Психологічні джерела виховної майстерності – Бех І. Д. – Короткий термінологічний словник
Адаптація (лаг. Adaptatio – пристосовувати) в психології особистості – пристосування особистості до існування в соціумі згідно з його нормами і вимогами, а також з власними потребами, прагненнями, мотивами та інтересами.
Альтруїзм (франц. Altruisme – інший) – безкорисливе піклування особистості про благо інших і готовність жертвувати власними інтересами.
Вередування – виявлення невдоволення, демонстрація примх. За стану вередування особистість стає надто вибагливою чи навіть знущається над іншою.
Вимога – веління, імператив, директива, яка формулюється як певний мовленнєвий конструкт і в такій формі пропонується для виконання.
Виправдання – зворотна дія одного суб’єкта на звинувачення іншого.
Виховання – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку особистості, оволодіння сучасною культурою.
Виховна взаємодія – процес спрямованого впливу суб’єктів один на одного (педагога на вихованця, дорослого на дитину, ровесника на ровесника); їхній взаємозв’язок, взаємозумовленість, взаємний обмін тощо.
Виховна ситуація – реальні обставини, які викликають у вихованця необхідність діяти певним чином (суспільно схвально або суспільно деструктивно).
Виховні правила – науково-обгрунтовані орієнтири для доцільної побудови дій педагога. Знижують ступінь вірогідності виховного процесу, підвищують його керованість, а отже, загальну результативність.
Відповідальність – усвідомлення особистістю власної повинності, власних обов’язків і розумне їх виконання.
Вікові новоутворення – основні інтелектуально-особистісні здобутки, властиві певному віку.
Воля – функція Людської психіки, яка полягає у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки; прагнення досягти своєї мети.
Вчинкова вибірковість – явище, яке не пов’язане з такими вчинковими ситуаціями, коли моральне діяння вихованця залежить від міри його емоційної прихильності до людини як об’єкта, на ЯКИЙ спрямовується це діяння (рідні, близькі, товариші чи ровесники).
Вчинок – одиничний акт людської поведінки, діяльності. У структурі вчинку виділяють суб’єктивний мотив, суспільно значущий результат, зовнішні умови переходу мотиву в результат.
Гідність – усвідомлення і переживання особистістю самої себе у сукупності духовно-моральних характеристик, що викликають повагу оточення.
Гнів – емоційне реагування Людини на фізичні і психологічні перепони щодо поставленої мети.
Дія асоціальна – дія суб’єкта, яка не відповідає прийнятим у суспільстві моральним нормам і вимогам.
Догоджання – висловлювання, вчинок, які своїм змістом не суперечать іншим і не зачіпають їх амбіцій.
Дратівливість – стан нервового збудження, за якого суб’єкт ображається.
Дружба – моральне Почуття, сутність якого полягає в потребі у спілкуванні, прагненні до спільних форм діяльності, співпереживанні тощо.
Духовна безпечність – психічний стан особистості, який характеризується безтурботністю, пасивністю, недбалим ставленням до діяльності, відсутністю старанності, необхідної психічної напруженості.
Духовна напруженість – Психічний стан, проявами якого є ретельність, уважність, дбайливість людини у її духовно-моральній діяльності.
Духовність – система усвідомлених і осмислених найвищих нематеріальних цінностей; пов’язаність людини у своїх найвищих прагненнях з моральністю суспільства і з Богом. Несумісна з жорстокістю, егоїзмом, орієнтацією на непомірні матеріальні вигоди.
Его-заперечення – реагування вихованця на рішення педагога вербально оформленим негативним емоційним переживанням.
Емоції (лат. ЕтоVео – хвилюю, збуджую) – Психічні стани людини, в яких реалізується безпосереднє ситуативне переживання (задоволення, радість, страх).
Емоційна ригідність (відсутність гнучкості) – стан, за якого у суб’єкта не формується досвід трансформації протилежних емоційних переживань (наприклад, мстивість – терпіння, злість – благодушність) стосовно одного і того самого об’єкта (іншої людини).
Емоційна цінність – утворення емоційних комплексів у внутрішньому світі вихованця, які по-різному відображаються на емоційно-моральному розвитку.
Емоційні комплекси – комбінації двох або декількох фундаментальних емоцій, які за певних умов можуть проявлятися одночасно або в одній і тій самій послідовності і які, взаємодіючи, впливають на індивіда і його поведінку.
Емпатія (англ. Empathy – співчуття, співпереживання) – здатність особистості відгукуватися на емоційне переживання інших.
Естетика (грец. Aisthetikos – чуттєво Сприйманий) – наука про прекрасне та його роль у житті суспільства.
