Home ⇒ 👍Правознавство - Олійник А. Ю ⇒ Правознавство – Олійник А. Ю. – § 8. Управління в галузі використання і охорони земель

Правознавство – Олійник А. Ю. – § 8. Управління в галузі використання і охорони земель

Межа району, села, селища, міста, району в місті – це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району в місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району в місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обгрунтування їхнього розвитку, генеральних планів населених пунктів. Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міськими радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

З метою раціонального використання та охорони земель створюються відповідні загальнодержавні програми. Вони розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.

Окрім цього здійснюється природно-сільськогосподарське районування земель, під яким розуміють поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель. Адже використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

У межах населених пунктів здійснюється зонування земель. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.

У сфері управління землями надзвичайно важливе місце посідає землеустрій. Землеустрій, відповідно до Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р, – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Землеустрій передбачає:

А) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

Б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;

В) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

Г) обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

Г) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

Д) складання проектів відведення земельних ділянок;

Е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

Е) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

Ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

З) розроблення іншої землевпорядної документації, пов’язаної з використанням та охороною земель;

И) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів із використання та охорони земель;

І) проведення топографо-геодезичних, картографічних, грунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель. Землеустрій забезпечує:

А) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів;

Б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

В) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

Г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях тощо. Система землеустрою включає:

А) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

Б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

В) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

Г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

Г) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою;

Д) суб’єкти та об’єкти землеустрою. Суб’єктами землеустрою е;

– органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

– юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;

– землевласники та землекористувачі. Об’єктами землеустрою е:

– територія України;

– територія адміністративно-територіальних утворень або їхніх частин;

– території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації” а також центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Спори, що виникають при здійсненні землеустрою, вирішуються судом.

Надзвичайно важливе місце в цьому процесі відводиться моніторингу земель. Моніторинг земель – це система спостереження за станом земель із метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель і дотримання вимог екологічної безпеки.

Важливе значення має ведення державного земельного кадастру. Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян із метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою. Державний земельний кадастр включає:

А) кадастрове зонування;

Б) кадастрові зйомки;

В) бонітування грунтів;

Г) економічну оцінку земель;

Г) грошову оцінку земельних ділянок;

Д) державну реєстрацію земельних ділянок;

Е) облік кількості та якості земель.