Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 7.4. Права біженців
Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути застосоване у випадку переслідування, яке насправді викликане вчиненням неполітичного злочину або діянням, що суперечить цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.
На підставі даної норми резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1967 р. була прийнята Декларація про територіальний притулок. Згідно з нею на право користуватися притулком не може посилатися особа, щодо якої існують серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства. Щодо інших осіб не повинні застосовуватися такі заходи, як відмова від дозволу перетинання кордону, а якщо вони вже перейшли кордон – вислання або примусове повернення до будь-якої країни, де такі особи можуть бути піддані переслідуванню.
Конституція України (ст. 26) містить положення, згідно з яким іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Але такого закону в Україні ще не прийнято. Згідно з пунктом 26 ст. 106 Конституції України, рішення про надання притулку в Україні приймає Президент України. При цьому щодо кожної окремої особи таке рішення приймається персонально. Словосполучення “може бути надано” не слід розглядати як диспозитивне чи колізійне. Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), праву людини на притулок чітко кореспондує обов’язок держави надати такий притулок, що є гарантією неповернення людини в обстановку, за якою обмежуються ц права та свободи, і є основою міжнародних стандартів системи захисту біженців. Вказане словосполучення сформульоване саме таким чином лише для того, щоб підкреслити той факт, що розглядуване право не є абсолютним і має свої винятки, зокрема ті, що пов’язані зі вчиненням особою неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам ООН.
Відповідно до ст. 331 КК України і ст. 204-1 КУпАП, які передбачають кримінальну та адміністративну відповідальність за незаконне перетинання державного кордону України, чинність цих статей не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, навіть у тих випадках, коли згодом з’ясується, що права отримати притулок або набути статусу біженця ці особи не мають.
Фактичний притулок іноземцям та особам без громадянства в Україні надається також відповідно до Закону України “Про біженців”.
Під біженцем у цьому Законі (ст. 1) розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно зі ст. З Закону, біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де: його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання; він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висла-, ний або примусово повернений до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Проте дія цієї статті не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.
Особи, які мають намір набути статус біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби України із заявою про надання їм статусу біженця.
Ст. 10 Закону “Про біженців” визначено перелік осіб, яким не надається статус біженця. Зокрема, це особа, яка: вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено КК України до тяжких злочинів; винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй.
Відповідно до ст. 18 Закону особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на: тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомога у порядку, встановленому законодавством України; проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців; правову допомогу.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)