Проблеми теорії держави і права – Машков А. – Висновки
На основі всього вищевикладеного можна стверджувати, що:
– праворозуміння – це погляди та оцінки соціальних суб’єктів стосовно права, його соціальної сутності, призначення, цінності та форм його прояву, які визначають поведінку (пасивну чи активну) цих суб’єктів у суспільних відносинах;
– конкретні форми праворозуміння безпосередньо впливають (точніше визначають) на юридичну практику суб’єктів-носіїв відповідних форм праворозуміння, державно-правову дійсність;
– праворозуміння з одного боку є результатом впливу певних соціальних, політичних, юридичних тощо доктрин та процесів, а з другого, воно саме впливає на ці доктрини та процеси.
– найбільш вагомі переваги вузького розуміння права є те, що:
– право – загальнообов’язкове правило поведінки, що носить сталий характер;
– право має чітку форму, як правило, закріплену в письмових джерелах, що забезпечує досить простий порядок застосування права;
– правовий припис є забезпеченим, причому це забезпечення здійснюється державою;
– правове приписання забезпечене державним примусом, форми якого, як правило, чітко визначені;
– право виступає обмеженням свавілля з боку окремих представників державної влади й управління, оскільки їхній правовий статус чітко сформульований, окреслені межі повноважень і компетенції, вихід за які є порушенням правових приписів.
– право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб’єкти правовідносин одержують чітку модель бажаного з погляду права поводження;
– чітко обкреслене коло прав й обов’язків учасників правовідносин тощо.
– Основними недоліками вузького підходу до права є:
– право ігнорує сутнісний момент правового припису. У межах цього підходу право може бути і несправедливим. Головне те, що воно виникло як державно-вольовий припис. Неважливо що написано – важливо, що написано. Однак “деякі речі… настільки огидні, що жоден наказ не може виправдати їх чи зробити допустимими”.
– право є інструментом у руках держави в процесі реалізації останньою своїх функцій, яку вона встановлює сама собі через право. Відповідно право може виступити інструментом державного свавілля стосовно окремої особистості, якоїсь суспільної страти (наприклад, буржуазії), суспільства в цілому (на певному етапі взаємовідносин суспільство-держава);
* право в окремих аспектах правового регулювання не в повній мірі адекватно існуючим у суспільстві відносинам та його потребам. Воно або дещо відстає або дещо забігає вперед;
* регулятор державної діяльності породжується суб’єктом, чи діяльність цей регулятор (наряду з іншими соціальними суб’єктами) регулює. А це джерело для зловживання правом з боку держави тощо.
– вузьке розуміння права адекватне історичним періодам, котрі відрізняються стабільністю, коли держава має дуже високий рівень легітимності (саме легітимності) в суспільстві, коли суспільство та переважна більшість його членів, сприймають державу як таку, що виражає їх інтереси та служить їм;
– вузьке розуміння права зручне для формування комплексної сталої юридичної практики;
– вузьке розуміння права дозволяє побудувати логічну та чітку систему наукового знання про право, тобто правову теорію;
– вузьке розуміння права дозволяє організувати та забезпечити високу ефективність (з точки зору виконавчої дисципліни) функціонування державного апарату;
– вузьке розуміння права створює одноманітну юридичну (включаючи судову) практику.
