Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 8.4. Функції та завдання органів внутрішніх справ у контексті забезпечення прав і свобод людини

Розвиток Української держави як соціальної інституції передбачає її подальшу демократизацію, розвиток концепції демократичного соціального партнерства, злагоду, постійне зростання відповідальності держави перед людиною, наявність політичної волі держави, політичних партій, лідерів для узгодження рішень, досягнення розумних компромісів в ім’я загального блага всіх і кожного.

Існує органічна єдність демократичної та соціально-правової держави. Як демократична вона обстоює свободу, як вищу цінність, сприяє рівному доступу кожного до власності, рівних виборів, рівності прав щодо здійснення політичної влади, забезпечення багатоманітності політичного й культурного життя. Як правова – забезпечує організацію соціального й державного життя на засадах права, гарантує правопорядок, сприяє досягненню особою самостійності й відповідальності за свої дії, раціональну обгрунтованість юридичних рішень, стабільність правової системи. Як соціальна – визнає людину найвищою соціальною цінністю, гарантує її гідність, надає соціальну допомогу тим, хто її потребує для забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення бачить у забезпеченні громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Найважливішою метою та умовою реформування українського суспільства є розвиток демократії, соціально-правової держави та її правової системи, які мають забезпечити становлення України як високорозвиненої цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальною стабільністю, культурою і демократією, як впливової сили у світі та Європі.

Завданнями державно-правової реформи є створення дієвих механізмів охорони й захисту прав та свобод людини, систематизація та вдосконалення законодавства; зміцнення начал громадянського суспільства та зміцнення державно-правової системи; вдосконалення практики правотворення, правореалізації і контролю за виконанням закону; підвищення рівня правової культури, правосвідомості громадян і подолання правового нігілізму.

Сучасний світ неможливо уявити без прав і свобод людини, що грунтуються на засадах рівності, справедливості і мають універсальний характер. Становлення й розвиток прав людини розкриває тип цивілізації, оскільки відносини людини й держави – найважливіша ознака, що характеризує природу тієї чи іншої цивілізації, а державу – як правову або неправову.

Права людини – це ціннісний орієнтир, який дає змогу застосувати “людський вимір” не лише до держави, права, закону, законності, правового порядку, а й до громадянського суспільства, оскільки ступінь його зрілості значною мірою залежить від стану справ з правами людини, від їхнього обсягу й реалізації.

Україна як держава виконує функції головного гаранта дотримання й захисту прав та свобод людини, оскільки її конституція проголосила саме це найвищою цінністю.

Суб’єктивне юридичне право громадянина може реалізуватися лише за умови закріплення його в законодавстві. Зміст основних прав і свобод у нормативно-правових актах – конституції та законах – формулює законодавчий орган держави (Верховна Рада України). І це не випадково, адже органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, Служба безпеки не уповноважені закріплювати основні права й свободи людини та систему гарантії їх здійснення. Такий порядок зумовлений юридичною природою і значенням закону, який є головним інструментом забезпечення захисту прав людини.

Конституція є особливим і єдиним законом, з якого бере витоки вся правова система держави. Основний Закон України визначає чинні відносини державної влади і забезпечення юридичних механізмів її функціонування (верховенство закону, система прав і свобод особи та громадянина, взаємо-відповідальність особи й держави, принцип розподілу влади, правові форми діяльності держави, процедурно-процесуальна регламентація діяльності органів державної влади, її посадових осіб, контроль за владою тощо).

У ст. 8 Конституції України міститься положення, згідно з яким Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Ст. 92 Конституції України містить положення про те, що виключно законами України визначаються: права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина; громадянство, пра-восуб’єктність громадян; права корінних народів і національних меншин; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості; шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; питання виховання, освіти, культури, охорони здоров’я; проблеми екологічної безпеки.

Особливу роль серед органів системи виконавчої влади, на які покладено захист прав і свобод людини, відіграють правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ. До компетенції міліції входить захист життя, здоров’я, прав і свобод, власності громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань. Органи міліції забезпечують особисту безпеку громадян, попереджають правопорушення, охороняють громадський порядок, розкривають злочини, розшукують злочинців, піклуються про безпеку дорожнього руху, захищають власність, виконують кримінальні покарання. Вимоги працівника міліції обов’язкові для виконання всіма громадянами і посадовими особами.

