Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 8.6. Дотримання органами внутрішніх справ міжнародних стандартів юридичного забезпечення прав та свобод людини

На часі найголовнішою проблемою, що потребує негайного вирішення, є необхідність міжнародного співробітництва у справі дотримання прав людини й громадянина. Права народів, націй, національних меншин, біженців, а також права і свободи особи підпадають, завдяки ООН, під регулюючий вплив міжнародного права, його основних принципів. Норми міжнародного права у сфері захисту прав і свобод людини є обов’язковими для всіх держав. Забезпечення особистих прав і свобод, їх захист та ефективна реалізація – одне із головних завдань будь-якої демократичної держави.

Права людини є частиною міжнародного права, за їх дотриманням здійснюється міжнародний контроль. Використання у різних країнах засобів міжнародного контролю залежить від стану дотримання ними основних прав людини. До таких засобів належать:

O міжнародно-правові акти, які містять правила діяльності, формулюють права та обов’язки відповідних суб’єктів (конвенції, пакти, угоди, договори), а також міжнародні документи, які, звичайно, не містять норм, правил поведінки, безпосередньо не формулюють прав і обов’язків (декларації, заяви, меморандуми);

* міжнародні органи із спостереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали).

Забезпечення законності, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян – це предмет турботи держави, її органів, організацій, установ та посадових осіб. Надзвичайно важливого значення ці питання набувають для органів внутрішніх справ.

Підтримання всесвітнього миру й безпеки, єдність між країнами перебувають у прямій залежності від дотримання прав людини. Захист прав та свобод людини за законом, значимість принципу верховенства закону для такого захисту – ці фактори вказують на важливість професіоналізму в роботі правоохоронних органів, що означає ефективність і законність у їх діяльності. Для міліції, як правоохоронного органу, основними функціями є попередження та виявлення злочинів, підтримка й відновлення громадського порядку, надання своєчасної допомоги людям, які потрапили в біду.

Ці функції є спільними для більшості поліцейських структур у Європі та в усьому світі. Європейською конвенцією про права людини розроблено стандарти виконання функцій поліцейських структур, в основу яких покладено принципи захисту прав людини, демократії та законності, оскільки у самому характері цих структур є елементи, які суперечать правам людини та законності, особливо це стосується підрозділів боротьби з повсякденною злочинністю.

Поліція зазвичай є ієрархічною та дисциплінарною структурою. Тому не дивно, що в різних країнах світу в поліцейських структурах склалася схожа атмосфера. Поліцейські структури різних країн дедалі частіше взаємодіють у боротьбі з міжнародною злочинністю, тероризмом. Поліцейські працюють разом із миротворчими місіями ООН, двосторонні угоди між країнами та багатосторонні договори, створені міжнародними організаціями, дозволяють поліцейським із різних країн обмінюватися інформацією та накопиченим досвідом.

З огляду на специфіку діяльності поліції і для спрямування її в потрібному напряму 17 грудня 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Кодекс поведінки осіб з підтримання правопорядку. Резолюція 34/169, згідно з якою було прийнято цей кодекс, включає в себе такий припис: “…Як і всі інші органи системи кримінального судочинства, кожний орган охорони порядку повинен представляти громадськість в цілому, нести перед нею відповідальність і бути їй підзвітним”. Ця резолюція затвердила правовий статус поліції, а також її взаємовідносини із суспільством.

У вказаній резолюції встановлюються основні вимоги формування поліції в демократичному суспільстві. Важливість цих вимог обумовлена тим, що поліція тісно пов’язана з політикою. Більш того, беручи участь у багатьох процесах політичного життя, вона тісно пов’язана з політичною організацією суспільства.

Взаємозалежність демократії та прав людини очевидні, адже саме права людини становлять фундамент демократії. Однією з умов демократичного суспільства є право на демократичну владу. Тому посадовим особам необхідно усвідомити, що вони покликані перш за все охороняти права людини. Громадяни мають дотримуватись норм права не лише тому, що поліція (міліція) стежить за виконанням закону, але й через те, що від цього залежить суспільний порядок. Порушення законності підриває правопорядок, що може стати причиною соціальних безладь.

