Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Труднощі викладання та вивчення загальнотеоретичної юридичної науки
Викладання та вивчення загальнотеоретичної юридичної науки у вищій школі стикається з певними труднощами. Цих труднощів достатньо. Частково вони пов’язані з адресатом навчального процесу, його специфікою; частково з особливістю змістом та обсягом наукового матеріалу, який викладається, та його інтерпретацією у конкретно-історичному та соціально-політичному середовищі.
Загалом викласти та показати значення теоретичного юридичного знання для практики юриста нескладно, але для цього необхідно, щоб слухачі або добре володіли юридичним знанням, або досить вільно орієнтувалися у практичних питаннях. У цьому відношенні студенти юридичного факультету, як аудиторія, дуже проблемні. Тому що:
– знання (особливо з теоретичних питань) у більшості студентів незначні та й не завжди системні. Як кажуть: “Від сесії до сесії живуть студенти весело, а сесія всього два рази в рік” (університетський фольклор), а відносно такої логіки навчання навряд чи отримаєш глибокі та системні знання;
– більшість студентів мають лише якесь уявлення про реальну юридичну практику;
– сучасне студентство юридичного факультету не має, як правило, достатнього життєвого досвіду, зокрема, через свій вік тощо.
Тому багато труднощів при викладені цієї навчальної дисципліни важко подолати, хоча це не повинно лякати. Дорогу подужають ті, що йдуть.
Ще однією трудністю оволодіння цією дисципліною є те, що вона оперує знанням, яке є знанням достатньо високого рівня абстрагування та узагальнення. Крім того, воно потребує виходу у “пограничні” зони з іншими науками, у тому числі і неюридичного блоку (філософія, соціологія, політологія тощо). Зрозуміло, що такий матеріал для опанування не такий простий. При цьому його багато за обсягом. Це і спричиняє певні труднощі.
Особливістю і ви кладення, і вивчення загальнотеоретичної юридичної науки, якою є “Теорія держави і права” (або “Теорія права”), нині в Україні (і не тільки в Україні) є те, що відбувається всеохоплююче переосмислення всього знання, що формує зміст загальнотеоретичної юридичної науки, включаючи її фундаментальні засади. Це створює великі перепони на шляху навчального процесу. Оскільки процес наукового пошуку існує у контексті необхідності передачі інформації, яка шукається, в ході здійснення навчального процесу.
Існують певні складнощі у тому, що сучасна вітчизняна юридична теорія недорозвинена та знаходиться на дуже низькому рівні, оскільки перебуває у фазі переходу з одного рівня на інший: існує певний занепад попереднього рівня та зародження нового. Зрозуміло, що оскільки зараз відбувається перехід на іншій рівень (хочеться вірити, що на більш високий), то на цьому етапі знання, мабуть, не може бути достатньо розвинутим та якісним.
Крім того, через деякі причини вітчизняна загально-юридична теорія втратила свій зв’язок з юридичною практикою. У той же час вона (вітчизняна юридична теорія) продовжила тяжіти у бік політико-соціологічної сфери. І якщо в межах радянської науки це можна було зрозуміти та обгрунтувати, то у сучасних умовах – це не зрозуміло і до того ж хибно.
Але слабкість загально-юридичної теорії завдає шкоди не лише собі, вона призводить до того, що базові галузеві, й спеціалізовані юридичні науки також, м’яко кажучи, недосконалі. Це, крім іншого, веде до того, що кожна юридична наука намагається розробити свою специфічну теорію, яка фактично якісно відмінна від теоретичних підходів, які розробляються в інших юридичних науках, що, зокрема, знаходить своє вираження в розходженнях в аксіомах, що покладені в основу теорії, в серйозних розбіжностях в категоріально-понятійному апараті (у тому числі появі “пташиних” мов) тощо.
Все це має негативні наслідки не лише для загальнотеоретичної юридичної науки чи для юридичних наук загалом, це погано впливає на юридичну практику, політичну ситуацію у суспільстві. Такий стан справ не може бути прийнятним.
Тому одним з аспектів забезпечення нормалізації суспільного життя в нашій країні на сучасному етапі є розвиток та впровадження у практичне життя, як мінімум, базових юридичних знань, які повинна випрацьовувати загальнотеоретична юридична наука, якою на сьогодні є теорія держави і права (або теорія права).