Особливе становище органів внутрішніх справ зумовлене обсягом і складністю їх роботи у галузі здійснення правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю та роботи з профілактики й запобігання злочинів з метою реалізації єдиної державної політики боротьби зі злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної та незалежної України. Крім того, органи внутрішніх справ най-численніші серед правоохоронних органів України.

Положення Конституції України свідчать про прагнення держави до неухильного забезпечення прав людини та громадянина, про закріплення їх нормою повсякденного життя суспільства і головним напрямком діяльності будь-якого державного органу.

Діяльність органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод людини багатоаспектна, результати її залежать не тільки від професіоналізму та самовідданості співробітників міліції, а й від ступеня довіри до них з боку широких верств населення, налагодження співпраці правоохоронних підрозділів та окремих працівників з громадськими об’єднаннями та громадянами. Вона включає в себе як запобігання злочинів, відновлення та забезпечення прав і свобод людини, так і повагу та дотримання їх самими органами внутрішніх справ.

Українська демократична соціально-правова держава обрала підгрунтям своєї побудови систему гуманістичних положень і принципів. Відповідно до ст. 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип, що належить до найкращих, прогресивних здобутків політико-правової історії людства, покликаний забезпечити гуманістичний розвиток нашого суспільства. Правова ідея справедливості, згідно з якою людина, її гідність, права, свободи та інтереси є вищою соціальною цінністю, визнається в Україні головним принципом, втіленим у Конституції України і має бути основою всього законодавства в державі. Усі органи й посадові особи держави та місцевого самоврядування мають здійснювати свої повноваження виключно на засадах пріоритетності права.

На забезпечення принципу верховенства права в нашому суспільстві спрямовано правоохоронну діяльність, завдання якої полягають у захисті проголошеного Конституцією України суспільного ладу держави, економічної та політичної систем, прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суб’єктів усіх форм власності, економічної та територіальної цілісності України. Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав та свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.

Щодо втілення конституційного принципу верховенства права в розвиток системи органів внутрішніх справ слід зазначити, що згідно зі ст. З Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. діяльність міліції грунтується на принципі законності. Вітчизняні вчені визначають законність у сфері виконавчої влади як верховенство законів, їх обов’язковість, недопущення протиставлення законності і доцільності, як нерозривний зв’язок законності й культури та їх єдність.

Дія принципу законності у сфері управління органами внутрішніх справ має певні особливості. Вона зумовлена, насамперед, специфікою зазначеної сфери під час проведення організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій від злочинних посягань. Тому вимоги законності в діяльності органів внутрішніх справ повинні бути непорушними і дотримуватись усіма суб’єктами управління на всіх його рівнях без будь-яких винятків. Передусім зазначені вимоги стосуються тих актів управління, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ, але за своєю суттю є незаконними. З урахуванням принципу законності вони мають відповідати нормам чинного законодавства України.

Проте в рамках закону можна вирішувати різні питання суто формально, а можна й так, щоб повною мірою забезпечити ефективність правових норм відповідно до демократичних принципів справедливості, гуманізму та визнання людини найвищою цінністю держави, у цьому й полягає сутність принципу верховенства права. На нашу думку, принцип верховенства права необхідно закріпити в Законі України “Про міліцію”.

Отже, важко не погодитися з тим, що закон – це не продукт довільної діяльності держави, він має, по-перше, відповідати демократичним правовим принципам справедливості, гуманізму, демократії тощо, по-друге, утверджувати й забезпечувати права, свободи та законні інтереси громадян, по-третє, відображати суспільні відносини, що об’єктивно склалися: закон не повинен їх надмірно випереджати або відставати від них. Тож коли закон буде повною мірою відповідати зазначеним вимогам, можна стверджувати, що в державі панує принцип верховенства права.

Конституційне положення стосовно народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади означає його участь в управлінні державою та його виключне право своїми вольовими рішеннями визначати й змінювати конституційний лад в Україні. У зв’язку з цим важливого значення набуває принцип взаємодії органів внутрішніх справ з населенням та принцип гласності.