Права людини не потрібно купувати, заробляти чи успадковувати. Вони вважаються “невід’ємними”, через те ніхто не має права їх відняти, вони є в кожної людини, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового чи іншого статусу.

Права людини є невіддільними від її гідності тому, що то за будь-яких умов співробітники органів внутрішніх справ повинні поважати закон і дотримуватись його, виконувати покладені на них законом обов’язки, служити спільноті та захищати всіх осіб від протизаконних дій, пам’ятаючи про покладену на них високу професійну відповідальність.

Кожен співробітник органів внутрішніх справ – чоловік чи жінка – це людина, і тому на них поширюються такі самі права, як і на усіх людей. Ці права невіддільні і невід’ємні. Але міліція відіграє особливу роль у правозахисному законодавстві, між нею і державою встановилися привілейовані відносини з тих причин, що міліція є необхідною для суспільства. Якщо держава зобов’язана стежити за тим, щоб права людини поважалися і дотримувалися їх, то на практиці до цієї діяльності часто залучаються правоохоронні органи.

Важливим чинником під час захисту та відстоювання людських прав будь-якої особи є повага та захист людської гідності.

Співробітники органів внутрішніх справ не є соціальними працівниками і соціальні права не входять у рамки їх компетенції та обов’язків, але вони постійно спілкуються з людьми різних прошарків суспільства і роблять свій внесок у підтримку безпеки для всіх громадян. Деякі підрозділи міліції регулярно зустрічаються з місцевою владою для обговорення соціальних проблем – такі зустрічі можна вважати як зразок внеску міліції в поліпшення життя суспільства. Заходи для захисту прав дітей і запобігання насильства в сім’ї теж можна вважати важливою частиною обов’язків міліції. Усе частіше ставиться питання про обов’язок міліції захищати жінок від насильства. Раніше вони не втручалася в конфлікти, що вважалися “сімейними”, але тепер співробітників органів внутрішніх справ навчають надавати допомогу постраждалій стороні.

У наших газетах і по телебаченню майже не побачиш повідомлень про те, як органи внутрішніх справ захищають права людини. Немає заголовків на кшталт “Біженець дякує за доброту, професіоналізм і підтримку” чи “Бездомні знайшли притулок у райвідділі в двадцятиградусний мороз”. Але ж такі випадки теж є. Та журналісти, на жаль, більше пишуть про помилки, за які хтось повинен бути покараний. Часто через це співробітники органів внутрішніх справ не люблять правозахисної тематики, їм здається, що усе, що стосується міліції, представлено так, начебто міліція тільки й робить, що свідомо порушує закони. І в той же час іноді здається, що злочинці й терористи захищені законом більше, ніж міліція. Але правозахисне законодавство надає кожному захист від зловживань державної влади. Злочинці й терористи не наділені такою владою. Закон, у тому числі й правозахисний, котрий держава зобов’язалася підтримувати, захищає міліція.

Повноваженнями міліцію наділяє закон. її співробітники мають право застосовувати силу, носити зброю, заарештовувати й затримувати громадян, роботи обшуки та огляди транспортних засобів, приміщень та помешкань. Ці повноваження обмежені різною мірою. Деякі права людини обмежені для захисту інших прав чи для того, щоб допомогти міліції підтримувати суспільний порядок або ж запобігати злочинам. Захист прав людини є функцією міліції, вимога поваги прав людини впливає на способи, якими міліція виконує всі свої функції. Для підтримки довіри між громадськістю і міліцією одним із ключових факторів є безпека. Запобігання вбивств та розслідування злочинів одна з найважливіших функцій міліції. Співробітники органів внутрішніх справ повинні підтримувати порядок мирними способами, але іноді доводиться застосовувати силу чи вогнепальну зброю, що, на жаль, може призвести до загибелі людей. Тому планування і контроль за операціями мають бути такими, щоб звести до мінімуму застосування смертоносної сили. Якщо застосування сили необхідне, воно повинно бути адекватним ситуації, яка склалася. Приймаючи рішення про пропорційність застосування сили, потрібно враховувати такі фактори: завдання в даній операції, передбачувана загроза життю і здоров’ю, ступінь ризику втрати життя при застосуванні сили. Поняття “Абсолютна необхідність” і “пропорційність” сили – є найважливішими при захисті права на життя.

