Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 8.2. Правове регулювання діяльності міліції щодо забезпечення європейських стандартів прав людини
Усі держави пов’язані між собою міжнародним правом і права людини в кожній з них захищаються національним законодавством. Ступінь реалізації прав людини в державі значною мірою залежить від неухильного дотримання та виконання законів. Вищезгадані обставини дають нам підставу звернути увагу на те, що міжнародні стандарти, які стосуються захисту прав і свобод людини, у більшості випадків можуть бути безпосередньо спрямовані на регламентацію діяльності правоохоронних органів. Серед правоохоронних органів України важливе місце належить органам внутрішніх справ, зокрема такому їх підрозділу, як міліція.
Міліція в Україні – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону України “Про міліцію”). Таким чином, захист прав громадян є одним із першочергових завдань міліції.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про міліцію” основними завданнями міліції є:
O забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
O запобігання правопорушень та їх припинення;
O охорона і забезпечення громадського порядку;
O виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
O забезпечення безпеки дорожнього руху;
O захист власності від злочинних посягань;
O виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
O участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.
Зазначені завдання визначають напрями діяльності міліції у сфері захисту прав та свобод громадян. Виконуючи їх, міліція повинна покладатися лише на закон і діяти відповідно до нього. До своїх завдань працівники міліції мають ставитися неупереджено, ретельно встановлювати всі обставини справи. Жодна причина не може бути підставою для незаконних дій з боку працівників міліції. Кожен з них повинен вживати всіх заходів для забезпечення громадського порядку. Працівник міліції захищає права і свободи людини незалежно від її статі, національності, мови, громадянства, віку, соціального походження, політичних переконань тощо.
Ефективність роботи міліції значною мірою залежить від її правового врегулювання, виконання обов’язків, що поставлені перед її працівниками. Ці обов’язки повинні базуватися на принципах гуманності та дотримання прав і свобод громадян. Для того, щоб діяльність міліції була результативнішою, необхідно детально регламентувати її за допомогою нормативно-правових актів. Нині ці питання врегульовані, як зазначено у ст. 4 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Конституцією України, Законом України “Про міліцію”, іншими законодавчими актами, постановами Верховної Ради, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ, Загальною декларацією прав людини, міжнародно-правовими документами, які були ратифіковані у встановленому порядку.
Найважливіше значення в системі регулювання діяльності міліції у сфері реалізації європейських стандартів прав людини має Конституція (Основний Заков) України. Норми цього документа регулюють найважливіші відносини в державі, які мають політичний, економічний, соціальний, духовний або який-небудь інший характер, а також мають вищу юридичну силу відносно інших юридичних норм, сталість у порівнянні з іншими нормами права, високу ступінь охорони з боку держави.
Прикладом регулювання діяльності міліції у сфері забезпечення реалізації європейських стандартів прав людини є ч. 2 ст. З Конституції України, яка зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Тобто діяльність усіх державних органів, до яких відноситься і міліція спрямована на забезпечення реалізації європейських стандартів прав людини.
Статті Конституції України, що забезпечують правове регулювання діяльності міліції, умовно можна поділити на такі групи:
O статті, що закріплюють безпосередньо права людини (наприклад, статті 21 -54 розділу II Конституції тощо);
O статті, що закріплюють основні гарантії цих прав (статті 13, 15,55-64, 102 тощо);
O статті, що встановлюють основні принципи діяльності органів держави при забезпеченні реалізації цих прав (ст. ст. З, 5, 8 тощо).
Однак статті Конституції мають загальний характер і тому виникає необхідність продублювати, а також детальніше розглянути їх положення в інших нормативно-правових актах.
Існує низка законів України, які складають нормативну базу діяльності міліції у сфері забезпечення реалізації прав людини.
Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Цей нормативно-правовий акт регулює основні аспекти діяльності міліції: її права й обов’язки, порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, порядок проходження служби в міліції, правовий та соціальний захист її працівників, а також порядок відповідальності працівників за свої неправомірні дії, контроль і нагляд за діяльністю міліції іншими державними органами влади.
Цим нормативним актом закріплюються і основні принципи діяльності міліції у сфері захисту прав людини.
Наприклад, у ст. З вищезгаданого Закону зазначено: “Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням”.
Ч. 2 ст. 5 Закону передбачає: “Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт”.
Крім того, ч. 2 ст. 25 Закону закріплює такий міжнародний принцип, як відповідальність за порушення прав людини: “При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов’язана вжити заходів щодо поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися”.
Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність міліції у сфері забезпечення реалізації прав людини можна виділити: Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р., Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 p., Закон України “Про організацій но-правові засади боротьби з організованою злочинністю” від ЗО червня 1993 p., Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.