Для того, щоб механізм взаємодії органів внутрішніх справ з населенням запрацював, в основу його вихідних положень доцільно покласти нові засади, які мають спиратися на широке залучення громадськості до взаємодії з цими органами через індивідуальну форму спілкування. Тільки повернення довіри до працівників міліції й усвідомлення всіма членами суспільства необхідності надання допомоги цим органам у боротьбі зі злочинністю, надасть можливість залучити до цієї роботи найбільш свідому частину населення.

На втілення в життя вище на ведених вимог, а також на створення правових засад для функціонування, розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням, максимальне використання позитивних форм і методів їх взаємодії щодо подолання негативних протиправних явищ у суспільстві, налагодження їх ділової співпраці, створення організаційно-правової системи участі населення в охороні громадського порядку, створення системи формування позитивної громадської думки щодо стану правопорядку та діяльності міліції чільне місце в діяльності їх органів повинен посісти принцип гуманізму. Гуманізм трактується як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, що спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Принцип гуманізму крізь призму його втілення в діяльність органів внутрішніх справ має знайти своє застосування поєднанням вимогливості й довіри, любові й поваги до людини з нетерпимістю до всіх форм приниження та пригноблення особи.

Співробітники органів внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності, спрямованій на попередження, припинення й розкриття злочинів та здійснення оперативно-розшукових заходів, з одного боку, повинні забезпечити вимогливість до затриманих, свідків і підозрюваних, а з іншого – виявляти до них довіру й повагу, виключити із своєї роботи нетерпимість та будь-які форми приниження чи утискання особи.

Органи внутрішніх справ – це правоохоронні органи виконавчої влади, які складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх військ, кримінально-виконавчих установ. їм відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави – здійснюють діяльність у сфері захисту економіки й довкілля від злочинних посягань (податкова міліція, екологічна міліція), стоять на сторожі законності та правопорядку (державна автомобільна інспекція, патрульно-постова служба тощо); співпрацюють на міжнародному рівні щодо забезпечення світового порядку (ІНТЕРПОЛ); мають за мету захист та охорону прав і свобод людини.

Функції органів внутрішніх справ визначаються завданнями, які вони повинні виконувати. До основних функцій органів внутрішніх справ належать: організація та забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; захист прав і свобод громадян, держави від протиправних посягань; організація та забезпечення безпеки дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, а також на автомагістральних шляхах; здійснення державного пожежного нагляду та організація роботи органів пожежної охорони; здійснення оперативно-розшукової діяльності; проведення дізнання та попереднього слідства у кримінальних справах, що належать до їх компетенції.

Міліція е єдиною системою органів, які входять до структури Міністерства внутрішніх справ України, вона виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) роботу. Окремі служби органів внутрішніх справ наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог кримінально-процесуального закону.

Одна із особливостей органів внутрішніх справ – наявність повноважень на проведення попереднього слідства (спеціальний слідчий апарат).

Основними завданнями органів внутрішніх справ України є: Захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення безпеки громадян; боротьба зі злочинністю; попередження злочинів, їх припинення, розкриття й розслідування, розшук осіб, які скоїли злочин, вживання заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли здійсненню правопорушень; забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених; забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки; охорона і захист державних об’єктів, майна всіх видів власності.

Діяльність міліції підпорядкована загальній меті, яка випливає зі ст. 1 Закону України “Про міліцію”: “Захист життя і здоров’я, прав і свобод громадян…” та ст. 5 “Діяльність міліції та права громадян”. Повага гідності особистості та забезпечення прав громадян є пріоритетним напрямом її діяльності. От. 2 цього закону основним завдання міліції визначає забезпечення особистої безпеки громадян, їх прав і свобод, законних інтересів. Проте можливості щодо забезпечення та захисту особистих прав громадян не безмежні, що насамперед обумовлено компетенцією органів внутрішніх справ у цій галузі. Закон зобов’язує працівників органів внутрішніх справ у разі обмеження прав і свобод громадян, яке може здійснюватися лише на підставі кримінального та кримінально-процесуального законодавства, давати пояснення щодо підстав таких обмежень та роз’яснювати їх права і обов’язки. Крім того чинне законодавство покладає на міліцію обов’язок щодо забезпечення права на юридичний захист затриманих та взятих під варту осіб. Ця норма значно підвищує рівень захищеності особи від необгрунтованих дій з боку міліції.

