Правознавство – Олійник А. Ю. – Глава IV. Основи теорії права

§ 1. Система соціальних норм та місце І роль права в цій системі

Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей у суспільстві, зумовлені об’єктивними закономірностями, і є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення, соціальні норми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян), звичаї чи традиції. Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми – це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрішнім переконанням та силою громадської думки.

Корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей.

Звичаї чи традиції-це правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворилися) у звичку людей.

Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правил поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами, ніж звичаї. Наприклад, святкування традиційних свят або звичай проводжати на службу до Збройних Сил.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм. Так, правові норми, що у своїй сукупності утворюють право;

– виникають разом із виникненням держави;

– встановлюються чи санкціонуються державою;

– виражають волю керівної частини суспільства;

– утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

– існують у суспільстві як одна система норм;

– формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов’язків;

– є правилами поведінки, формально визначеними за змістом;

– мають певні форми зовнішнього виразу;

– мають точно визначені межі дії;

– забезпечуються державним примусом та іншими засобами. Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:

– існують у будь-якому суспільстві;

– встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами;

– виражають волю різних частин населення;

– можуть існувати й безсистемно, не будучи внутрішньо узгодженими;

– існують здебільшого у вигляді кількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;

– виражаються не тільки через права та обов’язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо;

– зазвичай позбавлені формальної визначеності;

– можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих формах;

– не завжди мають точно визначені межі дії;

– забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямами впливу на

Відносини.

У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм взаємодіє. Розгляньмо деякі аспекти цього явища.

У вимогах різних соціальних норм містяться однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми доповнюють одна одну і в такій спосіб сприяють повнішому і швидшому досягненню бажаних результатів.

Різні соціальні норми містять вимоги, що виключають одна одну, а це веде до конкуренції різних моделей поведінки. Така ситуація утруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Під час формування основ правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, у яких знаходять відображення загальнолюдські цінності. Саме тому посилення моральної обгрунтованості правових розпоряджень – необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни.

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов’язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб’єктів, адже в умовах беззаконня годі й казати про мораль.

Найбільшої ефективності право досягає в разі збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. Під час формування правової держави співіснування цих двох видів соціальних норм загалом збігається або наближується до цієї умови.

Говорячи про зближення вимог права і моралі, не слід забувати, що між ними можуть існувати суперечності й негативні явища.

Коли суперечності своєчасно не виявляються і, отже, не усуваються, вони можуть призвести до порушень закону (за суспільного пріоритету вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежній ситуації). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моралі. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби конкретних життєвих ситуацій у процесі суспільного розвитку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Правознавство – Олійник А. Ю. – Глава IV. Основи теорії права