Психологічні джерела виховної майстерності – Бех І. Д. – 1.Самореалізація як духовно-практичний символ особистості

Самореалізація як особистісне утворення є центральною характеристикою людини, вищим рівнем її розвитку, на якому практично самоздійснюється її Я (система цінностей). Тому її інтерпретують як фундаментальну цінність. Такий статус самореалізація набуває, коли з потенційної можливості стає визначальним фактором життєдіяльності особистості. Однак часто вона залишається на рівні потенції особистості або реалізується в досить обмеженому змістовному просторі, чи у суспільно несхвальному ракурсі.

Процесуальна своєрідність феномену самореалізації

Самореалізація є цілісною діяльністю і поведінкою особистості, а не сукупністю певних способів її діяльності, поведінки. Вона має складну структуру і здійснюється на різних рівнях, притаманна навіть дітям дошкільного віку, її інтенсивне розгортання відбувається у підлітковому віці

З утвердженням особистості як суб’єкта власного розвитку, проектуванням життєвого шляху.

Самореалізація – процес предметного втілення особистістю базових інтелектуально-особистісних утворень, набутих на етапі самоактуалізації.

Самостійне створення стратегії розвитку є результатом усього попереднього її соціального функціонування за суб’єктивно важливими моральними стандартами. У цій особистісно-творчій діяльності минуле і теперішнє утворюють вектор майбутнього в індивідуальному баченні. Саморозвиток особистості розкриває всі її продуктивні можливості, оскільки він підготовлений процесом становлення її інтелектуальних та емоційно-вольових механізмів. Вони визначають особистісні смисли, які детермінують конкретні етапи життєвого шляху особистості,

У цьому контексті важко погодитися з твердженнями, що самореалізація властива лише дорослій людині, їх автори пов’язують самореалізацію лише зі сформованістю Я-образу, з грунтовним пізнанням своїх здібностей, цикли розвитку яких уже завершилися. Продуктивнішою видається точка зору, згідно з якою процес самореалізації є поступовим і багатогранним, і ця багатогранність нарощується залежно від змістового збагачення Я-образу особистості.

Часто самореалізацію ототожнюють із самоактуалізацією, що за процесуально-генетичного підходу недоцільно. Адже самоактуалізація як вид діяльності особистості передує самореалізації.

Самоактуалізація – процес набуття особистістю внутрішніх сил (якостей, смисло-ціннісних орієнтацій, здібностей), які виступають спонуками до її усвідомленої діяльності та поведінки.

Самоактуалізуючись, особистість дає собі відповідь на питання: “Для чого Я?”, “У чому сенс Мене?”, “Що необхідно Мені робити, щоб утілити цей сенс? “. Отже, самоактуалізація стосується внутрішнього плану існування особистості. Вона забезпечує якомога повніше вичленення власних потенційних можливостей, які реально втілюватимуться у діяльності та поведінці особистості.

На етапі самоактуалізації особистість формує уявлення про свою людську місію у відповідних смисло-ціннісних утвореннях, створює програму здійснення своєї місії, яка на наступному етапі (самореалізації) виступатиме інтегральною спонукою її матеріальної і практично-духовної діяльності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Психологічні джерела виховної майстерності – Бех І. Д. – 1.Самореалізація як духовно-практичний символ особистості