Правознавство – Олійник А. Ю. – § 7. Самовиховання як важлива форма правового виховання

Особливу цінність для підвищення рівня правової свідомості та правової культури має правове самовиховання – цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння правовими знаннями, формування позитивних правових мотивів і настанов, навичок правомірної поведінки, що полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної поведінки.

Правове самовиховання передбачає глибоке самостійне вивчення чинного права, системи чинного законодавства. Людина прагне самостійно виробити в собі потребу діяти відповідно до норм права, гартувати свою волю, оцінювати свою поведінку на підставі нормативно закріплених вимог.

Волю слід розглядати як психологічну властивість людини, що виявляється в усвідомлених діях для досягнення поставленої мети з переборювання труднощів і перешкод. Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в її свідомості позитивних правових навичок і настанов, здійснення моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, може здійснюватися лише за наявності активного вольового аспекту, що означає самоорганізацію і стриманість, вияв активності й витримку, рішучі дії за екстремальних обставин, здатність керувати своїми діями чи утримуватися від дій тоді, коли це необхідно. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси й потреби та діяти в напрямі, якого вимагають правові норми, для досягнення суспільної мети.

Правове самовиховання передбачає не тільки глибоке вивчення правових норм, формування поваги до чинного правового закону, вироблення звички його дотримуватися та впевненості у його справедливості, а й формування у своїй свідомості правових почуттів, у яких відображаються переживання особистістю щодо тих вчинків і дій, що встановлені правовими нормами. До правових почуттів відносять почуття відповідальності, дисциплінованості, обов’язковості, потрібності правового регулювання тощо.

Отже, правове самовиховання є ефективною формою виховної роботи з підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

§ 8. Поняття, предмет, метод, типи та види правового регулювання

У сучасній юридичній науці до цього часу відсутній єдиний підхід у поглядах на правове регулювання. Одна група авторів розуміють під правовим регулюванням лише встановлення правових норм та забезпечення засобів їх реалізації (С. Кечек’ян, Л. Явич та ін.).

Інші виступають проти обмеження правового регулювання межами правових відносин, вважаючи, що в правове регулювання слід включати всі форми впливу права на суспільні відносини (О. Лукашова і др.)” До таких форм впливу права на суспільні відносини включають: а) інформаційний; б) ідеологічний; в) ціннісно-орієнтаційний; г) виховний; д) культурологічний; є) правовий та ін.

Є й такі, що вважають за необхідне обмежити розуміння правового регулювання суспільних відносин лише формами юридичного впливу права (В. Шейндлін та ін.).

Найбільш близькі до істини ті автори, що під правовим регулюванням розуміють: а) здійснення за допомогою юридичних засобів правового впливу на суспільні відносини; б) виникнення на основі правової норми суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; в) реалізація останніх в повсякденних життєвих відносинах (С. Алексєєв, В. Шабалін та ін.).

Таким чином, правове регулювання – це форма впливу права на суспільні відносини, що здійснюється за допомогою юридичних засобів, що виникають на основі правової норми у вигляді прав і обов’язків, які здійснюються у повсякденних суспільних відносинах.

Правове регулювання має предмет, методи, типи, принципи, види, стадії. Предмет правового регулювання – конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання. Наприклад, предметом правового регулювання є відносини між виборцями, кандидатами на виборні посади у Верховну Раду України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільського, селищного і міського голови та виборчими комісіями із приводу реалізації суб’єктивного права громадян України обирати і бути обраним.

Методи правового регулювання – сукупність прийомів, засобів і способів за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.

Під прийомами правового регулювання розуміють закріплені в правових нормах веління законодавця відносно: а) тих життєвих ситуацій, які необхідні для приведення норми права в стан реалізації; б) суб’єктивних прав, свобод, обов’язків, завдань і принципів діяльності; в) засобів державного забезпечення відповідних моделей поведінки; г) мети і суб’єктивного складу правової норми.

