Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Зміст поняття “методологічний принцип” та його визначення. Місце та значення методологічних принципів для формування та функціонування методології як системи, яка забезпечує процес пізнання
Методологія не є простим механічним поєднанням методів, прийомів, методик і т. п. пізнання. Методологія – це певним чином упорядкована логічна система взаємозв’язку і взаємодії феноменів, що її формують. І цей момент не варто ігнорувати при визначенні поняття “методологія”. Тому досить логічно поставити питання про те, що саме надає єдності і цілісності тій чи іншій сукупності методів, прийомів і методик пізнання, що входять до методології.
На наш погляд, цю особливу роль “об’єднувача” відіграють принципи методології, під якими розуміються певні визначальні установки суб’єкта пізнання щодо відносності, можливості, допустимості і доцільності застосування, використання того чи іншого методу, тієї чи іншої методики, того чи іншого способу в науково-пізнавальній діяльності, а також на підставі яких здійснюється оцінювання ступеня істинності отриманої інформації (знання). Саме такі основоположні начала налають єдності і логічності всій сукупності методів, способів, методик тощо, що використовуються в тій чи іншій науці, роботі і т. п.
Необхідно підкреслити, що від характеру обраних методологічних принципів багато в чому залежать результати дослідження, його достовірність, рівень всебічності, ступінь переконливості, істинність для адресата.
Історія науки знає численну кількість прикладів, коли отримані за допомогою різних методів достовірні дані, через неправильне використання чи повне ігнорування методологічних принципів помилково Інтерпретувались чи займали неадекватне місце н системі знань, що фактично призводило до нівелювання істинності отриманих знань.
Враховуючи цільову установку самої науки – отримання достовірної картини навколишнього світу і створення умов для практичного застосування отриманих знань, можна стверджувати, що помилки, які мають місце в процесі формування системи принципів методології стають перешкодою для досягнення цільової установки науки в цілому.
Тому не дивно, що саме залежно від сукупності принципів, які використовує та чи інша методологія, а також внутрішньої логіки їх організації та взаємозв’язку формуються різні методологічні напрями, різні наукові школи. Незважаючи на часткове чи повне збігання методів досліджень, що використовуються в тих чи інших методологічних напрямах та наукових школах, погляди на одне і те ж питання і наукові проблеми можуть значно відрізнятись, іноді навіть кардинально, саме у зв’язку з їх різними методологічними принципами.
Іноді методологічні принципи пропонують прирівняти до світоглядних установок вченого чи розглядати їх як “оціночні методи… носять пізнавально-установочний характер”, тобто “методологічний принцип -… пізнавальна установка, що забезпечує ставлення того, хто пізнає, до того, що пізнається”, таким чином, фактично для вказаного автора методологічні принципи є нічим іншим як “аксіологічними чи оціночними методами”.
З тим, що методологічні принципи слід зводити до аксіологічних принципів важко погодитись, оскільки при такому підході виникає ціла низка питань та протиріч. Зокрема:
А) чи всі ці принципи є оціночними методами? Швидше за все – ні. А. Сурілов називає в якості методологічного принципу принцип історизму. Однак, якщо погодитись з тим, що будь-який методологічний принцип є аксіологічним методом, тобто в його основу покладено певне аксіологічне поняття, тоді б хотілось отримати відповідь на питання: “Яке аксіологічне поняття лежить в основі історизму?”,
Б) введенню тих чи інших принципів у методологію передує аналіз цих принципів, крім іншого, з точки зору їх цінності для даної методології, а також їх відповідності певним аксіологічним цінностям, носієм яких є суб’єкт пізнання, а в такому випадку методологічний принцип та аксіологічні і оціночні методи не можуть збігатися.
Більше того, при зазначеному підході ми фактично проблему розуміння методологічних принципів переносимо в сферу допустимості і доцільності методу, а це:
– по-перше, звужує проблему, тому що методологічні принципи так само визначають відносність і істинність методу;
– по-друге, підміняє поняття методологічний принцип як поняттям “метод”. Це не є правильним, більше того, це є достатньо небезпечним з точки зору формування методології як певного системно-структуризованого явища;
– по-третє, нівелює значення методологічних принципів не тільки для дослідника, а й для результатів його дослідження, розпорошує зміст цього поняття. Тому що методологічний принцип це пізнавальна установка, яка характеризує відношення того, хто пізнає, до того, що пізнається у контексті, як необхідно здійснювати процедуру дослідження, щоб отримати максимально істинне знання, а не тільки (і не стільки) погляд дослідника па те, які методи він може використати з точки зору його, як носія певних соціальних цінностей. Якщо розуміти методологічні принципи як певні основоположні установки суб’єкта пізнання стосовно відносності, можливості, допустимості і доцільності застосування того чи іншого методу, прийому, способу, засобу і/ чи методики науково-дослідної діяльності, які є підставою оцінювання ступеня істинності отриманої інформації (знання), то можна чітко:
(а) відмежувати аксіологічну діяльність в сфері методології (допустимість та доцільність методу) від пошуку відповіді на питання про відносність, принципову можливість і ступінь істинності застосування, використання того чи іншого методу, прийому, способу, засобу і/чи методики науково-дослідницької діяльності;
(б) розглядати аксіологічні принципи методології лише як один з видів методологічних принципів.
