Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 6.6. Право на недоторканність житла та іншого володіння і право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції
Право на недоторканність житла та іншого володіння гарантується ст. ЗО Конституції України і означає право на захист володіння людини від незаконних проникнень до них та будь-яких інших посягань. Вхід у житло може відбутися тільки за згодою тих дієздатних осіб, які у ньому проживають. Це право має особливе значення для кожної людини, оскільки його дотримання є певною гарантією інших прав людини – права на життя, на особисту недоторканність, на захист від втручання в особисте і сімейне життя, на приватну власність тощо.
Відповідно до ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання. Інше, крім житла, володіння особи – це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого, призначення, будь-які інші об’єкти, щодо яких людина здійснює право володіння.
Недоторканність житла, на нашу думку, повністю поширюється не тільки на осіб, які мають постійне чи тимчасове житлове приміщення, а й на всіх осіб, де б вони не проживали. Відтак, мають бути забороненими незаконне проникнення до будь-якого приміщення, в якому тимчасово проживають групи людей (казарми і кубрики військовослужбовців, палати в лікарнях, келії в монастирях, кімнати в дитячих будинках та інтернатах тощо), незаконне проведення у ньому огляду чи обшуку.
Як випливає із ст. ЗО Конституції України, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку допускається, за загальним правилом, лише за вмотивованим рішенням суду. Порушення недоторканності житла чи іншого володіння громадян тягне кримінальну відповідальність за ст. 162 КК України.
Крім того, КК України (ст. 36) прямо вказує на те, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком притягнення до кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких засобів чи предметів для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Як виняток із правила про те, що проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку допускається лише за вмотивованим рішенням суду, законом може бути встановлений інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Але Конституція України обмежує його лише невідкладними випадками, які можуть бути пов’язані з метою, по-перше, врятування життя людей та майна або, по-друге, безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Окремі обмеження зазначеного права також можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Чинними законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, “Про Службу безпеки України”, “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, “Про державну податкову службу в Україні” визначено перелік відповідних посадових і службових осіб держави, яким надається право проникати до володіння особи із зазначеною вище метою. Це, зокрема, працівники оперативно-розшукових підрозділів, міліції, Служби безпеки України, військовослужбовці Управління державної охорони України, військовослужбовці внутрішніх військ, посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх, службові особи державної податкової служби.
Але, крім того, вказані закони надають не передбачене Конституцією України право: входити безперешкодно у будь-який час доби в житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки працівникам міліції; входити безперешкодно в жилі, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції Служби безпеки України, співробітникам цієї служби; обстежувати житло громадян, якщо воно використовується як юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності або для отримання доходів – службовим особам державної податкової служби; проводити у разі наявності інформації про зберігання неповнолітніми заборонених речей огляд спальних та інших приміщень – посадовим особам приймальників-розподільників для неповнолітніх. Вказані положення мають бути приведені у відповідність до ст. ЗО Конституції України. Не відповідають вказаним конституційним нормам і положення Житлового кодексу (далі – ЖК) України, котрими встановлено можливість виселення громадян в адміністративному порядку з санкції прокурора осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення або проживають в будинках, що загрожують обвалом. Таку думку висловив і Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”. Що стосується виселення громадян в судовому порядку, то воно є можливим тільки у випадках, прямо передбачених ЦК і ЖК України, про що вже йшлося вище.
Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене у ст. 31 Конституції України, передбачає заборону для будь-кого без згоди людини, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу, факсу або за допомогою інших засобів поштового, електричного та електронного зв’язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи одержання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції.
Звичайно, що кожна людина самостійно визначає, чи повинні бути її листування, телефонні розмови тощо таємними – для всіх чи тільки для близьких або, навпаки, для сторонніх осіб.
Згідно зі ст. 36 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення цього Закону, тобто особа, яка відправляє листа до редакції друкованого засобу масової інформації, не вправі розраховувати на те, що зміст листа залишиться невідомим всім. Взагалі листи, телеграми тощо є власністю адресата, але якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої людини, то на її опублікування потрібна згода останньої, а долучена до кримінальної справи така кореспонденція може бути лише у разі, якщо у ній містяться відомості, що мають значення для правильного вирішення справи.
Не може визнаватися також посяганням на таємницю телефонних розмов використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, які застосовуються як заходи забезпечення безпеки певних осіб за їх письмовою заявою або письмовою згодою в порядку, встановленому законами України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” і “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”.
Закон України “Про зв’язок” (ст. 9) встановлює, що зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом. Оператори, провайдери телекомунікацій зобов’язані вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.
Згідно зі ст. 31 Конституції України, будь-які винятки із права, що розглядається, повинні відповідати таким умовам:
А) бути встановлені судом;
Б) суд може встановлювати їх тільки у випадках, передбачених законом;
В) вказані випадки мають бути обумовлені лише метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи і є законними тільки тоді, коли іншими способами одержати інформацію неможливо. Крім того, це право може бути тимчасово обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, встановлено кримінальну відповідальність (ст. 163 КК України). Крім того, ст. 359 цього кодексу передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Водночас, законодавством України передбачено певну (і досить значну) кількість випадків, коли таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути легально порушено.
Так, відповідно до ст. 187 КПК України, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах здійснюються у зв’язку з розслідуванням кримінальної справи за поданням слідчого, погодженим з прокурором, та за постановою голови чи заступника голови апеляційного суду.
Згідно із Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” (ст. 8) оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених цим Законом підстав надається право знімати інформацію з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації, контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення. Ці заходи проводяться тільки за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.
Таким уявляється нам приватне та сімейне життя у контексті прав і свобод людини та громадянина.
Разом з тим, право на приватне життя багато в чому залежить від забезпечення політичних прав і свобод.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)