Провідники духовності в Україні – Курас І. Ф. – ОГІЄНКО Іван Іванович
Український церковний, державний, громадський та культурний діяч
Народився 15 січня 1882 р. в м. Брусилові (нині Коростишівського району Житомирської області) у селянській родині. Початкову освіту здобув у народній школі в Брусилові; навчався у військово-фельдшерській школі в Києві, екстерном склав іспит в Острозькій гімназії. Закінчивши 1909 р. історико-філологічний факультет Київського університету, викладав у комерційній середній школі (пізніше – гімназії О. Стельмашенка). Працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. – приват-доцент на кафедрі мови і літератури Київського університету. Належав до Української партії соціалісгів-федералістів. Він – засновник Київського народного
(згодом державного) університету, а також Українського університету у Кам’янці-Подільському (був його першим ректором).
У 1918-1921 рр. брав активну участь у створенні Української автокефальної православної церкви. 14 січня 1918 р. виступив на Всеукраїнському церковному соборі у Києві з доповіддю “Відродження української церкви”. У першому уряді УНР обіймав посаду міністра освіти, а згодом міністра віросповідань.
Наприкінці 1920 р. був змушений емігрувати спочатку до Польщі, а потім до Чехословаччини, Австрії, Швейцари. З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії. У 1926-1932 рр. – професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. У Варшаві заснував і редагував журнали “Рідна мова” (1933-1939) і “Наша культура” (1935-1937).
У 1940 р. І. Огієнко став ченцем Яблочинського монастиря (у Польщі), діставши ім’я Іларіон, архієпископ Холмський і Підляський УАПЦ. З 1943 р. – найвищий ієрарх цієї церкви. У 1963 р. отримав титул блаженнійшого. Він засновник Холмської семінарії (що згодом набула статусу академії).
З 1947 р. жив у Канаді, продовжуючи церковну, наукову і видавничу діяльність. У серпні 1951 р. І. Огієнка було обрано митрополитом Української греко-православної церкви в Канаді.
Перу І. Огієнка – видатного вченого-мовознавця, філолога, перекладача та історика – належить понад 300 творів. Він переклав 44 назви релігійної літератури. Його переклад Біблії українською мовою Британське біблійне товариство визнало одним із кращих у світовій історії.
Досліджував проблеми кириличної палеографії, історії старослов’янської та української мов, українського правопису. Основні праці: “Історія українського друкарства” (1925), “Нариси з історії української мови” (1927), “Пам’ятки старослов’янської мови X – XI віків” (1929), “Крехівський Апостол” (1930), “Історія української літературної мови” (1950), “Український літературний наголос” та ін.
У 1991 р. київське видавництво “Абрис” випустило репринтне видання його праці “Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу” видання 1918 р., що становить курс лекцій, прочитаних ним у Київському народному університеті. 1993 р. видавництвом “Україна” опубліковано двотомну книгу “Українська церква”, в якій на основі численних історичних джерел ідеться про поширення християнства в Київській Русі, виникнення Української православної церкви, її боротьбу за незалежність від Москви, визначну роль у розвитку духовної культури українського народу.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)