Виходячи з міжнародних стандартів юридичного забезпечення прав і свобод людини, головними принципами в діяльності працівників органів внутрішніх справ слід вважати законність, недискримінацію, відповідність вимогам демократичного суспільства та гуманність. Вони не повинні вдаватися до корупційних діянь, а навпаки, протидіяти будь-яким діям такого роду та суворо карати за них.

Принцип недискримінації У роботі органів внутрішніх справ означає, що всі рівні перед законом та мають право на рівний захист без жодної вибірковості. Захищаючи громаду та слугуючи їй, органи правопорядку не мають права піддавати дискримінації жодну особу на основі раси, статі, релігії, мови, кольору шкіри, політичних переконань, національного походження, власності, народження тощо.

Не повинно вважатися протизаконним вжиття правоохоронними органами певних додаткових заходів, спрямованих на забезпечення особливих умов для жінок (включаючи вагітних і таких, які щойно народили), підлітків, хворих, осіб похилого віку та інших осіб, які потребують особливого ставлення відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Під час комплектації особового складу органів внутрішніх справ, призначення на посади та просування по службі не повинні простежуватися жодні форми дискримінації.

Кожна дія і кожне обмеження прав мають бути лише такими, що відповідають вимогам демократичного суспільства. Обмеження на здійснення прав та свобод може бути тільки тоді, коли це необхідно для забезпечення визнання та поваги прав інших і дотримання у демократичному суспільстві необхідних умов моральності, громадського порядку та загального добробуту, тому кожен правоохоронний орган має представляти всю громаду в цілому, відповідати та звітувати перед нею за свою діяльність. Усі державні службовці, залучені до охорони громадського порядку, є частиною громади, на них покладено обов’язок служити цій громаді.

Під час розслідувань, опитування свідків, потерпілих та підозрюваних, особистих обшуків, пошуку засобів пересування та приміщень і перехоплення особистої кореспонденції та підслуховування кожен має право на: особисту безпеку, справедливий суд. Кожен вважається невинним до моменту доведення протилежного судом.

Ніхто не може бути підданий вибірковому втручанню в особисте, сімейне життя та вторгненню в оселю, а також не може бути об’єктом протизаконних нападів на свою честь та репутацію.

Жоден тиск, фізичний або моральний, не може бути спрямований на підозрюваних, свідків або потерпілих під час спроби отримання інформації. Тортури та інше негуманне поводження або принизливе ставлення абсолютно неприйнятні. З підозрюваними необхідно поводитися зі співчуттям та люб’язністю, дотримуватися конфіденційності та делікатності у поводженні із суто приватною інформацією за будь-яких обставин.

Слідча діяльність може проводитися лише в рамках закону та за достатньої причини, нікого не можна примушувати зізнаватися або давати свідчення проти себе.

Розслідування повинно вестися компетентно, старанно, належним чином та неупереджено, його цілями є визначення потерпілих; пошук доказів; свідків; розкриття справи; характеру, місця та часу злочину; виявлення й затримання правопорушників.

Кожен має право на особисту свободу, безпеку та свободу пересування.

Ніхто не може бути свавільно заарештованим, затриманим або позбавленим волі, крім випадків, зафіксованих у законі.

Кожен заарештований має бути поінформований під час арешту про причини свого арешту, про звинувачення, що висуваються проти нього, має належним чином постати перед судовою інстанцією для перегляду законності арешту або затримання без зволікань і повинен бути звільнений, якщо його затримання буде визнане протизаконним.

Кожен заарештований має право на суд у розумний проміжок часу або на звільнення; затримання в очікуванні суду має бути винятком, а не правилом.

Усі заарештовані та затримані особи повинні мати доступ до адвоката або іншого юридичного представника, а також достатньо можливості для свого захисту, у разі необхідності під час допиту має бути присутній перекладач.

Жодного затриманого не можна піддавати тортурам або іншому жорстокому, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, або жорстокості чи погрозам у будь-якій формі. Затримані мають право на контакти із зовнішнім світом, відвідини членів сім’ї та приватне й особисте спілкування з юридичним представником. Вони утримуються лише в офіційно відведених для цього місцях затримання, члени їхніх родин та юридичні представники мають право на повну відповідну інформацію.