Під засобами розуміють дозволи, зобов’язання, заборони, уповноваження, обмеження, закріплення завдань, рекомендації, заохочення та систему засобів державного примусу. Дозволи – це можливості здійснення людиною поведінки, що дозволена законодавцем у диспозиції правової норми. Зобов’язання – обов’язкові дії, закріплені в диспозиції правової норми, що зобов’язані здійснювати суб’єкти права в межах правомірної поведінки. Заборони – це передбачені диспозицією правової норми варіанти поведінки людей, які не можуть здійснюватися під страхом юридичної відповідальності. Уповноваження як засіб правового впливу передбачає формулювання в диспозиції норми таких варіантів поведінки які дозволяють уповноваженому суб’єкту самому вирішувати діяти чи не діяти в конкретній ситуації. Обмеження – це такий засіб правового впливу, що передбачений диспозицією правової норми за допомогою якого здійснюється обмеження правомірної поведінки людини до певних меж. Закріплення завдань можна характеризувати як засіб правового регулювання у тому випадку, коли в диспозиції правової норми сформульовано одне і більше завдань для суб’єкта правомірної поведінки. Наприклад, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний1. Рекомендації – це закріплені диспозицією норми права рекомендовані для суб’єкта права варіанти правомірної поведінки. Заохочення як засіб правового регулювання передбачає стимулювання правомірної поведінки за допомогою різних форм матеріального, організаційного і морального заохочення. До системи засобів державного примусу слід віднести прямий примус (засоби затримання, арешту, тримання під вартою, привід) і за допомогою застосування матеріальних і процесуальних санкцій, що містяться у правовій нормі.

Під способами розуміють врегулювання особливостей зв’язку учасників суспільних відносин, що упорядковуються. Розрізняють: а) автономний; б) авторитарний; в) субординаційний способи.

Типи правового регулювання – юридичний режим, загальний порядок регулювання, що складається у певній сфері суспільних відносин. Розрізняють загально-дозвільний і загально-заборонний типи регулювання.

Розрізняють два види правового регулювання: а) загальне і індивідуальне. Загальне регулювання полягає в тому, що компетентні суб’єкти шляхом встановлення, зміни, доповнення чи відміни правових норм, визначення їх меж дії і введення в дію упорядковують існуючі суспільні відносини.

Індивідуальне правове регулювання – це власна діяльність компетентних суб’єктів по упорядкуванню суспільних відносин шляхом персоніфікації масштабів поведінки їх учасників і встановлення для цього необхідних життєвих фактів.

Правове регулювання має відповідні стадії. До стадій правового регулювання відносяться: 1) регламентування суспільних відносин шляхом загального програмування юридичних прав та обов’язків їх учасників; 2) виникнення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків (правовідносин) у суб’єктів права; 3) реалізація суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.

§ 9. Механізм правового регулювання

У поглядах на поняття механізму правового регулювання теж немає єдиного погляду в теорії права. Одні автори розглядають механізм правового регулювання як систему правотворчих і право-забезпечувальних дій та реалізації їх у правовідносинах (Б. Дрейшев).

Інші автори розглядають механізм правового регулювання як спосіб впливу права на суспільні відносини, як активну сторону реалізації норм права (В. Горшеньов).

Ще одна група авторів розглядають механізм правового регулювання як сукупність узятих в єдності засобів за допомогою яких здійснюється правовий вплив на суспільні відносини (О. Васильєв).

Автори з Німеччини в механізм правового регулювання включають: а) утворення правових норм державою; б) зв’язане з цим установлення загальних прав і обов’язків; в) здійснення прав і обов’язків у правовідносинах.

Таким чином, механізм правового регулювання (МПР)- це єдина система правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин.

Елементами МПР є; а) норми права; б) нормативно-правові акти; в) юридичні факти; г) правові відносини; д) акти реалізації;

Е) тлумачення та застосування норм права; є) законність; ж) правосвідомість і правова культура.

Норми права в МПР утворюють нормативно-правову базу правового регулювання, моделюють, закріплюють, регулюють чи охороняють суспільні відносини. Нормативно-правові акти – це письмові документи, що прийняті компетентними суб’єктами, у яких організується зміст правових норм, виражаються правила поведінки зовні та забезпечується їх введення в дію.

Юридичні факти – життєві обставини, що породжують, змінюють чи припиняють суб’єктивні права і юридичні обов’язки персоніфікованих суб’єктів правовідносин.

Правові відносини – це специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов’язків, установлених нормами права. В МПР вони виступають як середовище здійснення прав і обов’язків.