Крім того, у більшості законів України закріплені обов’язки працівників міліції щодо забезпечення реалізації прав людини. До них можна віднести: Закон України “Про попереднє ув’язнення” від ЗО червня 1993 p., Закон України “Про дорожній рух” від ЗО червня 1993 p., Закон України “Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 p., Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 p., Закон України “Про громадянство” від 16 квітня 1997 р. тощо.
Однак закон має загальний характер регламентації дій та інколи не може бути застосований до деяких індивідуальних проявів того кола відносин, які ним регулюються. І саме в таких випадках слід приймати більш конкретні нормативно-правові акти, які є підзаконними, оскільки вони розвивають чи детальніше розглядають окремі положення законів.
До таких підзаконних актів слід віднести: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.
Так, у Постанові Верховної Ради України “Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю” від 26 січня 1993 р. визначаються конкретні заходи щодо удосконалення діяльності по боротьбі з організованою злочинністю. Крім того, у п. 2 цієї Постанови зазначено, що керівники і колегії Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури України мають посилити вимогливість до підлеглих за належне виконання ними своїх обов’язків щодо забезпечення законності і правопорядку, захисту прав та безпеки громадян. З дотриманням законодавства звести до мінімуму число осіб, які тривалий час перебувають під вартою в очікуванні суду. З метою відповідного спрямування зусиль у боротьбі з організованою злочинністю підготувати і протягом місяця внести на розгляд Верховної Ради України погоджені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на поліпшення правового регулювання заходів для боротьби з організованою злочинністю та посилення відповідальності за службові злочини і невиконання вимог закону тощо.
Ще одним із видів підзаконних актів є укази та розпорядження Президента України, які теж можуть регламентувати діяльність міліції у сфері забезпечення реалізації міжнародних стандартів прав людини. Так, наприклад, у таких актах, як Розпорядження Президента України, в яких викладені конкретні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю, зміцнення правопорядку в Україні, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема міліції, та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.
У Постанові Кабінету Міністрів “Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській PCP” від 27 лютого 1991 р. йдеться про ті конкретні випадки, коли працівники міліції можуть застосовувати спеціальні засоби проти осіб, які вчиняють правопорушення.
Значна увага приділяється правомірності такого застосування і визначено коло осіб, до яких не можна застосовувати ці засоби.
Крім того, до підзаконних нормативно-правових актів слід віднести нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.
С. С. Алексєєв писав: “Добре відпрацьовані відомчі акти мають важливе значення в регулюванні суспільних відносин, у них конкретніше, ніж у законі, визначено зміст суспільних відносин, враховано особливості тієї чи іншої ситуації, усунено нечіткості, що виникають на практиці”.
Таким чином, відомче правове регулювання відіграє дуже важливу роль при організації виконання покладених на міліцію завдань.
Детальніше порядок та організація відомчої правотворчості МВС України регламентовано спеціальними наказами МВС України.
До другої групи слід віднести спільні накази, що були видані МВС України разом з іншими державними органами виконавчої влади.
До третьої групи входять накази МВС України, що регулюють діяльність міліції із забезпечення конкретних прав людини.
Перший – Наказ МВС У країни “Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів” від 26 лютого 1998 р. № 130. Положення цього Наказу регламентують створення спеціального підрозділу міліції, основним завданням якого є забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (наприклад, потерпілих, свідків тощо), членів їх сімей та близьких родичів; умови, які ставляться перед працівниками цього підрозділу тощо.
Другий – Наказ МВС України “Про затвердження Інструкції про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організація особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах осві ти, установ, організацій, підприємств системи МВС України” від 10 червня 1998 р. № 414. Цим документом затверджується положення проте, що кожний працівник органів міліції повинен вважати своїм обов’язком чуйне і уважне ставлення до звернень громадян, а також у роботі з громадянами (при звернені, під час особистого прийому) працівник органів міліції має підтримувати високий рівень культури поводження, уважно ставитися до запитів і думок відвідувачів.
У системі правового регулювання діяльності міліції по забезпеченню європейських стандартів прав людини важливе значення мають і відомчі документи, що стосуються її міжнародної діяльності.
Щодо міжнародно-правових документів, ратифікованих належним чином, то вони становлять невід’ємну частину законодавства України і застосовуються в такому самому порядку, що і норми національного законодавства. Так, після набуття Україною незалежності, між МВС України та Федеральним міністерством внутрішніх справ Австрійської Республіки, з метою зміцнення та розвитку безпосередніх контактів з органами внутрішніх справ інших країн у боротьбі з організованою злочинністю, було укладено Угоду про спів робітництво у цьому напрямі.
