Психологія особистості – Столяренко О. Б. – 4. Особистість в “описовім психології” В. Дільтея й Е. Шпрангера
На противагу “безособистісній психології”, що розвивалась у рамках гештальтпсихології, асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так звана “описова психологія”. Її засновником став В. Дільтей (1833-1911), а яскравим продовжувачем – Е. Шпрангер (1882-1963).
В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Б. Шпрангером, психологія, що “розуміє”, має базуватися на таких основних поняттях: 1) психічне розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння “модулів дійсності життя”; 3) не варто шукати якихось об’єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства.
Головне в особистості, за Е. Шпрангером, – це ціннісна орієнтація, за допомогою якої вона пізнає світ. Ціннісна орієнтація є духовним началом, що визначає світобачення і є похідною частиною загального людського духу. Тому краще говорити не про “описову”, а про “духовну” психологію. Виходячи з цього, Шпрангер виділив шість форм пізнання світу, назвавши їх типами розуміння життя. Грунтуючись на цих формах, він запропонував наступну типологію особистостей:
1. Теоретична людина – це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, взаємин між людьми. Для теоретичної людини, незалежно від того, хто вона за фахом – науковець, ремісник або лікар, – головна ціннісна орієнтація – це осмислення в теоретичному плані того, що відбувається навкруги та встановлення закономірностей ;
2. Економічна людина Звичайно шукає користь у пізнанні. Для такого типу людини цінність пізнання пов’язана з тим, що приносить користь їй самій, сім’ї, колективу, людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.
3. Естетична людина Сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ завдяки естетичним формам, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичній формі. Йдеться не лише про професійних художників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей;
4. Соціальна людина – це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності. “Я” особистості, що любить, відрізняється від “Я” егоїстичної людини. Це “Над-Я”, що знаходить себе в служінні іншим;
5. Політична людина Тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей;
6. Релігійна людина – це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя, вищої духовної сили – Божества. Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї – саме пошук вищою смислу, вищої правди, першопричини буття.
У своїй класифікації Б. Шпрангер показав, що люди відрізняються між собою не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.
5. Теорії особистості у французькій соціологічній школі
Засновником французької соціологічної школи був відомий філософ і соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917), який висунув положення про біосоціальну природу людини. Психічні процеси біологічно зумовлені, проте визначаються суспільством. “Колективна свідомість”, Тобто сукупність думок, знань чи явищ духовного життя, формує від народження психіку людини.
Теорія особистості іншого представника цієї школи П’єра Жане (1859-1947) увійшла в історію психології як “психологія поведінки”. П’єр Жане пояснює причини неврозів, психастенії, істерії, виходячи з єдності еволюції психічних функцій у філо – та онтогенезі. Основні поняття його теорії – “активність”, “діяльність”, “дія”, “психічна енергія”, “психічна напруга”, “психологічні рівні”, “психологічний автоматизм”, “психічнасила”.
За П. Жане, психічні явища є основою поведінки людини. Мислення, почуття – це процеси, які здійснюють регуляцію дії, поведінки людини. Розвиток людської особистості відбувається не лише на основі образу (як вважають гештальтпсихологи) чи мотиву (згідно з поглядами К. Левіна), а й через спілкування. Завдяки спілкуванню реалізується соціальний вплив на розвиток психіки.
Поведінковий акт, за теорією П. Жане, складається з трьох етапів: перший етап стосується внутрішньої підготовки до дії, другий – це виникнення зусилля для виконання дії, і третій – завершення дії, Психічні процеси регулюють дії від першого до останнього етапу.
Основу розвитку психічних функцій П. Жане вбачає у різних видах професійної діяльності. Головною ознакою інтелектуальної діяльності є не використання речей, а їх виготовлення. П. Жане виокремлює сім рівнів поведінки людини:
O рефлекторні акти;
O перцептивні дії;
O елементарні соціальні акти (наслідування);
O елементарні інтелектуальні акти;
O маніпулювання різними об’єктами, що зумовлює формування інтелектуальних дій;
O розумова діяльність, мислення;
O творча, трудова діяльність.
Здатність до саморегуляції, до опосередкованості своєї поведінки П. Жане вважав найвищим критерієм розвитку особистості. Процес переходу від нижчого рівня поведінки до вищого здійснюється за допомогою мови, яка опосередковує процеси регуляції, формує довільність трудової діяльності.