Права та свободи людини як найбільша суспільна цінність набуває особливої актуальності на сучасному етапі розвитку суспільства, їх гарантії та забезпечення – головний обов’язок працівників правоохоронних органів, зокрема міліції.

Співробітники органів внутрішніх справ мають бути обізнані з нормами прав людини та з тим, як ці норми застосовуються у сфері їх відповідальності. Вони повинні розуміти принципи та етичне підгрунтя цих норм прав людини, мати відчуття тотожності з цими традиціями. На них має бути покладений обов’язок щодо сприяння правам людини та спроможність застосовувати норми прав людини у своїй роботі. Це надає правоохоронній діяльності особливого значення реалізації принципу законності, справедливості та гуманізму, ставлення до людини, як до вищої цінності. Виконання подібної умови можливо лише за наявності високого рівня морально-правової культури право-застосовувача, певного рівня розвитку його правової свідомості, прагнення дотримуватися правових приписів, продиктованих внутрішніми моральними переконаннями. При цьому в основу переконань покладено повагу до гідності особи без будь-яких проявів дискримінації за національною, расовою, релігійною чи іншою ознакою.

За сучасних умов ефективна правоохоронна діяльність працівників органів внутрішніх справ неможлива без усвідомлення суті поточних реформ. Від глибини внутрішнього усвідомлення змісту реформ і законів, що впроваджуються, залежить правомірність поведінки працівників міліції щодо реалізації програми побудови правової держави. Тому працівники правоохоронних органів повинні усвідомлювати норми права, чому сприятиме навчання, пропаганда та приклади гуманного ставлення до людини, наставницька робота керівників органів внутрішніх справ.

Формування морально-правової культури правоохоронця є безперервним процесом. Динаміка накопичення досвіду в цій галузі на сучасному етапі має свої особливості, які обов’язково потрібно враховувати під час виховання особистості в правоохоронних органах, щоб цивілізовано захищати права людини. Формування та вдосконалення морально-правової культури сприяє всебічному та гармонійному розвитку особистості працівника правоохоронних органів, виробленню у нього морально-правових якостей, необхідних для захисту прав людини.

На зміцнення законності та службової дисципліни спрямовано всю систему заходів щодо добору кадрів, виховної роботи, службової підготовки, впровадження передового досвіду. Тут об’єднуються цілеспрямовані зусилля працівників та керівництва органів внутрішніх справ, громадських організацій, державних органів.

Дисципліна – інструмент, що служить цілям зміцнення законності, забезпечення виконання працівниками міліції вимог закону та підзаконних актів, які визначають службову діяльність. Відповідність цієї діяльності повноваженням міліції, її обов’язкам і правам, виявлені в роботі оперативність, наступальність, досягнуті при цьому високі показники вказують на належний рівень службової дисципліни.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ визначає поняття дисципліни осіб рядового й начальницького складу якнайсуворіше і точне дотримання порядку та правил, установлених законодавством України, даним статутом, а також наказами та інструкціями МВС України, вимагає від співробітників міліції стійкості й самовідданості під час виконання службового обов’язку. В основу службової діяльності покладено високу політичну свідомість і виховання особового складу, глибоке розуміння важливості виконуваної роботи та особистої відповідальності кожного працівника за доручену справу. Правила служби вимагають суворо берегти державну й службову таємницю, бути чесним і правдивим, виявляти повагу до начальників, старших по службі і званню, додержуватися правила віддання честі та носіння установленої форми одягу.

Положення представника влади зобов’язує з честю і гідністю поводитися на службі, бути прикладом щодо дотримання громадського порядку, норм моральності, непримиренно ставитися до професійних вад, виявляти й усувати недоліки в роботі, підвищувати фахову майстерність. Співробітники органів внутрішніх справ повинні діяти за законом і в усіх випадках дотримуватися своїх правил та інструкцій. Ні за яких обставин правоохоронна діяльність не може супроводжуватися порушенням закону. Усі працівники міліції особисто відповідають перед законом за свої дії та вчинки, проте роль керівників щодо забезпечення дотримання правозахисник стандартів своїми підлеглими є особливо важливою.

Культура, фахова освіта, знання обов’язків на обійманій посаді повинні поєднуватися з умінням творчо вирішувати практичні завдання, орієнтуватися в складних обставинах, виявляти твердість і наполегливість щодо припинення правопорушень.