Підлітків утримують окремо від дорослих, жінок окремо від чоловіків, незасуджених окремо від засуджених.

Рішення щодо тривалості та правочинності затримання приймаються судовою або іншою відповідною інстанцією.

Затримані утримуються в належних приміщеннях, спроектованих із дотриманням санітарних вимог, а також отримують достатню кількість їжі, води, мають дах над головою та одяг, користуються медичними послугами, виконують вправи і мають засоби особистої гігієни. Релігійні вірування та моральні принципи затриманих, права та особливий статус затриманих жінок та підлітків поважаються.

Ніхто не має права скористатися положенням затриманої особи, щоб змусити її зізнатися або іншим чином звинуватити себе чи іншу особу у скоєнні злочину. Дії, спрямовані на підтримання дисципліни та порядку, мають бути лише такими, що прямо передбачені законом та регулятивними актами, не виходячи за рамки, необхідні для забезпечення безпеки ув’язнення, не повинні бути жорстокими.

Кожен має право на життя, безпеку особи й незастосування до себе тортур та іншого жорстокого, нелюдського або принизливого поводження чи покарання. Застосування сили співробітниками органів внутрішніх Справ Можливе лише тоді, коли це абсолютно необхідно, з метою охорони правопорядку, її застосування повинно бути пропорційним до правоохоронних цілей, збитки та ушкодження мають бути мінімальними.

Протиправне використання сили без жодних винятків та виправдань заборонене; мають бути забезпечені методи диференційованого використання сили. Тому всі співробітники органів внутрішніх справ мають вивчити методи диференційованого використання сили й володіти ними та вміти вживати ненасильницькі заходи. У разі використання сили або вогнепальної зброї співробітники органів внутрішніх справ звітують у відповідній формі перед особами вищими за посадою, які розглядають кожен із випадків окремо.

Щоб навчитися дотримуватися закону і підвищити свій професіоналізм, співробітники органів внутрішніх справ повинні набувати й розвивати навички допиту підозрюваних. У доказі провини визнання мають обмежене значення, а адвокати все частіше заявляють, що ці визнання були отримані під тиском через незаконні дії співробітників міліції. Тому навчання іншим методам розслідування злочинів тепер вважається особливо важливим для законного й ефективного збору доказів, необхідно знати й застосовувати сучасні методи розслідування.

Обгрунтованою підозра може вважатися тільки тоді, коли вона заснована на фактах чи інформації, що задовольнила б об’єктивного спостерігача, що дана особа могла скоїти правопорушення.

Підозрювані в скоєнні злочину та правопорушення мають право на презумпцію невинності до того, як їх винність буде доведена в судовому порядку.

Адміністративні процедури повинні забезпечити чіткий запис усіх операцій, щоб можна було провести розслідування загибелі людей і виявити ступінь дотримання прав людини з боку міліції. Ці записи важливі й для самих співробітників органів внутрішніх справ, оскільки за їх допомогою можна захиститися від безпідставних обвинувачень.

Вищі посадові особи несуть повну відповідальність за дії підлеглих, що перебувають під їхнім началом, якщо ці вищі посадові особи знали або мали б знати про зловживання силою або зброєю, але не вдалися до конкретних дій щодо попередження таких випадків.

Співробітники органів внутрішніх справ, які відмовилися виконувати протизаконні накази вищого керівництва, користуються недоторканністю.

Обставини, за яких використання вогнепальної зброї вважається припустимим, є такими: за виняткових обставин; для самозахисту або захисту інших від прямої загрози смерті чи тяжкого ушкодження; для запобігання особливо небезпечному злочину, що ставить під загрозу життя багатьох людей, для арешту або запобігання втечі особи, яка становить таку загрозу і яка чинить опір спробам запобігти загрозі, а також у кожному випадку, коли менш рішучі заходи виявляються недостатніми, неефективними чи не дають будь-яких надій на досягнення наміченого результату.