Великого значення П. Жане надає Психічній напрузі Як домінанті дії і основи здатності до “трудового зусилля”. Стан напруги надає особистості можливість регулювати свою поведінку і визначається як активація вищих потреб. Передбачається, що здатність до зусилля є основним критерієм оцінки особистості, а цінність особистості вимірюється її здатністю виконувати роботу, що вимагає зусилля. Психічна сила Означає певну властивість, що виявляється в швидкості і тривалості окремих дій, а психічна напруга передбачає здатність до концентрації і розподілу сили. Зниження напруги є наслідком важких соматичних захворювань, природженої слабкості нервової системи, несподіваних і важких фрустрацій і стресів. Спад психічної напруги призводить до ” втрати відчуття реальності”, і свою нездатність реагувати на довколишню дійсність людина переживає як схематизм, нереальність довколишніх предметів і людей. Різкі коливання психічної напруги можуть призвести до роздвоєння особистості, до утворення двох і більше особистісних систем, кожна з яких функціонує на своєму рівні напруги,
Розвиток особистості П. Жане розуміє як послідовне формування складних особистісних утворень – персонажа, “Я”, суб’єктивності, індивідуальності, які формуються у відповідь на необхідність удосконалювати соціальні стосунки людини з суспільством, з іншими людьми. Замість терміну “роль” висувається термін “персонаж”, що Передбачає короткочасну стадію розвитку особистості. Особистістю людина стає лише тоді, коли зовнішні вимоги до персонажа, стають внутрішніми вимогами самого суб’єкта – основою його ініціативної поведінки, що здійснюється без зовнішнього примусу. Вищим рівнем розвитку особистості Жане називає стадію “індивідуальності”, Яка характеризується появою у людини відчуття особистої відповідальності, оригінальності і прогресивних тенденцій, прагнення сприяти прогресу і вдосконаленню суспільства.
6. Транзактний аналіз Еріка Берна
Відповідно концепції транзактного аналізу Б. Берна, у поведінці людини, в її загальному світосприйнятті та самовідчутті час від часу переважають три якісно різних Его-стани: Дитина, батько, дорослий.
Позиція “Батько” – Це зафіксований у пам’яті людини сценарій поведінки дорослих людей щодо дітей. Він містить багато стереотипів і автоматизованих форм поведінки, відображаючи традиції, цінності, норми і правила. “Батько” втілює функції контролю над дотримайням норм і розпоряджень, які людина запозичує, часто некритично, впродовж життя, а також уособлює заступництво і турботу. По суті – це актуалізація моральної со^ери особистості. Перебування в такому стані супроводжується відчуттям власної значущості, всесильності, спроможності розв’язати усі складні питання. Така позиція вимагає від інших абсолютної покірності, виконання усіх вказівок, не визнає будь-яких заперечень тощо.
Роль “Дитина” Відображає передусім зміст внутрішнього світу людини, фіксуючи ті специфічні реакції на життєві обставини, які кожен із нас пережив у дитинстві. Крім безпосередніх переживань, цей досвід охоплює також результати дитячого розуміння подій. Цей стан може бути в двох формах: як природна “Дитина”, що є джерелом інтуїції, творчості, спонтанних спонук і радості і як залежна “Дитина”, яка пристосовується, змінює поведінку під впливом “Батька* (може бути слухняною або, навпаки, примхливою, жорстокою). По суті – це актуалізація емотивної сфери особистості. Перебуваючи у такій позиції людина прагне утримати на собі увагу інших, переживає почуття страху і провини за свої вчинки, часто ображається, занадто емоційно реагує на дрібниці.
“Дорослий” Компонент свідомості охоплює здатність людини до самостійного пошуку стратегій і тактик. Поведінці “Дорослого” відповідають такі ознаки: неупередженість, об’єктивність в оцінках і самооцінці, орієнтація на власні сили і можливості. “Дорослий” – це стан, у якому здійснюється обробка інформації та її оцінка заради ефективної взаємодії з оточуючим світом; демонструються незалежність і компетентність. “Дорослий” контролює дії “Батька” і “Дитини”, будучи посередником між ними. По суті, це – актуалізація раціональної сфери особистості.
У різних життєвих ситуаціях, перш за все, в процесі спілкування з іншими людьми, особистість знаходиться, як правило, в одному з тих его-станів, який у даний момент активізовано. Проте, можливе і поєднання двох его-станів, або, точніше “зараження” (контамінація) одного стану іншим. Таким механізмом зараження Берн пояснює різні випадки особистісних патологій і відхилень аж до психічних захворювань.
За допомогою концепції его-станів можна розглядати процес міжособистісної взаємодії. Елементарна одиниця спілкування, що складається з транзакційної стимул-реакції і реакції, називається транзакцією. За допомогою своєї концепції Берн вивчає і складніші форми поведінки людини – “Ігри”, або “серії послідовних прихованих додаткових транзакцій з чітким і передбаченим результатом o. За допомогою психологічних ігор люди часто неусвідомлено компенсують свої особистісні проблеми. Берн створив теорію і типологію ігор і сценаріїв, описаних в книзі “Ігри, в які грають люди “.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)