Необхідність формування стосовно прав і свобод людини інтелектуальних та соціальних навичок правоохоронця збігається з його професійним обов’язком прийняття в конкретних ситуаціях рішень з правозахисник позицій.

Інтелектуальними навичками Можуть бути: здатність співробітників органів внутрішніх справ до самоконтролю відповідно до набутих знань про права та свободи людини, вміння оцінювати свою поведінку й рішення, свідомо обираючи між різними цінностями, віддаючи перевагу як найважливішим – правам і свободам людини. Розуміння підстав вибору надає можливість переборювати упередженість та стереотипи в оцінці нестандартних ситуацій.

Соціальні навички: Належне ставлення співробітників органів внутрішніх справ до прав і свобод людини – вміння встановити позитивні стосунки з будь-якою людиною (у тому числі потерпілим, свідком, підозрюваним); вміння знайти можливості та шляхи розв’язання конфліктів непримусовими засобами; готовність до прийняття особистої відповідальності тощо.

Актуальним є поняття “професіоналізм у роботі органів внутрішніх справ”, під яким розуміється робота, яка характеризується не лише ефективністю, а й законністю, дотриманням закону, що захищає права людини, дотриманням юридичних правил і процедур.

Для досягнення професійної майстерності працівник міліції має набути етичних (про добро і зло, справедливість тощо), естетичних (про низьке, величне, прекрасне, потворне тощо), психологічних знань (про психологічні якості особистості: волю, інтелект тощо), духовних (щодо гуманістичного характеру правоохоронної, правозастосовчої і правовиховної діяльності) переконань.

Співробітники міліції постійно вступають в адміністративно-правові відносини з різними суб’єктами, у тому числі з громадянами з приводу реалізації та захисту їхніх прав і свобод.

Органи внутрішніх справ є суб’єктами адміністративної юрисдикції, що застосовують норми як матеріального, так і процесуального адміністративно-деліктного права. Нові норми передусім грунтуються на положенні ст. 55 Конституції України, згідно з яким кожному гарантовано право оскаржити в суді будь-які рішення, дію чи бездіяльність органів державної влади, їхніх посадових осіб. Норми щодо порядку оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення органів внутрішніх справ, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки, грунтуються також на положенні Концепції адміністративної реформи в Україні, якою, зокрема, передбачено запровадження в Україні адміністративної “квазіюстиції”, тобто створення в системі органів внутрішніх справ відповідного рівня спеціальних підрозділів щодо розгляду скарг громадян у порядку, наближеному до судового провадження.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов’язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість. У правовій державі стосовно громадян реалізується доцільна засада – “дозволено все, що не заборонено законом”. Проте такий підхід доречний та обгрунтований лише щодо громадян. Стосовно учасників процесу, які мають розпорядницькі повноваження, беззаперечно має діяти протилежний принцип – “дозволено тільки те, на що уповноважив закон, і тільки у визначеній законом процедурі (формі)”.

Ст. б Конституції України визначає, що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно в межах та у відповідності до закону. Ст. 19 Конституції України стверджує: органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законами.

За чинним законодавством потерпілий має право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, у яких попереднє слідство не проводиться, – після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора й суду, а також оскаржувати вирок або ухвалу суду і постанови судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

З метою ефективного здійснення кримінальної політики держави необхідно врахувати діалектику співвідношення прав та інтересів учасників кримінального судочинства і чітко визначити пріоритетність цінностей, які потрібно захищати в кожному конкретному випадку. Необхідно вирішити питання, чому саме віддається перевага у боротьбі зі злочинністю: захисту прав і свобод людини чи створенню умов для боротьби зі злочинністю та встановленню об’єктивної істини у процесі розслідування кримінальних справ. У справах приватного обвинувачення потерпілий має право під час судового розгляду підтримувати обвинувачення. Він може брати участь у судових дебатах з приводу всіх справ, у яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач.

Служба в органах внутрішніх справ формує необхідність розуміння співробітником не лише того, що він має робити, але й в ім’я чого він служить. Необхідно розвивати правову базу діяльності органів внутрішніх справ, орієнтуючи її на рівень загальноприйнятих міжнародно-правових стандартів. Проте й на сьогодні залишаються невизначеними, неврегульованими законом такі явища, як корупція, організована злочинність, тероризм; ще не отримали належного юридичного оформлення державні та митні кордони; вимагає відповідного оформлення правова відповідальність громадян за створення незаконних збройних формувань.