Тут також треба звернути увагу на те, що юриспруденція – не дорівнює юридичній науці, тобто юриспруденція – не сукупність знань. Юриспруденція – феномен більш масштабний, як мінімум, який включає, крім юридичної науки, також юридичну практику та практику юристів.
Тому юриспруденція не може існувати поза контекстом знання, сформованого в інших науках і насамперед (а) психологічних, (б) економічних, (в) політичних, (г) логіки, (г) культурології і т. д.
Насправді щодо цього юриспруденція не є чимось екстраординарним. Та ж економічна діяльність, наприклад, робота фінансового аналітика, презумує, що він володіє не лише економічними знаннями, а й математичними, психологічними тощо. Тезу, що тут відстоюється, не важко довести. Досить поглянути на перелік Нобелівських лауреатів у галузі економіки, з точки зору “чистоти” наукової приналежності, і ми побачимо, що переважна більшість Нобелівських премій в галузі економіки присуджена за дослідження у суміжних областях (наприклад, економічна наука та математика, економіка та соціальна психологія, економіка та суспільно-правові науки тощо). При цьому не важко побачити, що, якщо у першій половині 70-х років XX ст. більш інтегрувалась математика в економічні науки, то вже з другої половини 70-х років того ж століття мова йде вже про єднання економічної науки з суспільними. Особливо слід звернути увагу на те, що фактично, починаючи з 90-х років Нобелівська премія присуджувалась переважно за дослідження, які проводились на стику наук, тобто мова йде не про залучення якогось знання з інших галузей, як додаткового, а саме поєднання на паритетних засадах різногалузевого знання для вирішення конкретних проблем сьогодення.
При цьому деякі з Нобелівських премій присуджувались за дослідження, які безпосередньо пов’язані з юридичними знаннями, скажімо:
– у 1982 р., виходячи з того, що державне регулювання має місце не тільки в централізованій, а й у ринковій економіці. Наукова й практична важливість процесів регулювання економіки підкреслена присудженням премії американському економістові Дж. Стіглеру (George J. Stigler) за вивчення промислових структур, функціонування ринків, ролі державного регулювання;
– у 1986 р., оскільки єдність економіки й політики вимагає вироблення соціальних принципів здійснення державної економічної політики (це коло проблем називають теорією суспільного вибору), а це питання є дуже важливим для суспільства. Американський економіст Дж. Бьюкенен (James М Buchanan, Jr.) став лауреатом премії за розвиток теорії суспільного вибору й дослідження контрактних (договірних) і конституційних основ методів прийняття економічних і політичних рішень.
– у 1991 р. Нобелівський комітет, вважаючи, що проблеми власності належать до числа економічних та юридичних одночасно, тому вони знаходять своє місце в економічній науці присудила премію вченому Р. Коузу (Ronald H. Coase), якого рівною мірою можна вважати британським й американським, за дослідження із проблем трансакційних витрат і прав власності (трансакції – угоди, договори V.
– у 1999 р. за аналіз монетарної й фіскальної політики при різних режимах ставок обміну, за аналіз оптимальних зон грошового обігу одержав канадець Р. Манделл (Robert Л. Mandell).
Необхідність залучення у юридичні дослідження знання, яке звичайно не розглядається як юридичне, в більшій мірі притаманне юридичній науці, аніж економічній. Це зумовлено тим, що всі юридичні науки, а особливо загальнотеоретична юридична наука, як ніяка інша юридична наука (у тому числі й спеціально-юридичні науки), має безпосередній зв’язок із безліччю явищ, які не завжди навіть можна віднести до суспільних явищ.
Ця необхідність залучення в юридичні дослідження та практичну діяльність знання, яке за своєю природою не є правовим, породжує достатньо серйозні труднощі як теоретичного, так і практичного характеру. Зрозуміло, що це відображається і на викладанні та вивченні загальнотеоретичної юридичної науки.
Таким чином, як бачимо, під час викладання навчальної дисципліни “Проблеми теорії держави і права” (“Проблеми теорії права”) студентам вищих навчальних закладів ми стикаємося з певними труднощами, зокрема:
– є результатом самого характеру розвитку науки в цілому (незалежно від національної приналежності);
– зумовлені сучасним етапом розвитку вітчизняної науки;
– пов’язані з адресатом навчального процесу, організацією навчального процесу, його забезпеченням тощо.
Утім, ці труднощі не можуть розглядатись як підстави для заперечення доцільності та необхідності викладання цієї дисципліни. Навпаки, це тільки зумовлює необхідність приділяти їй більше уваги і часу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)