Свідоме використання сили та вогнепальної зброї, що загрожує смертю, дозволяється лише за умов абсолютної необхідності з метою захисту людського життя.

Перед застосуванням вогнепальної зброї співробітник органів внутрішніх справ повинен повідомити, відрекомендуватися, чітко попередити та дати відповідний час для того, щоб попередженню можна було підкоритися. Але цього не вимагається, якщо результатом затримки може стати загибель або тяжке ушкодження співробітника органів внутрішніх справ чи інших осіб, а також, якщо у цих випадках так робити явно безглуздо або недоречно.

Після використання вогнепальної зброї необхідно надати медичну допомогу всім потерпілим особам і повідомити родичів або друзів потерпілих.

Повинно бути проведене розслідування у всіх випадках застосування чи використання вогнепальної зброї.

Заходи з масовою участю громадян є формою соціального спілкування між людьми і засобом вироблення спільних установок особистості, колективу й суспільства в цілому. Значення масових заходів у сучасних умовах постійно зростає. Разом з тим у центрі уваги державних органів виконавчої влади, правоохоронних органів, і зокрема органів внутрішніх справ, залишаються питання забезпечення правопорядку під час проведення зазначених вище заходів.

Масові безпорядки є небезпечними правопорушеннями, що дестабілізують обстановку в районах проживання людей, підривають устої суспільства й держави, порушують нормальну життєдіяльність громадян, підприємств, установ, організацій та транспорту і можуть призвести до тяжких наслідків.

Під час усіх заходів з відновлення правопорядку поважаються права людини. Відновлення правопорядку після масових громадських заворушень досягається без дискримінації.

Надзвичайний стан оголошується лише у відповідності до закону, коли надзвичайна ситуація у суспільстві загрожує життю народу і коли звичайні засоби просто не відповідають умовам ситуації, що склалася. Він має бути оголошений до того, як буде вжито надзвичайних заходів.

Будь-які надзвичайні заходи можуть застосовуватися лише тоді, коли цього вимагає надзвичайний характер ситуації, вони мають відповідати всім нормам міжнародного права та не повинні тягти за собою жодної з форм дискримінації на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії та соціального походження.

Не дозволяється жодних винятків стосовно права на життя; заборони тортур та інших форм брутальності; нелюдського або принизливого ставлення; заборони ув’язнення за невиконання зобов’язань за будь-яким контрактом; заборони законів зворотної дії; визнання кожного як особи перед законом; або права на свободу думок, сумління та релігії.

Жодного не можна засудити за здійснення вчинку-злочину, що не вважався злочином на момент його скоєння та до тяжчого покарання, ніж це було передбачено чинними на момент скоєння злочину законами.

Якщо покарання за провину пом’якшується після винесення вироку, то засуджений правопорушник користується таким пом’якшенням.

Під час збройних конфліктів та окупації сили підтримання правопорядку вважаються некомбатантами (не бійцями), окрім випадків офіційного їх включення до складу збройних сил.

Органи підтримання правопорядку мають право утримуватися від виконання своїх функції під час окупації з причин морального характеру, внаслідок цього їх статус не повинен змінюватись. Некомбатантів та осіб, виведених з участі у бойових діях внаслідок ушкодження, хвороби, полону або іншої причини, слід поважати та захищати.

Норми гуманітарного права діють за будь-яких умов збройного конфлікту. У всіх ситуаціях слід дотримуватися принципів гуманності. Особам, які потерпають внаслідок війни, необхідно допомагати та піклуватися про них, не вдаючись до дискримінації.

Дії, що заборонені у всіх випадках, – це вбивство, тортури, смертна кара, завдання каліцтв, нападки на особисту гідність, взяття у заручники; колективне покарання, виконання вироку до винесення його судом, брутальне або принизливе поводження.

Репресалії проти поранених, хворих, тих, хто зазнав лиха на морі, медичного персоналу та служб, військовополонених, цивільних осіб, цивільних та культурних об’єктів, довкілля та засобів виробництва, що використовують потенційно руйнівні сили, забороняються.

Особи, які перебувають під захистом, завжди повинні мати можливість отримання захисту від держави-захисника (нейтральної країни, що захищає їхні інтереси) або Міжнародного комітету Червоного Хреста (ІСКС) або будь-якої іншої неупередженої гуманітарної організації.