– Сильними сторонами широкого розуміння права є:
– право за своєю суттю і змістом має відповідати уявленням суспільства й окремої особистості про належне, тобто бути справедливим;
– право повинно не гальмувати розвиток суспільних відносин, а сприяти їхньому розвитку;
– держава і її окремі представники не можуть порушувати ті норми, принципи, ідеали і т. д. у сфері правової дійсності, які суспільство сприймає як необхідні;
– право – це живий суспільний організм, що розвивається та відіграє самостійну роль у системі суспільних відносин;
– право має не тільки зовнішні механізми своєї реалізації, але воно багато в чому реалізується за допомогою залучення в процеси право реалізації психології відповідних соціальних суб’єктів (як індивідуальних, так і колективних);
– право реалізується не лише в контексті функціонування відповідного державного механізму, а й припускає втягнення в правові процеси недержавних інститутів, таких, як: ідеологія, мораль, культура і т. д.;
– основні недоліки широкого праворозуміння пов’язані з тим, що вони дуже часто нівелюють нормативну сторону права (іноді повністю її заперечуючи), а також відсувають державу в правових процесах на другий план (а то й на третій, четвертий і т. д.). А ті школи широкого праворозуміння, які намагаються зберегти такі найважливіші характеристики права, як державно-вольовий характер і нормативність, є внутрішньо еклектичними, суперечливими й складними для розгортання цільної юридичної теорії;
– кожен підхід до праворозуміння має свої сильні й слабкі сторони;
– домінування того або іншого праворозуміння в суспільному середовищі й науці залежить від тих конкретних завдань, які стоять і вирішуються юридичною наукою та практикою на певному етапі розвитку суспільства;
– у сучасній пострадянській юридичній науці наявний певний плюралізм праворозуміння, що своїм коріннями йде в історію розвитку СРСР і радянської науки, а також світової юридичної науки;
– вплив радянського періоду на сучасний стан вітчизняної юридичної науки й практики є визначальним;
– існують реальні складності формування універсального підходу до праворозуміння, що зумовлено, крім іншого, але не виключно, з тим на сприйняття та/чи аналіз якої саме правової системи, якої державно-правової дійсності спирається те чи інше праворозуміння;
– школи вузького праворозуміння домінують в соціальних системах, що характеризуються відносною стабільністю та стійкістю соціальних відносин;
– школи широкого праворозуміння виявляються в цілому затребуваними в періоди трансформацій або в дуже соціально-динамічних суспільствах;
– розуміння соціальної сутності права безпосередньо не визначається характером праворозуміння, але певний взаємовплив підходів до тлумачення цих категорій (“праворозуміння” та “сутність права”) один на одне має місце;
– визначення соціального призначення та цінності права безпосередньо і в першу чергу залежить від підходу до праворозуміння.
– можна вести мову про два варіанти вирішення питання про співвідношення соціальної сутності та змісту права:
– будь-який прояв права виражає його сутність, тобто в будь-якому прояві змісту виражається соціальна сутність права;
2) відповідного до другого: не все у змісті права є виразом його соціальної сутності.
– у вітчизняній літературі вся проблематика, яка пов’язана зі змістом права, є малодослідженою у контексті тих кардинальних трансформацій та нових віянь, що мають місце у сучасній юридичній науці;
– підходи до визначення ознак права залежать безпосередньо й у першу чергу від праворозуміння на базі якого вирішується це питання;
– не всі теоретичні побудови чітко формулюють ті ознаки, який вони наділяють право, що багато в чому зумовлене не лише якісним рівнем таких теорій, а й тими споконвічними загально-філософськими й загальнонауковими передумовами (включаючи методологічні аспекти) на яких вони базуються Якщо виділити ті проблеми, які, на наш погляд, є основними з погляду розвитку сучасної юридичної науки, і безпосередньо пов’язані із праворозумінням, то до них можна віднести:
– визначення методологічних, гносеологічних, соціально-ідеологічних, аксіологічних і т. д. підстав для формування конкретних видів праворозуміння;
– визначення самого поняття праворозуміння, його ознак та форм;
– віднесення тієї чи іншої теорії до конкретного підходу праворозуміння, особливо у контексті інтегративних тенденцій сучасної юридичної науки;
– визначення сильних та слабких сторін відповідного підходу до праворозуміння. Окремі моменти того чи іншого праворозуміння можна розглядати, як його слабкість, і як його силу;
– проблема принципової можливості та шляхів поєднання різних підходів до праворозуміння у конкретній державно-правовій реальності;
– формування наукового визначення права (а відповідно, наділення права відповідними ознаками);
– проблема впливу праворозуміння на окремі блоки (питання) юридичної теорії, зокрема, на тлумачення питань розуміння джерел і форм прав, механізмів його формування та реалізації, співвідношення держави і права тощо;
– проблема випливу праворозуміння на юридичну практику та юридичні процеси;
– визначення понять “соціальна сутність права”, “соціальне призначення права”, “соціальна цінність права”, як категорій юридичної науки;
– проблема розуміння співвідношення стратного та загально-соціального в соціальній сутності права;
– проблематика впливу на розуміння та тлумачення соціальної сутності, соціального призначення та соціальної цінності права реальної соціально-політичної та державно-правової практики конкретних країн та народів.
– розуміння поняття “зміст права”;
– проблема розуміння співвідношення соціальної сутності та змісту права. Таким чином, проблема праворозуміння має
Значення не тільки для наукової юридичної теорії, вона здійснює безпосередній і визначальний вплив на переважну більшість практичних питань юриспруденції. Все це робить дану проблему об’єктом гострих і не затихаючих дискусій та спорів.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)