Етика (лат. Ethica – звичай) – наука про мораль, її структуру і природу, особливості її походження і розвитку, про закони морального прогресу суспільства й особистості.
Ефект іррадіації – поширення виховного впливу, який спрямовують на конкретного вихованця, на присутніх при цьому ровесників.
Заздрість – емоційна реакція людини на переваги іншої людини, які стосуються її матеріальних цінностей, особистісних якостей, здібностей, статусу.
Захисний механізм – неусвідомлена реакція, що захищає суб’єкта від таких неприємних емоцій, як тривога і почуття провини.
Зневага – почуття презирства, відсутність поваги, турботи, піклування, байдужість; навмисне приниження чиєї-небудь гідності.
Зухвалість – спосіб поведінки, що характеризується грубістю, зневажливістю, пихатістю вихованця.
Культура гідності – життя особистості за вищими духовними пріоритетами, які виступають підгрунтям її самоцінності.
Механізм опору – суто емоційне утворення, що проявляється як наміри чи бажання.
Механізм пізнання – вивчення індивідуальних особливостей ровесника, його розвивальних можливостей та рівня вихованості, стилю поведінки тощо.
Милість – доброзичливе, привітне ставлення до кого-небудь.
Міжособистісне примирення – Процес подолання негативних особистісних стосунків і утвердження товаристськості, дружби.
Моральна асиміляція (лат. assimilatio – уподібнення) – здатність до засвоєння людиною внутрішніх моральних надбань іншої людини.
Моральна мужність – готовність особистості рішуче діяти у несприятливих для себе обставинах, відстоюючи свою моральну позицію.
Моральна самооцінка – цінність, якою наділяє себе вихованець на основі власних морально-духовних надбань.
Моральна свідомість – єдність моральних знань і почуттів, раціонального та емоційного.
Моральна цілісність – гармонійний розвиток у суб’єкта сфер “Я – Інші”. “Я – Культура”, “Я – Природа”, “Я – Особистість”.
Моральне рішення – особистісна дія, у якій суб’єкт свідомо враховує різні за значущістю моральні позиці? і на цій основі робить власний вибір.
Моральний конфлікт – ситуація, у якій суб’єкт діяльності поставлений перед необхідністю зробити вибір однієї з двох протилежних форм поведінки, однієї з двох моральних цінностей.
Мотив – спонукальна причина дій та вчинків людини, зумовлених об’єктивними потребами.
Мотиваційне Его-зміщення – явище підміни вихованцем суспільно значущої мотивації вчинку мотивацією утилітарної спрямованості.
Наслідування – дія людини, що спонукається якимось прикладом, взірцем; може бути мимовільним і довільним.
Об’єктна рефлексія – мислення, що виокремлює певну цінність з низки інших і перетворює її на безпосередній предмет осмислення.
Обов’язок – певна вимога, яку має прийняти вихованець у певних часових і якісно-змістових межах.
Опору механізм – емоційне утворення, яке проявляється як намір або бажання.
Особистість – сукупність соціально значущих психічних властивостей, відносин і дій індивіда, що склалися в процесі онтогенезу і визначають його поведінку як поведінку свідомого суб’єкта діяльності та спілкування.
Педагогічна емоціокорекція – зміна негативних емоцій вихованця (збентеженості, розгубленості, журби) на позитивні (задоволення, радості), які активізують сутнісні сили вихованця.
Педагогічне умовляння – метод, спрямований на емоційну сферу особистості з метою подальшого свідомого прийняття певної моральної вимоги.
Персоналізація – морально-духовне представлення себе в життєдіяльності інших людей.
Підозра – спотворене інтерпретування моральної дії іншої людини.
Післявчинкова аура – колективний стан потрясіння, який може бути позитивним чи негативним залежно від мотиваційної спрямованості вчинку.
Поведінка – сукупність вчинків людини чи групи людей; поведінка завжди соціально обумовлена і має свідомий цілеспрямований характер.
Презирство – почуття зверхності надлюдиною чи групою людей.
Привабливість – природно задана характеристика суб’єкта, що стабілізує його соціальне функціонування, створюючи необхідний психологічний комфорт.
Приниження – міжособистісне явище, коли особистість ставлять у принизливе становище, ображають, применшують її роль.
Психологічний бар’єр – наслідок невідповідності зовнішніх впливів внутрішньому Я (інтересам, потребам, спрямованості особистості тощо), що зумовлює формування негативного ставлення до цих впливів, прагнення захиститися від них.