Важливість захисту прав людини і стандартів, які висуваються міжнародним правом, має бути усвідомлена кожним працівником міліції. Особливо це поширюється на осіб, які відповідають за підготовку кадрів для цього підрозділу. Усе це повинно сприяти підвищенню рівня правової культури працівників міліції. Вони мають дотримуватись норм права, поважати права та свободи людини, надійно їх охороняти. Використання ними неправомірних чи негуманних методів роботи, як показує практика, неодмінно призводить до втрати довіри до правоохоронців з боку громадян.
Отже, взаємозалежність демократії та прав людини очевидні, адже саме права людини становлять фундамент демократії. Однією з умов демократичного суспільства є право на демократичну владу. Тому посадовим особам необхідно усвідомити, що вони покликані, перш за все, охороняти права людини. Громадяни мають дотримуватися норм права не лише тому, що поліція стежить за виконанням закону, але й через те, що від цього залежить суспільний порядок. Порушення законності підриває правопорядок, що може стати причиною соціального безладу.
Правоохоронна діяльність – це найважливіша форма діяльності міліції. Вона спрямована на охорону найважливіших суспільних відносин, врегульованих нормами права, від будь-яких посягань. Правоохоронна діяльність безпосередньо пов’язана із захистом прав і свобод громадян, а також створенням найсприятливіших умов для їх реалізації. Особливість цієї форми діяльності полягає в тому, що вона розпочинається в разі виникнення негативних умов середовища, що провокує протиправну поведінку суб’єкта. Тому міліції надані повноваження щодо припинення такої поведінки і застосування спеціальних заходів державного примусу. Названі форми не слід розглядати окремо одна від одної, адже всі вони тісно пов’язані між собою і утворюють разом єдиний непорушний своєрідний “організм”, який і повинен створити гідні умови для реалізації прав та свобод громадян. Форми діяльності не є статичними. Вони постійно змінюють свій зміст, набувають нових рис, оскільки кожне суспільство розвивається. Змінюються умови життя, економічний устрій, політика держави, і все це накладає свій відбиток на форми діяльності міліції.
Організаційна форма потрібна для створення умов виконання правоза-стосовчих актів, що регламентують діяльність міліції у сфері охорони особистих прав і свобод. Це забезпечує взаємозв’язок між різними державними органами, допомагає їм обмінюватись позитивним досвідом для розроблення найефективніших заходів, спрямованих на реалізацію прав і свобод громадян, дозволяє контролювати посадових осіб стосовно виконання ними правових приписів, і, нарешті, дає змогу впливати на поведінку громадян і, у разі порушень, застосовувати ефективні засоби щодо їх усунення.
Таким чином організаційна форма реалізації прав і свобод громадян має декілька аспектів. По-перше, вона створює доцільний порядок забезпечення особистих прав громадян. По-друге, забезпечує дотримання цього порядку, вдосконалює його, а в разі зміни певних умов відповідає за приведення його у відповідність з ними. По-третє, організовує роботу посадових осіб міліції у сфері реалізації прав та свобод громадян. Саме організаційна форма дозволяє ефективно використовувати методи і засоби з метою своєчасного реагування на негативні фактори, що ускладнюють користування особистими правами і свободами.
Дії, що становлять зміст організаційної форми діяльності, можуть мати як правовий, так і позаправовий характер. їх поєднання підвищує ефективність роботи міліції. До правових дій ми можемо віднести організацію та вирішення завдань, які покладені на міліцію, а також діяльність, що створює юридичні положення, які змінюють правові відносини або виступають необхідними факторами, що сприяють створенню позитивних правових наслідків. До позапра-вових можна віднести організаційні заходи та матеріально-технічні операції. Організаційні заходи містять у собі:
1) роботу, яка проводиться безпосередньо в міліції (внутрішньоапаратна робота) – наради, підвищення культурного та освітнього рівня працівників міліції тощо;
2) роботу з громадськістю – повідомлення, виступи перед широким колом населення, тематичні лекції, індивідуально-виховна робота тощо.
Матеріально-технічні операції – це додаткові заходи. Вони встановлюють правила поводження з документами, технічними засобами, службовими матеріалами тощо.
Виховна форма допомагає створити необхідні умови для підвищення рівня правосвідомості як громадян, так і працівників міліції. Звичайно, особливу увагу треба приділити правовому вихованню громадян, оскільки правова культура нашого суспільства знаходиться зараз на дуже низькому рівні, і значна частина громадян навіть не має уявлення про права і свободи, які їм надані. Не слід забувати й про правове виховання працівників міліції. Це питання виникає у зв’язку з тим, що при підготовці цивільного громадянина до служби в міліції необхідно пояснити йому, що він, як правоохоронець, має захищати права і свободи кожної людини, що особливо актуально в умовах розбудови правової держави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)