Правознавство – Олійник А. Ю. – § 6. Правотворення як процес самоорганізації права
Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як “правотворення”, “правотворчість” і “нормотворчість”. Усі ці види діяльності здійснюються з метою покращення соціального регулювання та охорони суспільних відносин.
Соціальне регулювання – це процес упорядкування поведінки соціальних суб’єктів через надання їм прав на певні дії, покладання обов’язків, установлення, заборон, застосування заохочення та примусу.
Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспільства практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється 8 допомогою соціальної влади.
Розрізняють два види соціального регулювання: державне й недержавне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивідуальним і реалізується соціальними суб’єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб’єктів є соціальні організації, об’єднання людей, що спільно реалізують певні програми, завдання, цілі та працюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими соціальними організаціями, наприклад, є держава, партії, різні громадські об’єднання, які, у свою чергу, можуть складатися з інших соціальних організацій.
Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права і творення окремих юридичних законів.
Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяльність має дві основні стадії: усвідомлення необхідності правового врегулювання суспільних відносин і правотворча діяльність.
Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносив є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв’язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, які повинні стати загальнообов’язковими правилами поведінки, вміщеними в певному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.
Правотворчість – це діяльність державних органів і посадових осіб, громадських організацій, уповноважених на те державою, а також усього народу країни, що спрямовується на утворення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.
Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується правотворчість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання національного та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.
Види правотворчості – це сукупність засобів і способів вияву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з допомогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотворчості, як безпосередня, делегована, санкціонована.
Суб’єктами правотворчої діяльності є держава та ії органи; увесь народ країни на випадок референдуму.
Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи.
На підготовчому етапі готують проект нормативно-правового акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту; обговорення тексту проекту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і службовими особами; доопрацювання проекту.
Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії: внесення проекту нормативно-правового акта на обговорення правотворчого органу (посадової особи); обговорення проекту, можливість кількох читань; прийняття нормативно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.
Третій етап – це набрання нормативно-правовим актом чинності через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.
Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотворчість. . Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотворчу діяльність усіх інших суб’єктів, окрім Верховної Ради, з підготування,
Прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають під законний характер.
Відмінності правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб’єкт; невідповідність етапів і стадій; різна юридична сила нормативних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок введення в дію і припинення дії актів тощо.
Отже, процес утворення права будується за певними принципами, має свої стадії, етапи, суб’єкти та поділяється на різні види. Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб’єктами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)