Психосоціальна криза – критичний період у житті індивідуума, обумовлений фізіологічним дозріванням і соціальними вимогами; може завершитися позитивно або негативно.
Рефлексивне заперечення – аргументи вихованця стосовно власних глибинних переживань, актуального суб’єктивного стану, зовнішніх обставин, які не врахував педагог у своєму моральному рішенні.
Розголос – спонтанна вербальна комунікація, що обмежується виховною групою (класом).
Розгорнутість попередження – єдність педагогічної констанції суспільно несхвального діяння вихованця і трансляції можливої санкції.
Розуміння – акт усвідомлення, опосередкований аналітико-синтетичним процесом, який передбачає виокремлення основних елементів матеріалу та об’єднання їх у єдине ціле.
Самоактуалізація – процес набуття особистістю внутрішніх сил (якостей, смисло-ціннісних орієнтацій, здібностей), які виступають спонуками до її усвідомленої діяльності та поведінки.
Самовиховання – свідома систематична діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних моральних якостей.
Самовпевненість – негативна моральна риса, що поєднує в собі гордовитість, пихатість, зневажливість.
Самозадоволеність – узагальнене позитивне емоційне переживання особистістю своїх суспільно-значущих якостей, які трансформувалися у компоненти її морального Я-образу завдяки багаторазовому втіленню у відповідних вчинках як їхні реальнодіючі мотиви.
Самоконтроль – виховання впевненості в собі.
Самооцінка – цінність, якою суб’єкт наділяє себе загалом і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки.
Самоприйняття – безумовне позитивне ставлення суб’єкта до власних особистісних надбань незалежно від їх оцінки оточуючими людьми.
Самопрогнозування – механізм, за допомогою якого особистість визначає можливості свого розвитку, виокремлює вимоги, на які необхідно орієнтуватися.
Самореалізація – процес предметного втілення особистістю базових інтелектуально-особистісних утворень, набутих на етапі самоактуалізації.
Саморозвиток – самозміна суб’єкта у напрямі свого Я-ідеального, яке виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх причин.
Самосвідомість – вищий рівень розвитку свідомості, який є основою формування розумової активності та самостійності особистості в її судженнях і діях.
Свобода – незалежність суб’єкта; свідоме визначення суб’єктом власних цілей поза впливом зовнішнього авторитету.
Сила волі – психосоціальна якість, завдяки якій особистість вчиться робити вільний вибір і обмежувати себе.
Сором – емоція, яка виникає у суб’єкта внаслідок усвідомлення ним невідповідності своїх вчинків прийнятим у суспільстві нормам чи
Соціальне розслідування – намагання вихованця розвідати певні особистісні вади ровесника.
Соціальний статус – становище вихованця у системі міжособистісних взаємин, з яким пов’язані його права, обов’язки і привілеї.
Соціально-рольове зміщення – ситуація, за якої особистість через невідповідність основній ролі займає позицію споглядача, коментатора тощо.
Страждання – емоційна реакція людини на будь-яку втрату, невдачу, розчарування.
Удавання – неправдива мотивація своєї активності.
Хизування – намагання людини виставити себе на показ з метою вразити, шокувати інших.
Ціль – суб’єктивний образ майбутнього результату.
Ціннісна одностайність – форма вияву групових міжособистісних стосунків, які формуються за допомогою соціально-педагогічного впливу на процес групової взаємодії.
Ціннісні орієнтації – ідеологічні, політичні, моральні, естетичні засади оцінювання суб’єктом дійсності та орієнтації в ній, що формуються при засвоєнні соціального досвіду і виявляються у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах особистості.
Честь – моральне ставлення особистості до світу людей і світу речей, яке пов’язане з відповідністю складових Я-образу особистості та її професійних здібностей вимогам певної суспільної діяльності, яка набуває ознак смисло-життєвого устремління.
Чуття міри – розуміння особистістю допустимих параметрів різновікової соціальної взаємодії, яких вона вільно дотримується у спілкуванні та поведінці у певному віковому періоді.
Я-ідеальне – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен бути, орієнтуючись на суспільні моральні норми.
Я-концепція – цілісний погляд людини на себе. Містить у собі когнітивний (пізнавальний) компонент, Я-образ, емоційний компонент (самоповага, любов до себе), оцінно-вольовий компонент (прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу).
Я-образ – самоусвідомлення суб’єктом своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості, внаслідок якого виникають первинні самопереживання.
Я-обурюване – психологічне утворення особистості, яке істотно гальмує її духовний розвиток; наслідок підсвідомого тяжіння особистості до першості й незалежності скрізь і у всьому.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)