Акти реалізації правових норм – рішення, що закріплюють результати використання, виконання чи застосування правових норм.

Акти застосування норм права – рішення конкретного право-застосовного органу в якому відносно конкретної життєвої обставини і конкретного суб’єкта права закріплюються конкретні права і обов’язки, здійснення яких забезпечується авторитетом держави.

Акти тлумачення правових норм – це офіційні юридичні документи які не створюють нових норм, а служать своєрідним додатком до нормативного акту, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони відіграють загальноосвітню роль у тих сферах, на які розповсюджуються, у МПР відіграють роль елемента, за допомогою якого здійснюється єдине розуміння правової норми, а значить і правильне застосування чи здійснення в інших формах.

Законність – це правовий режим точного виконання діючих законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості і право реалізації, у інших сферах життєдіяльності людей, режим при якому забезпечуються права та виконаються обов’язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Правосвідомість – вид (форма) суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до діючого чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова культура – це глибокі знання і розуміння права, високо-свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Законність, правосвідомість і правова культура приймають участь на всіх стадіях правового регулювання і носять у механізмі правового регулювання універсальний характер.

§ 10. Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Ефективність правового регулювання суспільних відносин в Україні залежить від якості правоутворення та правореалізації. Правотворення має на меті регламентування суспільних відносин шляхом загального програмування суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Правореалізація здійснюється у правовідносинах і поза ними. Правовідносини характеризуються як виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків у суб’єктів права та їх реалізація. Розрізняють такі два види право реалізації, як реалізація: а) суб’єктивного права; б) об’єктивного права.

Ефективність реалізації суб’єктивного права характеризується якістю діяльності носіїв права, зобов’язаних осіб та органів і посадових осіб які мають здійснювати дії з відновлення порушеного права та відшкодування спричинених збитків.

Ефективність реалізації об’єктивного права залежить від якісного здійснення правових приписів у формах додержання, виконання і використання права та застосування диспозицій і санкцій правових норм. Найбільшої ефективності право досягає при умові збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. В умовах формування правової держави співіснування, взаємодія цих двох видів соціальних норм у цілому співпадає, або наближається до цієї умови.

Ефективність правового регулювання діяльності правоохоронних органів може здійснюватися у таких сферах: а) профілактичній; б) адміністративно-правовій; в) кримінально-процесуальній; г) оперативно-розшуковій; д) виконавчій; е) охоронній та ін. Особливістю правового регулювання правовідносин за участю правоохоронних органів є те, що всі вони носять імперативний характер.

Отже, правове регулювання суспільних відносин та його механізм характеризується поняттям, предметом, методами, типами, видами, функціями, елементами механізму та ефективністю регулювання.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

1. Дайте визначення законності, її принципів і гарантій.

2. Що слід розуміти під суспільним порядком?

3. Як Ви розумієте правопорядок та громадський порядок?

4. Дайте визначення дисципліни.

5. У складеній Вами таблиці зафіксуйте головні ознаки правосвідомості та правової культури.

6. Розкрийте загальні й особливі ознаки правової ідеології та правової психології.

7. Чи є поширеним, на Вашу думку, самовиховання як форма правового виховання? Наведіть приклади з особистого життя, життя оточуючих.

8. Як Ви розумієте поняття “професійна правоздатність”.

9. Як Ви розумієте поняття “правове виховання” та які його форми Вам відомі?

10. Дайте визначення понять “самовиховання”, “правове виховання” .

11. Охарактеризуйте напрями виховання в юристів професійного рівня правосвідомості та правової культури.

12. Якими якостями, на Ваш погляд, повинні бути наділені громадяни правової держави?

13. Як Ви вважаєте, чи пов’язані між собою аморальні вчинки та правовий нігілізм?

14. Дайте визначення поняттю “правосвідомість”. Які “ц види Вам відомі?

15. Сформулюйте поняття, визначіться із предметом і методом правового регулювання.

16. Розгляньте типи, види, функції, етапи правового регулювання.

17. Визначте поняття та елементи механізму правового регулювання.

18. Продемонструйте від чого залежить ефективність правового регулювання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Правознавство – Олійник А. Ю. – § 7. Самовиховання як важлива форма правового виховання