Необхідно, щоб повага та дотримання прав і свобод людини набувала значної соціальної цінності у діяльності органів внутрішніх справ. Тривале панування адміністративно-командної системи негативним чином відбилося на діяльності органів внутрішніх справ, що виконували свої завдання нерідко засобами, які були неприйнятними для правової держави та які суперечили міжнародним пактам з прав людини. Конституція України, поряд з визнанням пріоритетів соціальних цінностей людини, встановлює відповідальність держави за свою діяльність. Сучасна злочинність стає серйозною небезпекою для існування самої держави, вимагаючи нових підходів для боротьби з нею. Лише за умови дієвості та ефективності роботи забезпечується належне середовище, де громадянин має можливість, не загрожуючи порушенням права, використовувати свої права та свободи.

У цілому, незважаючи на ці складні умови, міліції вдалося зберегти стабільність і закріпити деякі позитивні тенденції, що окреслилися впродовж останніх років. Це стало можливим завдяки обраній структурній побудові Міністерства внутрішніх справ та стратегії наступу на злочинність, складовими якої на сьогодні є: нейтралізація невеликих злочинних осередків, запровадження практики масового відпрацювання міст і регіонів з високою концентрацією та активністю криміналісту, удосконалення тактики їх проведення; оперативне відпрацювання процесів у найбільш прибуткових та, на жаль, криміналізованих галузях економіки: паливно-енергетичній, кредитно-банківській та фінансовій системах, зовнішньоекономічній сфері, приватизації.

Органи внутрішніх справ мають великий обсяг прав, пов’язаних з охороною громадського порядку й організацією боротьби зі злочинністю. Розпорядження, віддані в межах наданої компетенції й адресовані громадянам, державним органам і громадським організаціям, підлягають виконанню. Виконуючи правозастосовчу функцію та вимагаючи виконання розпоряджень влади від інших, працівники міліції у своєму служінні закону повинні бути бездоганними в поводженні з громадянами, об’єктивними і справедливими.

Гарантування суб’єктивних прав людини органами внутрішніх справ проявляється у забезпеченні особистої безпеки громадян; своєчасному запобіганні, швидкому й повному розкритті злочинів та адміністративних правопорушень; охороні суспільного порядку та забезпеченні громадської безпеки; захисті власності від протиправних посягань; наданні правової та організаційної допомоги громадянам, посадовим особам та іншим суб’єктам у здійсненні їхніх законних прав та інтересів.

Сучасна міліція не стоїть на місці – вона реформується відповідно до вимог сьогодення. А всебічно продумане реформування органів внутрішніх справ сприятиме побудові правової держави, утвердженню та забезпеченню прав і свобод людини.

Робота органів внутрішніх справ пов’язана з виявленням та припиненням правопорушень, конфліктів тощо, що потребує кваліфікованості, рішучості та водночас обережності, твердої принциповості, значного фізичного та інтелектуального напруження. Адже будь-які помилки здатні завдати серйозної моральної та матеріальної шкоди суспільству. Дотримання ж норм прав людини створює основу формування у співробітників органів внутрішніх справ впевненості щодо справедливості своєї справи, спонукає їх до вдосконалення своєї майстерності.

Повага до людської гідності є основою захисту прав людини під час виконання функціональних обов’язків співробітників органів внутрішніх справ; застосування ними сили є винятковим заходом для попередження злочинів чи правомірного затримання правопорушника.

Завданнями міліції є організація дотримання реєстраційного законодавства, в’їзду в Україну та виїзд з України громадян, перебування іноземних громадян та осіб без громадянства. Так, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за такі правопорушення: проживання без паспорта або без реєстрації (ст. 197); умисне псування паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198); допущення проживання без паспорта або без реєстрації (ст. 199); прийняття на роботу без паспорта (ст. 200); незаконне вилучення паспортів та прийняття їх у заставу (ст. 201); порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України (ст. 202); порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України (ст. 203); порушення порядку реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян і осіб без громадянства та оформлення для них документів (ст. 204); невжиття заходів до забезпечення своєчасної реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян та осіб без громадянства (ст. 205); порушення порядку надання іноземним громадянам й особам без громадянства житла, транспортних засобів та інших послуг (ст. 206).

