Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 3.2. Реалізація зобов’язань поліцейської влади у правовій державі

У правових зобов’язаннях поліцейської влади відображається рішучий перехід від старої “поліцейської держави” до нової “ліберальної правової держави”.

У Пруссії

У Пруссії зобов’язання відвернення загроз були впроваджені для поліцейської влади у судовому порядку. Основоположним у цьому сенсі було рішення “Кройцберг” Прусського вищого адміністративного суду від 14.06.1882 р.

З естетичних міркувань президія поліції Берліна ухвалила розпорядження наступного змісту: § 1 Відтепер у Кройцбергу, у будівельному кварталі, що оточує пам’ятник Перемоги, … можуть зводитися будівлі тільки такої висоти, яка не перешкоджає огляду міста та його околиць з підніжжя пам’ятника та водночас не псує вигляд самого пам’ятника з міста”. Позивачу було відмовлено у видачі дозволу на будівництво чотирьохповерхового будинку, оскільки це могло спричинити викривлення панорами міста та пам’ятника. Позов був задоволений Прусським вищим адміністративним судом, оскільки назване поліцейське розпорядження не мало законної основи. При перевірці того, чи належить до загальних завдань поліції видача розпоряджень, які стосуються естетичних питань, на думку суду, було зроблено посилання на все ще чинний § 10 п. 17 Загального права Пруссії від 1794 р. Звичайно, на цьому приписі згадане поліцейське розпорядження базуватися не могло. Воно не мало на меті (як цього очікував суд від § 10 п. 17 Загального права Пруссії від 1794 р.) відвернення загроз безпеці, а стосувалось лише естетичності будівлі. Вирішальним було те, що турбота про добробут суспільства та сприяння покращанню загального добробуту не належали до тогочасних завдань поліції. Законодавець може надавати органам поліції окремі завдання щодо дотримання громадського добробуту та у зв’язку з цим передбачати повноваження на втручання, але нагляд за громадським добробутом з боку поліції не може грунтуватися на загальній поліцейській клаузулі (застереженні). Результати цієї судової практики закладалися у кодифікаційні акти у галузі поліцейського права. Важливою віхою у розвитку поліцейського права став Закон Пруссії “Проуправління поліцією” від 1 червня 1931 р. У ч. 1 § 14 цього закону було закріплено дослівно зміст загальної поліцейської клаузули, як ми його знаємо у сучасному поліцейському праві, наприклад, у “Законі про завдання і повноваження Баварської державної поліції”.

У Бадені та Вюрттемббрзі

У південнонімецьких королівствах державно-правові межі діяльності поліції закладались законодавцем через видання Поліцейських кримінальних кодексів. 31 жовтня 1863 р. під впливом французького, прусського та баварського права був виданий Поліційний кримінальний кодекс Бадена. Вже у перших коментарях до нього йшлося про те, що цей нормативний акт став віхою на шляху до адміністративного права правової держави: “Ухвалення Поліцейського кримінального кодексу спричинило глибоку зміну правопорядку, що мав місце допіру, у вельми широкій сфері громадського життя.

Покарання, що застосовувалися поліцією, з правової точки зору, не завжди, а фактично лише у виняткових випадках грунтувалися на законі; часто правовою підставою їх застосування були розпорядження або суверена, або органів управління нижчих чи вищих рівнів. Часом бракувало навіть правової підстави для призначення того чи того покарання, і у таких випадках керувалися загальними міркуваннями, наприклад, захисту громадської безпеки та порядку, при цьому поліцейські органи самі ці покарання й призначали. У майбутньому ж, навпаки, навіть порушення, вчинені поліцією, можуть каратися на рівні зі злочинами тільки на основі закону та вироку суду… Принципове урівнення поліцейських карних приписів та кримінальних законів обгрунтовує розгляд покарань вже не як результатів здійснення адміністративної влади, а власне як санкцій закону, та практично призводить до розширення компетенції судів також щодо порушень законів поліцією… Якщо під час здійснення адміністративної влади поліцейськими органами покарання (що було само собою зрозуміло) призначалися власне ними самими, то тепер, якщо воно є правовим наслідком порушення закону, природно, що уповноважений призначати його своїм вироком виключно кримінальний суд. Не менш важливим є те, що таке регулювання має гарантувати надійний захист від правопорушень, вчинених поліцією, оскільки встановлення норми та її застосування довірено різним суб’єктам”.

До приписів на захист свободи у Загальній частині Поліцейського кримінального кодексу Бадена відносилося й те, що розпорядження поліції, які передбачали застосування покарання, могли ухвалюватися тільки на основі закону (ч. 2 § 1). В Особливій частині передбачалося серед інших також покарання за порушення при здійсненні будівельного нагляду (§ 116), за порушення, вчинені дорожньою або водною поліцією (§ 120) або під час промислового нагляду (§ 133). Покарання за алкогольне сп’яніння (§ 76), купання у громадських водоймищах (§ 75) або конкубінат (§ 72) охороняли звичаї та традиції того часу.

Поліцейське кримінальне право не могло, однак, охопити усі порушення громадської безпеки та порядку; поліцейські органи також повинні були вживати профілактичні заходи або заходи з метою припинення вчинення злочинів у самій поліції. Ця прогалина була заповнена § ЗО Поліцейського кримінального кодексу Бадена: “Поряд із положеннями чинного кодексу поліцейські органи уповноважені незалежно від порушення та розгляду кримінальної справи усунути в межах своєї компетенції усі злочинні обставини та перешкоджати їх виникненню чи продовженню.

Розпорядження такого роду приймаються лише у тих випадках, коли це необхідно в громадських інтересах”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 3.2. Реалізація зобов’язань поліцейської влади у правовій державі