завжди доброзичливі. Часто ці стосунки перетворюються у довготривалу війну, яка відбувається з перемінним успіхом. Поразки виникають у вигляді дезадаптації, інфарктів, інсультів та інших захворювань. Часто хвороблива підвищена підозрілість одинокої людини провокує спалахи гніву в близького оточення.
Виділяють декілька основних “життєвих позицій” працівників похилого віку (К. Вісневська-Рошковська):
“Конструктивна” позиція, Люди з таким орієнтуванням все життя були спокійними та задоволеними. Вони позитивно ставляться до життя, здатні змиритися зі смертю, яка наближається, активні та настроєні на надання допомоги іншим. Зі старості трагедії не роблять, шукають розваг і контактів із людьми.
“Залежна” позиція притаманна людям похилого віку, які все життя не зовсім довіряли собі, були безвольними, пасивними. Старіючи, вони з ще більшим зусиллям шукають допомоги, визнання, не отримуючи його почувають себе нещасливими.
“Захисна” позиція формується у людей з підвищеними механізмами до опору. Вони не прагнуть зближення з людьми, не хочуть отримувати ні від кого допомоги, тримаються замкнено, відгороджуючись від людей, окриваючи свої почуття. Старіння сприймають з обуренням і ненавистю.
Позиція “ворожість до світу”. Це “розгнівані старики”, що звинувачують оточуючих і суспільство у всіх невдачах, які вони перетерпіли в житті. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не довіряють, не хочуть від кого-небудь залежати, відчувають відразу до старості, прагнуть триматися за роботу.
Позиція “ворожості до себе і свого життя”‘, яка виражається у пасивності, зникненні зацікавленості та ініціативи. Такі люди схильні до погіршення настрою і фаталізму, почувають себе одинокими. Своє життя вони вважають таким, що не вдалося, ставлення до смерті нетравмуюче – як звільнення від існування.
Коло зацікавлень в міру старіння значно звужується, і поступово людина схильна концентрувати свою увагу лише на собі і власних потребах (егоцентризм).
Наведені дані про вікові особливості психологічної адаптованості працівника дають змогу враховувати цей параметр під час проведення експериментально-психологічного обстеження, діагностики відхилень від норми, а також при інтерв’юванні та наданні психологічної допомоги.
Ключові поняття теми
Трудова адаптація, економічні соціально-психологічні та моральні втрати, виробниче середовище система норм і цінностей, трудові традиції, стереотипи поведінки, адаптивна потреба, дезадаптація, фактори, рівні та критерії адаптації, періоди адаптації.
Формалізована структура змісту теми
Запитання для самостійного опрацювання
1. Які головні ознаки трудової адаптації працівника?
2. У чому виявляється сутність соціально-психологічної адаптації працівника?
3. Яка структура соціально-психологічної адаптації?
4. Які Ви знаєте критерії соціально-психологічної адаптації?
5. Як впливає виробниче середовище на рівень соціально-психологічної адаптації працівника?
6. Які головні методи дослідження соціально-психологічної адаптації працівника?
7. Як впливає система норм і цінностей у колективі на індивідуальну адаптацію працівника?
8. Перелічіть періоди трудової адаптації молодого працівника?
9. Назвіть основні фактори, які впливають на адаптацію молодого працівника?
10. Перелічіть основні ефекти соціально-психологічної адаптації.
Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю
1. Чи згідні Ви з думкою, що кожен працівник може повністю адаптуватися з виробничою ситуацією?
2. Чи достатнє таке твердження: чинником соціально-психологічної адаптації працівника є різноманітні протиріччя, які породжені його діяльністю та умовами життя?
3. Чи може у працівника з адекватною самооцінкою виникнути стан дезадаптації?
4. Розшифруйте вираз “енергетичний потенціал”.
5. Чи можна стверджувати, що велика і віддалена життєва мета допомагає адаптації працівника до виробничого середовища?
6. Наведіть приклади закритих питань анкети на соціально-психологічну адаптацію.
7. Назвіть основні ефекти біологічного рівня адаптації працівника.
8. Охарактеризуйте основні критерії соціально-психологічної адаптації працівника.
9. Чи можна прискорити соціально-психологічну адаптацію працівника? 10. Подайте у вигляді схеми структуру програми психологічного дослідження адаптації працівника.
Завдання та проблемні ситуації
1. За якими зовнішніми виявами працівника можна визначити рівень його соціально-психологічної адаптації?
2. У чому виявляється суттєва відмінність трьох рівнів соціально-психологічної адаптації працівника?
3. Аналізуючи адаптивну потребу працівника, як можна зробити висновок про рівень його адаптованості?
4. Чи є стан дезадаптації закономірним наслідком завищених домагань працівника?
5. У чому може виявлятися негативна та позитивна роль установок при соціально-психологічній адаптації працівника?
Література
1. Березин Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. – Л.: Наука, 1988.
2. Вершинина Т. Н. Взаимосвязь текучести и производственной адаптации рабочих. – Новосибирск: Наука, 1986.
3. Гримах Л. П. Резервы человеческой психики: введение в психологию активности. – М.: Политиздат, 1987.
4. Лукашевич Я. Я. Производственная адаптация как элемент трудовой карьеры работника. – К.: Знание, 1989.
5. Лукашевич Я. П. Производственная адаптация молодежи: сущность, функции, управление. – К.: Издательство УСХА, 1990.
6. Лукашевич Я. Я., Синеаевская И. В., Бондарчук Е. И. Психология труда / Под ред. Н. П. Лукашевича. – К.: МАУП, 1997.
7. Менделевии В. Д. Клиническая и медицинская психология. – М.: МЕД-пресс, 1998.
8. Шадриков В. Д. Психологические аспекты расстановки кадров. – М.: Знание, 1974.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)