Необхідність чіткого і зрозумілого уявлення про те, що є методологічними принципами, яка їх природа і походження, визначається їх значенням для методології.
При цьому слід підкреслити, що значення методологічних принципів важко переоцінити, оскільки, як було зазначено, саме ці принципи надають єдності і цільності тій чи іншій сукупності методів, прийомів і методик пізнання, що багато в чому зумовлює результати науково-пізнавальної діяльності.
Серед принципів методології, з точки зору їх функціонального призначення, можна виділити дві великі групи принципів:
– перша – принципи, за допомогою яких намагаються створити єдину, цілісну і істинну методологію дослідження, у процесі застосування якої буде отримана
Максимально істинна і обгрунтована теорія, знання, інформація тощо;
– друга – принципи, за допомогою яких відбувається співвідношення методів, що використовуються у процесі пізнання, з уявленнями, які панують в суспільстві чи якими керується суб’єкт, що пізнає, в області моралі, моральності, естетики тощо.
Якщо перша група принципів методології більше обертається навколо понять істинності і відносності методів, то принципи другої групи апелюють до їх допустимості чи доцільності.
Наприклад, експериментування в сфері клонування людини як метод біології і медицини, дає можливість отримати певну кількість істинних знань про природу людини тощо, вирішити конкретні практичні проблеми науки тощо. Однак наскільки допустимим є застосовування цього методу в сучасній науці з точки зору аксіологічних моментів. Вказане питання є спірним і дискусійним. Від позиції з цього приводу (визнаємо чи ні ми можливість використання цього методу у науці) багато в чому буде залежати характер і зміст методологічного дослідження, а, це залежить у свою чергу від того, які саме принципи другої групи будуть закладені у методологію дослідження.
Тут слід підкреслити, що, на жаль, ці дві групи принципів в науці, у тому числі і в юридичній, доволі рідко розрізняються.
Неоднозначною є відповідь на питання про співвідношення понять “принцип методології” та “метод”. Дещо в іншій інтерпретації це питання можна поставити інакше, а саме: чи можна стверджувати, що принципи методології – це метод, який займає домінуюче положення у даній методологічній системі. Скажімо, історизм у певних випадках визначається як принцип методології юридичних теоретичних наук (наприклад, такими авторами, як М. Марченко, Г. Муромцев, Є. Темнов і т. д.), а іноді який метод (наприклад, В. Корельським).
Навряд чи таке змішування є правильним. Методологічний принцип – це критерій відбору методу перш за все залежно від відносності, допустимості, доцільності, істинності останнього.
Там, де історизм – метод, конкретний спосіб пізнання, який застосовується в ході дослідження, але водночас є підставою для формування самої методології дослідження, це спричиняє введення в методологію групи історичних методів, а також “тесту” на історичність до методів, прийомів, способів і т. д. Іншими словами, якщо до методів, які залучаються (залучені) в дослідження, тобто до змісту методології пред’являється вимога історичності (показу динаміки розгортання процесу в часі), тоді ми можемо вести мову про принцип історизму.
Досить поширені дослідження у яких не лише принцип історизму не включається у методологію дослідження, а й навіть не застосовуються окремі історичні методи.
Щоправда, зауважимо, що використання у дослідженні окремих історичних методів, наприклад, хронології, ще не свідчить про те, що методологія дослідження побудована з використанням принципу історизму. У цьому контексті цікава критика К Марксом історичної школи права. У такому випадку місце історичних методів у системі методології не буде центральним, вони будуть відігравати другорядну роль. До речі, саме таким доктринам притаманне визнання тезису про те, що історія вчить нас тільки тому, що нічому не вчить (і не може навчити).
На сьогодні, як правило, історизм дійсно є методологічним принципом для більшості досліджень у сфері теорії держави і права.
Методологічний принцип, як було підкреслено, розгортається (конкретизується) у методологічній системі в цілій сукупності методів, а не в одному певному методі. Крім того, принцип методології розгортається у цілій низці методів, він також безпосередньо (разом з іншими принципам и) систематизує та вибудовує ієрархію усієї сукупності методів, прийомів, засобів, і т. п., які застосовуються в даній науці, теорії, дослідженні і т. д.
З огляду на це можемо дати таке визначення принципу методології: принцип методології – це основоположне начало, пізнавальна установка дослідника чи наукової школи (суб’єкта, що пізнає), що визначає можливість використання того чи іншого прийому, способу, засобу, методу і/чи методики для наукового пізнання об’єкта (предмета) дослідження, а також яка забезпечує впорядкування і надання системної єдності всій сукупності методів, які формують методологію суб’єкта пізнання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)