Виявлення порушень і складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 197-201 КУпАП, відповідно до ст. 255 КУпАП віднесено до компетенції службових осіб органів внутрішніх справ. Згідно зі ст. 222 КУпАП від імені міліції розглядати адміністративні правопорушення, передбачені статтями 202-206 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення мають право начальники органів внутрішніх справ та їхні заступники.

Здійснюючи контроль у цій сфері, міліція спрямовує свої зусилля на боротьбу з міжнародною злочинністю та незаконною міграцією.

У непростих умовах економічної реформи, перебудови всієї системи економічних і соціальних відносин в Україні особливо гуманного характеру набуває діяльність слідчих підрозділів органів внутрішніх справ щодо відновлення порушених прав людини. Результативність їхніх зусиль у цьому напряму є складовою остаточного закріплення у свідомості населення демократичного порядку суспільного устрою, розуміння держави як політичного інституту, що надає правам людини пріоритетного значення.

Органи внутрішніх справ надають допомогу громадянам у розшуку осіб, які зникли безвісти, розшуку боржників і відповідачів за цивільними позовами, забезпечуючи право на юридичний захист затриманого тощо.

У сучасному демократичному суспільстві органи внутрішніх справ все більше набувають ознак організації, що надає послуги людині щодо забезпечення її прав та свобод. Водночас специфіка правоохоронної діяльності обумовлює певну проблемність у формуванні відповідного ставлення співробітників органів внутрішніх справ до захисту прав і свобод людини, що іноді пов’язано з недостатнім рівнем їх професійних, моральних та психологічних якостей, відсутністю в них необхідної переконаності щодо важливості та відповідальності їх соціальної ролі. Досвід, якого набуває правоохоронець, спілкуючись зі злочинним середовищем, не завжди сприяє формуванню позитивного ставлення до прав і свобод тих, чиї права та свободи за професійними обов’язками він повинен захищати та забезпечувати. Негативно впливає також неналежне соціальне та грошове забезпечення співробітників міліції, яке останнім часом знову погіршилося. Потребують посилення заходи правового захисту співробітників міліції. Адже все частіше мають місце шантаж, погрози, залякування, зухвалі напади на працівників правоохоронних органів та їх убивства чи каліцтва.

В органах внутрішніх справ приділяється повсякденна увага викорінюванню порушень законності в діяльності співробітників різних структурних підрозділів. Аналізуються негативні явища та причини, що породжують порушення законності, вживаються ефективні заходи щодо усунення, розроблено систему збирання інформації про порушення законності, яка дозволяє систематизувати їх за видами служб і категоріями працівників, а також за характером порушень. Усе це надає можливість визначитися відносно стану законності й дисципліни, розробити дієві заходи щодо профілактики порушень, вибірково підходити до оцінки кожного окремого виду діяльності. Необхідно рішуче боротися та покласти край таким порушенням, як необгрунтоване затримання, неправомірне використання адміністративних заходів впливу, невиправдане застосування сили, порушення термінів розгляду заяв і скарг громадян тощо, бо саме вони знижують авторитет міліції і е несумісні з її діяльністю.

Актуальною є проблема забезпечення законності в діяльності щодо профілактики правопорушень. Профілактична робота – це складний комплекс заходів, які грунтуються на застосуванні закону, знаннях психології та педагогіки. Ці заходи несумісні з діями, пов’язаними з приниженням людської гідності, обманом, неправомірними обмеженнями прав громадян.

Особливої уваги повинен заслуговувати якісно новий підхід до діяльності оперативних підрозділів кримінальної міліції, яка має грунтуватися на конституційних принципах захисту прав і свобод людини, верховенства права, верховенства закону.

Суттєвого значення набувають питання розробки та впровадження єдиної державної системи гарантії прав людини, у тому числі й у сфері оперативно-розшукової діяльності.

Здійснюючи загальнопрофілактичну роботу, організуючи виступи в пресі, на радіо й телебаченні, не можна оголошувати неперевірені до кінця факти, що стосуються честі й гідності громадян. У рамках індивідуальної профілактики в процесі в


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 8.4. Функції та завдання органів внутрішніх справ у контексті забезпечення прав і свобод людини