Діти користуються правами людини, що розповсюджуються на дорослих. Крім того, стосовно дітей діють такі правила:

* з дітьми поводяться у спосіб, який розвиває їхнє почуття власної гідності; прискорює їхню реінтеграцію в суспільство, повною мірою відбиває всі інтереси дитини та враховує потреби осіб їхнього віку;

O затримання або ув’язнення дітей має бути засобом, до якого вдаються в абсолютно виняткових випадках, строк затримання повинен бути якомога коротшим;

* дітей слід відокремлювати від дорослих затриманих;

O затриманим дітям дозволяються відвідини членами родини та отримання від них кореспонденції;

O має бути встановлений мінімальний вік, після досягнення якого особа починала б нести кримінальну відповідальність;

O мають бути розроблені та опрацьовані неюридичні процедури та методи, альтернативні перебуванню дітей у виправних закладах;

O слід поважати приватне життя дитини, особиста справа кожного має бути повною та закритою для сторонніх;

O методи фізичного стримування та використання сили проти дітей повинні мати місце лише за певних винятків: до них вдаються тільки тоді, коли можливості всіх інших контролюючих заходів було вичерпано, їх застосовують упродовж обмеженого періоду часу;

O у виправних закладах, де утримуються неповнолітні, забороняється носити зброю;

O дисципліна повинна поважати дитячу гідність, вона має плекати в дитині віру у справедливість, самоповагу та повагу до прав людини;

O особи, що за посадою мають справу з неповнолітніми, повинні бути спеціально підготовлені та мати відповідні особистісн і риси;

O повинна існувати практика періодичних, а також незапланованих інспекцій до виправних установ, у яких утримуються неповнолітні;

O батьків повідомляють про арешт, затримання, переведення, хворобу, ушкодження або смерть дитини.

Жінки користуються рівними правами та рівним захистом у політичній, економічній, соціальній, культурній та суспільній сферах життя. Ці права включають, серед інших, права на життя, рівність, свободу та безпеку особи, рівний захист перед законом, свободу від дискримінації, на найвищі стандарти фізичного та духовного здоров’я, на справедливі та сприятливі умови праці, свободу від тортур та іншого брутального, нелюдського або принизливого поводження чи покарання.

Жорстокістю стосовно жінок вважається жорстокість фізична, сексуальна або психологічна. Сюди включають побиття, сексуальні домагання, домагання приданого, подружнє згвалтування, шкідливі ритуальні традиції, неподружні гвалтування та насильство, схиляння до сексуальних контактів, торгівля жінками та насильство, що має характер експлуатації. Насильство проти жінок у всіх своїх формах порушує та зменшує або робить неможливою реалізацію жінками своїх людських прав та основних свобод.

Співробітники органів внутрішніх справ мають із сумлінністю запобігати, розслідувати та приборкувати всі прояви насильства стосовно жінок, що здійснюються посадовими або приватними особами в оселі, громаді та офіційних установах. Вони мають вживати активні дії, спрямовані на запобігання переслідувань жінок, та стежити за тим, щоб така ситуація не відновлювалася внаслідок прорахунків правоохоронних органів або застосування неправильних методів.

Насильство проти жінок є злочином і повинно розглядатися як злочин також і тоді, коли воно має місце всередині родини.

Заарештовані або затримані жінки не повинні потерпати від дискримінації і повинні бути захищені від усіх форм насильства та експлуатації.

Обшукувати та стежити за жінками-затриманими мають співробітники органів внутрішніх справ та персонал жіночої статі.

Жінок утримують окремо від затриманих чоловіків, а вагітних жінок та матерів, які годують немовлят, слід забезпечувати спеціальними умовами утримання.

В органах внутрішніх справ не повинно бути різниці між чоловіками і жінками щодо комплектації особового складу, на тренуваннях, у призначеннях, у службовому просуванні, зарплатні та інших адміністративних питаннях. На службу потрібно брати достатню кількість жінок для того, щоб забезпечувати принцип рівної репрезентації мешканців громади та захисту прав жінок-підозрюваних, заарештованих та затриманих.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)